Затишна вулиця Маньовського, що примикає до верхньої частини центральної вулиці Чорткова С.Бандери милує усіх, хто нею прямує від будівлі санстанції, магазину "Ельдорадо" до райлікарні, чи кудись іще в цьому напрямку. Тут здебільшого одно-, двоповерхові будиночки ще австрійсько-польських часів. Вуличка - невелика і тому - мила. І начебто вінцем її, у центральній частині красується задбана будівля під номером чотири. У ній мешкають ті, кого по праву ми називаємо давньою інтелігенцією. Будиночок на чотири сім`ї підступає майже впритул до тротуару, а збоку - охайно забудовані гаражі, і за будиночком - розкішний любовно доглянутий сад. Як зазначив один із мешканців цього будинку лікар Іван Рижевський: "У цьому садку добре було б знімати кінофільм, а не думати, як його знищити, щоб звести новий будинок". Це були слова вимовлені з гіркотою і болем.

Мені не довелося докладати до цього саду свою душу, працю. Я просто, як і усі, сторонній перехожий. Але й мене ці слова заболіли. Болять і тепер. Я бачила цей сад. Я була тут. Я закохалася в нього з першого погляду. Цьому саду, цьому будинку пощастило з мешканцями, але не пощастило, мабуть з тими, хто так бездумно дає добро на його знищення.

Тому до редакції газети звернулися люди.

Григорій Юрків, нотаріус (в минулому адвокат):

- Я не проживаю по вулиці Маньовського, 4, тут - помешкання матері моєї дружини. У даному будинку живуть чотири сім`ї уже пенсійного віку. Це - колишній лікар та колишній репресований, кавалер ордена Романа Шухевича, Ярослав Потикевич, вчителі-пенсіонери, учасники війни - Ольга та Євген Колівошки, шановані медики із великим стажем роботи Рижевські. Усі вони проживають у цьому будинку понад 35 років. Звичайно, вони не є заможними людьми, але ніхто не заперечить, що це шановані, справедливі та порядні люди. То ж їм немає до кого звернутися і вони попросили мене відстоювати свої права.

Справа в тому, що до цього будинку прилягає прибудинкова територія, яка числиться за ними з часу забудови. Визначені межі даної земельної ділянки. Люди користуються нею спільно за взаємною згодою з часу проживання в будинку, правил користування земельною ділянкою не порушували, претензій від суміжних землекористувачів ніколи не було, від органів влади також. Тобто, добросовісно, відкрито, безперервно мешканці цього будинку користуються земельною ділянкою. Шостого червня 1992 року рішенням Чортківської міської ради земельна ділянка саду закріплена за мешканцями цього будинку. За цих 16 років користування нею люди вклали кошти: привезли насипної землі, посадили дерева, сад доглянутий, дерева плодоносять.

На початку року мешканці даного будинку подали документи на створення товариства співвласників "Яворина". Однак в березні людям стало відомо, що без їхньої участі дають дозвіл С. Нозі на виготовлення документації на будівництво по вул. Маньовського. А людям тихенько відмовляють. Минає місяць часу, сторонні люди нам кажуть: "Слухайте, у вас будуть валити гаражі, сюди буде робитися заїзд і вестиметься забудова". Як це так? Ми пішли у міську раду і нам кажуть, так рішення прийнято, але тільки на збір документів. У рішенні не вказано ні місця розташування, ні площі виділення земельної ділянки.

Очевидно вони думали, що гаражі у нас побудовані незаконно, і вирішили, що звідти зроблять заїзд. А гаражі збудовані законно, було рішення на будівництво. Приїжджав сюди головний архітектор Дудяк, подивився, що гаражі узаконені. Сад межує із міжшкільним комбінатом, поряд з паливною. Звідси від паливної йде розгалуження теплотраси через наш сад. Проблема в тому, що людей ніхто нічого не запитував. Цей сад не відчужували, а Нозі, як я довідався, уже різні служби підписують дозвола. І куди тільки не підеш, всі кажуть, а що ми, мусимо підписати. Відбувається суд, а Нога згоду тих підписів всіх служб не показує, коментує це тим, що начебто у нього нічого немає. Чому він так чинить? На мою думку тому, що суд розгляне питання і скаже, що наші інтереси тут ніщо не зачіпає. А він після цього куди хоче буде робити заїзд і розпочне будівництво.

