Жила в Чорткові монахиня... Але сказати так просто означає не сказати майже нічого. Її маленька квартира в самісінькому центрі міста, навпроти колишнього кінотеатру “Мир”, була своєрідною скарбничкою духовності, куди родичі та знайомі приходили відвідати стареньку сестру. Мова йде про сестру Таїсу, відому в духовно-освітніх колах Чортківщини. Народилася вона далекого 1912 року в містечку Озерянах (сьогодні – село в Борщівському районі), а покинула цей світ рік тому, 12 серпня.

Всюдисуща приватизація земельних ділянок, на жаль, не обминула і наше містечко. На жаль, тому, що не завжди привласнюються частки землі, які дійсно стоять пусткою і нікому немає діла до їхнього існування. А інколи “прихватизація” руйнує нажитий роками лад і нерви людей, що стоять на перешкоді облюбованих кимось місцин. Саме така ситуація склалася з мешканцями вулиць Шопена, Шопена-бічна та інших прилеглих вулиць в районі греблі. Людей вже роки турбує можливе будівництво розважального центру на земельній ділянці, що межує з іншими помешканнями.

Ріки називають живильними артеріями нашої землі. Яку роль відіграють артерії в живому організмі , сподіваюся, знають всі. З давніх-давен наші пращури заселяли місцевість поблизу рік, лісів. Давні люди не знали ні законів математики, ні фізики. Вони жили великою мудрістю віків. А якою “мудрістю” сьогодні живемо ми з вами? Питання риторичне.

ДОРОГАМИ ПРОЙМАЄТЬСЯ І РАЙОН
4 серпня відбулася третя сесія районної ради п'ятого скликання. Точніше “відбулася” тут не дуже точно сказано. Адже свою роботу сесія розтягнула аж на два дні. Так як четвертого серпня припадало на п'ятницю, то наступне засідання, себто продовження, відбулося у понеділок.

Пригадуємо із замилуванням ті часи, коли місту можна було спокійно проїхати автомобілем. А тепер? Душа втікає глибоко в п'яти, коли є необхідність проїхати від костелу по вул. С. Бандери і потім по О. Гончара до центру міста. Машин – видимо-не видимо. Одні рядком стоять по обидва боки вузенької, мов стрічка дороги, а інші – прагнуть протиснутися серед цих рядів і ще й розминутися із зустрічним транспортом. Адреналін зашкалює, коли собі прояснити усю небезпеку, яку несе така ситуація на наших дорогах. Фактично в центр міста не протиснутися. А ще й небезпечно стояти на тротуарі, що веде від Старого гастроному до “Лемківської світлиці”, бо дарма, що ви знаходитеся на пішохідній частині, загроза потрапити під автотранспорт тяжіє. Сюди також люблять проїжджати ряд легківок. Чому таке безладдя? – запитують у себе і один в одного перехожі. Чому стільки автотранспорту там, де в'їзд для таких закритий? – не розуміємо ми. А воно таки з кожним роком не йде до покращання. Вседозволеність витає в умах незміцнілих.

Це було схоже на нереальність. Швидше на кінофільм. Коли довелося почути, що по вул. Коновальця впало два балкона, зрозуміти до кінця цю не просто халепу, а реальну біду, зрозуміти не вдавалося. І коли вже на “живі” очі, знявши полуду недовір'я, все-таки побачила це – дивуванню не було меж. Такого ще в нас не було. Дожилися. Бо інакше як на це все можна сказати?

Складна політична ситуація розв'язалась досить несподівано для громадян усієї України. Два Віктори стали єдиним цілим – владою.

Протягом життя ми зустрічаємо людей з різними професіями та чи не найчастіше ми маємо справу з працівниками торгівельної ланки – то хіба забіжимо продукти купити, то гардероб обновити, побутову техніку придбати. Що й говорити – покупки доводиться робити кожного дня. У бурхливому потоці буднів зустрічаються нам і доволі порядні та культурні продавці, а буває – неввічливі і непривітні.

Село також потребує уваги
За один лише місяць голова районної держадміністрації Тарас Капуста, заступник голови районної ради Іван Віват та начальник управління сільського господарства і продовольства Іван Оліжок відвідали 17 сіл району. Для нового голови РДА Т. Капусти це було свого роду близьке знайомство із районом, селами району, його людьми і проблемами. Зверталася увага на методи господарювання на селі, стан соціальної сфери тощо.

Останні події довкола Верховної Ради України знову розбурхали українське суспільство. Поправді у революції був початок,але немає кінця, як це не сумно.
Тепер уже біло-блакитні відстоюють свого прем'єра Януковича.
Так що ж трапилося?
Політологи вказують на те,що в Україні політико-світоглядна криза і не структизоване суспільство. Насправді,на мою думку,у нас ще гірше – пережитки комунізму та “дикий капіталізм”.