17.09.2008 - В Борщівськім краї, де цвітуть вишиванки

Скажу чесно, Борщів усіх нас вразив чистотою вулиць і культурою його мешканців. Але це було потім. Спочатку усі поринули у дивоцвіт вишиванки. Вздовж центральної вулиці міста стояли намети - виставки вишиванок, своєрідне містечко майстрів. Тут можна було й купити вишиванку. Окремі з нашої делигації так і зробили.

На жаль, я не змогла вибрати собі нічого. І проблема не в браку вибору. Ні. Проблема чистісінько і вийнятково в мені: як бачу пристойну блузку, завжди виявляється, що у неї непристойна ціна. А блузки тут можна було придбати шовкові за 200 - 350 грн., блузки більше розшиті на льняному полотні від 450 гривень. Ті, які сподобалися мені - 700 грн. і 1000 грн., перша - це вишивання білим по білому, плюс мережка, а друга - цікаве виконання буковинських майстрів з Чернівців. Як ви здогадалися, остання сподобалася більше. Загалом у  робіт цих буковинських майстрів - тонка робота, цікаві рішення, багато шиття. Роботи виконані хрестиком. Були тут на фестивалі блузки вишиті гладдю та низинкою. Нас цікавили традиційні борщівські вишиванки в розрізі кількох століть. То ж ми попрямували до красивої архітектурної споруди в центрі міста - Борщівського обласного краєзнавчого музею. Музей тут справді на високому рівні - красиві просторі зали, багатство експонатів, а етнографічна виставка, колекція борщівської вишитої сорочки з фондів музею була на другому поверсі і обіймала три виставкових кімнати. У перших двох домінували  жіночі вишиванки, а третя - представляла чоловічі сорочки. Щодо останньої зали та її експонатів нам впали в око тонкий смак і висока майстерність вишивальниць ХIX і початку ХХ століть. Усі чоловічі сорочки відрізняються тим, що не мають багато вишиття - лише довкола шиї та розрізу до грудей і широких рукавів. Усе - чудово, тонко, майстерно. Усі сорочки доволі довгі, лінія рукава приопущенна. Однак є доволі широкими, що говорило про велику міць і надійність наших давніх чоловіків, які окрім сили фізичної мали велику силу духовну, були віруючими і порядними. (Ох, чомусь останнє наводить на філософські роздуми). Однак, методу вишиття борщівських сорочок, ті хто наглядали у виставкових залах не знали. Вияляється вони просто підміняли екскурсоводів, які у цей час були зайняті іншими справами. Але нам пощастило ми познайомилися у музеї з людиною-легендою - Ярославою Дунець. Пані Ярослава проживає в Борщеві, є ветераном УПА, колишній політв`язень. У 1943 році під час німецької окупації стала членом ОУН. Була репресована. Cиділа у Борщівській тюрмі та у Сибірі. За часи національно-визвольниз змагань Ярослава Дунець була зв`язковою і розвідницею "Клима", у книзі Мизака "За тебе, свята Україно" переповідається про її діяльність. У часі освячення пам`ятного знака в сквері Скорботи і Надії в Чорткові, пані Ярослава побувала у нас.

Куди б не закидала доля, вишита сорочка, яка і сьогодні красується на 82 - річній Ярославі Дунець, завжди поряд. Цю сорочку вишивала її мама, коли Ярославі було 14 літ. Коли 20-річну Ярославу та її сім`ю було вивезено до Сибіру, ця сорочка також була з ними. Пані Ярослава зізналася мені, що їй доводилося цю сорочку трохи "розпускати" ( розширювати), бо у 14 літ вона була більш делікатнішою, аніж тепер. Втім, справді, дивовижні борщівські майстрині, раз створюють шедеври на віки. У сорочки Ярослави Дунець переважають чорні нитки - символ смутку від поневолення завойовниками, таким було і її життя.

Пані Ярослава розповіла, що вишиваються борщівські сорочки нитками з "бавни", які перед тим роздвоюються. І цей процес є досить важливим, так як при ньому нитка розпушується. Вишивають сорочки "колодкою", так зветься цей метод, котрий за поясненнями Ярослави Дунець виглядає як півхрестик.

Відтак, ми з музею попрямували до виставкових наметів. Розмаїття  вишитих сорочок вражало. А на другому кінці площі тривав фестиваль "Борщ`їв". Вів цей конкурс відомий на наших теренах артист розмовного жанру Гриць Драпак. У змаганні приготування борщу взяли участь хлопці з фольк-гурту "Гайдамаки". Хоч перемогу здобули старожили Борщівщини. Отож в Борщівському краї не тільки гарно вишивають, а й добре готують нашу традиційну українську страву - борщ. До процесу приготування борщу долучилася і дружина Президенті України Катерина Ющенко.

Попередньо Катерина Ющенко брала участь у II Борщівській етнографічній конференції. Як зазначила учасниця конференції,чортківчанка, член правління РО "Просвіта", депутат Чортківської районної ради Христина Яремчук (родом із села Козаччина Борщівського району), Катерина Ющенко справила на усіх присутніх незабутнє враження своює скромністю і добропорядністю. З її слів проглядалася щира любов до України, її національних традицій. Катерина Михайлівна зізналася, що колись в Америці зустріла жінку, одягнену у борщівську вишиту сорочку. І з того часу її не покидала мрія побувати у цьому чудовому краї, тому в день фестивалю дружина Президента України почувала себе просто щасливою. На Катерині Ющенко було плаття, вишиття на якому імітувало борщівську вишивку.

Того дня нам ще пощастило завітати до новозбудованого собору Борщівської Матері Божої . Як зазначив отець Іван, храм зводиться ще з 1991 року і тепер усі роботи на завершенні. А неймовірно вдалі релігійні сюжети, які прикрашають стіни храму виконує художник Олексанр ( отець прізвище не пригадав) зі Свидови Чортківського району.

Етнічний фестиваль "В Борщівському краї цвітуть вишиванки" - залишив по собі теплі враження, милі спогади і зачарування різнобарв`ям вишитих сорочок, предметів побутового вжитку і декоративних елементів. Так хочеться, щоб вишиванка цвіла у нас завжди.

Леся Легіт

Фото Богдана Махомета