Але які тут є порушення? Я вже виясняв. Є Закон України "Про забудову". Ми не заперечуємо, що у нас земля державна, але ми - користувачі. Згідно вищезазначеного закону, щоби нас позбавити землекористування, потрібні або наша згода, або вирішення цього питання через суд. У разі нашої згоди міська рада ці землі забирає, переводить у землю запасу, вирішує чи це буде для будівництва, чи для промисловості. Відповідно архітектор дає своє рішення на будівництво. Тоді люди згідно черги пишуть заяви і їм надають конкретну земельну ділянку. До прикладу десять - дванадцять сотих, розташованих по вулиці Маньовського,4 і які сусідять "там-то-там-то". А у мерії роблять навпаки - спочатку людина збирає документи на земельну ділянку, як у нашому прикладі. До речі, в рішенні не йдеться про номер, просто вказана назва вулиці - Маньовського. А майбутній забудовник ходить і шукає собі місце. Ось в чому вся біда. Це не вперше так робиться. Тобто, спочатку шукають місце, потім їм дають рішення і потім вони починають із користувачами судитися, внаслідок того, що виникає спір.

Має бути якась черговість надання дозволу на будівництво. До того ж, окрім заяви людина має подати довідку про місце проживання, склад сім`ї, чи потребує, чи не потребує забезпечення земельною ділянкою, можливо уже на членів сім`ї виділена земельна ділянка і зовсім не стоїть потреба в покращенні житлових умов. Тобто є великий перелік документів, який має підтвердити доцільність надання земельної ділянки. Бо, виходить, одні беруть без черги, користуючись якимись пільгами, а інші - роками не можуть дочекатися покращення житлових умов, мати дозвіл на виділення земельної ділянки під забудову житла. Я не хочу нагадувати скільки у нас в Чорткові коштує земля, особливо в центрі міста. То ж, щоб не було так, приміром, що хтось в квітні взяв собі земельну ділянку, а в жовтні продав, практично практично нічого не вклавши, аби мати гарний заробіток, має бути розроблений якийсь порядок надання земельної ділянки із законним підгрунтям.  Я не вірю, що пан Нога, претендуючи на земельну ділянку, якою ці люди послуговуються як землекористувачі більше 15 років, стояв на черзі. Можливо, він і непоганий чоловік, але для чого нас зіштовхувати лобами. Є закон. Чиніть по закону. Є Земельний кодекс, щодо даного питання - стаття 119, 120 та 144. Там все чітко сказано. Люди самовільно цю земельну ділянку не взяли, їм її надали. Вона обгороджена, задбана, дерева усі підбілені, доглянуті, висаджені декоративні кущі, насаджена травичка. Любо глянути. Хіба хтось оціняв вартість цих плодоносних дерев? Чи ту працю рук і душі, що вклали у цей сад ці поважного віку люди? Хіба вони не хочуть вийти у садок, зірвати яблуко, яке і самі ж посадили, хіба тут не можуть гратися їхні онуки? Хіба ці шановані люди за стільки літ самовідданої праці для людей, для держави, не мають права згідно з законом, користуватися цим садом? Хто вирішив, що вони не заслуговують на присадибну ділянку?..

Люба Рижевська, мешканець будинку по вулиці Маньовсьго, 4:

Я проживаю у цьому будинку уже 20 років, а мій чоловік з 1973 року, уже 35 літ.

Ми виготовили усі документи на створення товариства співвласників, подали їх на затвердження у міську раду. А після цього від окремих депутатів Чортківської міської ради дізналися, що тут хоче будуватися депутат міської ради С.Нога. То ж ми почали звертатися до міської ради, до прокуратури, в суд за відстоюванням своїх прав. Адже уся заворуха із забудовою на земельній ділянці, де ми є користувачами, відбувалася без нашого відома. У цьому будинку проживають чотири сім`ї, сад має 12 сотих. Це по 3 сотих на кожну сім`ю. Хіба ми не маємо права на клаптик землі коло будинку? Тим більше, що справа стоїть так.

До будинку  №4 по вулиці Маньовсьго належала земельна ділянка розміром 0.25 га сотих, а потім передали міжшкільному комбінату 12 сотих. Коли будували котельню в кінці земельної ділянки, то тих 12 сотих було немовби відгороджено від комбінату і тому на ній зробився пустир та смітник. Пізніше ми звернулися до міської ради, щоб нам передали для будинку тих 12 сотих. Нам їх передали за рішенням міської ради вже більше як 16 років тому.

