Чи є щось на світі краще за великодній світанок! З діда-прадіда цілюща й незрадлива сила вступає в кожного, хто зустріне його. Дзвони над містом чи селом не дзвонять, а виспівують на весь світ велику радість: Христос Воскрес! Люд не спить – вони ж бо чекали цієї радості й ідуть назустріч їй до церкви. З уст в уста передається щаслива вість: “Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!” І чує земля цю християнську радість та й тішиться у весняному розвої разом з людьми. Про це прекрасне свято наша розмова з мешканцями, яка мов великий живий квітник Великоднього часу стоїть у душевній просвітленості.

Традиція, що з діда-прадіда вкорінилася у нашому краї, впорядковувати оселі до Великодніх свят та толокою, громадою впорядковувати вулиці рідних міст і сіл, парки і сквери, цвинтарі та могили борців за волю України, давня.

Настала сонцесяйна весна-красна, пронизана лунками пташиним співом і духом перших квітів.
А в душах щирих українців виникають особливі почуття, пов’язані з великим іменем Тараса Шевченка.

Минулої суботи у залі засідань Чортківської районної ради відбулася “ювілейна” звітно-виборна конференція районної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Цього річ об’єднанню виповнилось 10 років.

Ця історія схвилювала багатьох: одні відбулися мовчанкою, інші – неспокоєм.
Минулої середи до редакції декілька разів телефонували стурбовані люди: між будинками по вул. В.Великого №18,20 і дитячим дошкільним закладом № 7 близько 9-ї години ранку почалася інтенсивна рубка.

Розкрила свої повіки і дивиться на світ очима волошки пані з іменем Весна. Безтурботна дітвора усміхається збудливій таємниці свіжості, прудко бігає по околицях нашого міста Чорткова. Та не усюди є нині безпечно: автомобілі, відкриті каналізаційні люки, забудови – куди ж там пустити гратися дитину? І тому стаття у нашій газеті “Благоустрій у парку: утопія чи реальність?” за 14 березня 2007 року стала рятівною соломинкою для молодих матерів, що часто ходять гуляти з малечею у парк біля Серету.

Служба ОБС (одна баба сказала)

А чи готові ми до нього?

Днями мені пощастило побувати у дружній сім’ї Ольги та Яромира Чорпітів. Наша розмова відбулася у невимушеній обстановці. Їх обох розділяє вікова різниця у шістнадцять років, діти від перших шлюбів. Але, мабуть, і це тепер єднає. Бо на цьому ця розрізненість закінчується. Є просто одна-єдина сім’я, де вони обоє підтримують одне одного.