Ми вивезли сміття, каміння, посадили дерева, кущі,  привели ділянку в порядок, поділили між жильцями і користуємося нею.

Вважаємо, що її нам передали в постійне користування.

З дозволу міської влади ми виготовили технічну документацію на приватизацію землі. Не встигли її просто приватизувати, бо бракнуло часу і грошей. Тому рішення про збір документів Нозі на виділення йому земельної ділянки вважаємо незаконним. Ми є законними користувачами, ділянки в нас ніхто не вилучав, рішення приймалося без нас, користуємось нею більше 15 років, не підраховані затрати, які ми вклали на законних підставах в земельну ділянку і про відшкодування витрат (дерева, кущі і т.д.). Вважаємо, що підстав надавати земельну ділянку С.Нозі не було, питання попередньо не було погоджено із земельною комісією райдержадміністрації. Якщо міська рада вважає, земельна ділянка не належить нам, а міжшкільному комбінату, то тоді земельна ділянка знаходиться не по вулиці Маньовського, як вказано в рішенні, а по вулиці Бандери, 69.

Загалом тут виникає досить багато запитань: коли подав заяву С.Нога на отримання земельної ділянки і її зміст? Чи є черга на отримання земельних ділянок і чи С.Нога в ній перебував? Чи надавалися на його сім`ю земельні ділянки? Чи погоджувалося його питання попередньо на земельній комісії та з архітектором району? Що це значить збір документів, і на яку конкретну земельну ділянку він повинен був збирати документи?

Я вважаю, що це все мали попередньо вирішити компетентні служби і ми б не мали сьогодні цієї проблеми.

Ольга та Євген Колівошки, мешканець будинку по вулиці Маньовсьго, 4:

Ми обоє люди пенсійного віку, учасники війни, маємо стаж роботи понад 50 років. Для нашої сім`ї надано стрихове приміщення в даному будинку, де проживаємо по даний час, дах протікає. У нас нема коштів на його ремонт. Ми вважаємо, що особи, які добиваються плану забудови у нашому саду є забезпечені якісним житлом і нагальної потреби будувати власний котедж-будинок, знищувати дерева, які плодоносять, завдавши нам як матеріальної, так і моральної шкоди у них немає. Окрім цього, з нами ніхто не зустрічався, не запитав нашої думки. Ми вважаємо, що тут просто проігноровано наші права.

Загалом усі мешканці даного будинку, котрі звернулися до нашої редакції та їх представник пан Григорій Юрків говорили доволі одинакові речі. Звісно, вони взялися відстоювати свої права в суді. Їхні аргументи зрозумілі.

Зверталися вони і до прокурора Чортківського району Богдана  Іжук. А 22 серпня на колективне звернення прийшла відповідь з прокуратури, у якій зокрема йдеться, що згідно Земельного кодексу України "усі земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб вирішуються виключно у судовому порядку". Тобто тепер люди, що мешкають по вулиці Маньовсьго, 4, змушені мати судові клопоти. Жили- жили, і мабуть не сподівалися такої проблеми. А саму проблему породило рішення двадцять четвертої сесії п`ятого скликання  Чортківської міської ради від 29 лютого 2008 року під №43 "Про надання дозволу гр. Нозі Степану Михайловичу на збір матеріалів, погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вулиці Маньовського в м. Чорткові". То ж бо рішення є, слова протилежної сторони - зайві. Маємо "чорним по білому". Переживання людей, що мешкають по вулиці Маньовсьго, 4, є небезпідставними. Правда є і ухвала суду від 10 квітня 2008 року, яку виніс суддя В.Парфенюк: "Заборонити Чортківській міській раді Тернопільської області на час розгляду справи в суді приймати рішення по земельній ділянці, яка прилягає до будинку №4 по вулиці Маньовського в місті Чорткові Тернопільської області".

Втім, як розгортатиметься справа далі доводиться мешканцям вулиці Маньовсьго, 4 тільки гадати. Але вони запевняють, що стоятимуть на захисті своїх прав. Але звинувачують в усьому депутатів міської ради. Цікаво, як готувалися матеріали на сесію міської ради, коли маємо ось такий результат і нарікання?.. Запитань багато. Тому в цій справі ще рано ставити крапку.

Леся Легіт