Ансамбль камерної музики "Елегія" з Чорткова, можливо ще не кожному відомий. Усе залежить як від уподобань, так і від внутрішнього прагнення особистостей прилучитися до вишуканого світу мистецтва. І саме слово "вишуканість" у даному випадку, себто у заворожуючій грі вищезазначеного ансамблю, підходить якнайбільше. Як мовиться, з пісні слів не викинеш. Так із цього ансамблю віолончелістів і скрипалів, хто його чув, не можна відкинути помітний слід, не побоюсь цього слова, геніальності.

Запрошують ансамбль "Елегія" брати участь у концертних програмах здебільшого до поважних дат. А кому пощастило побувати на концерті камерної музики самого ансамблю "Елегія", складно забути сплав тої гами відчуттів і почуттів, котра є складною, ліричною і водночас інтелектуальною музикою, виконаною вживу. Та й самі оркестранки швидше нагадують казкових німф, коли заворожуюче торкаючись струн інструментів, проникали у душі слухачів, щоб зачепити струни наших почуттів.

Багато людей мистецтва безапеляційно заявляють: "Коли б не було Оксани Горлової, то не було б і цього ансамблю". Втім,  дуже складно знайти таких, хто був би готовий з цим посперечатися. Я, особисто, не візьмусь. І шкода, що газетна шпальта часто-густо не може розкрити вповні те, про що хотілося б сказати. Надто обмежені її кордони. Проте нам пощастило поспілкуватися із самою Оксаною Горєловою.

- Пані Оксано, мені здається, що ви єдина  керуєте таким оркестром камерної музики на Тернопіллі?

- Чому, єдина. По-перше, є ще подібний оркестр у Монастирську. Втім, нас так мало тому, що бракує віолончелістів. В Монастирську, в оркестрі, - одні скрипалі, а в моєму - порівну і скрипалів, і віолончелістів.

- Скільки учасників у вашому оркестрі?

- Приблизно 12-14 осіб. Я кажу приблизно, тому що часто частина складу оркестру змінюється. Хоч кістяк, котрий складається з викладачів музичної школи, залишається сталим.

- Пані Оксано, я була на ваших концертах, точніше оркестру камерної музики "Елегія", і найбільше мені подобається, коли ваші номери не розбавляються іншими виконавцями некласичної музики. Чи є можливість організовувати концертну програму тільки за вашої участі?

- На жаль, нам вдалося тільки один раз запропонувати нашим шанувальникам концертну програму винятково за участю ансамблю камерної музики "Елегія". Проблема в тому, що я і більшість учасників "Елегії" надзвичайно загружені педагогічною діяльністю, а підготовка до такого концерту вимагає також немалої самовіддачі, необхідно музикантам знайти вільний від основної роботи час, щоб "прокатати" програму. Хоча, я вже від багатьох чула прохання зорганізувати такий концерт і один із активних наших меценатів Ігор Ольшаковський, директор Марилівського спиртозаводу та наш добрий, свого роду, ангел-охоронець - начальник відділу культури і туризму Чортківської РДА Галина Чайківська просять. То ж я вже подумаю про це.

- Ваш основний фах - викладач по класу віолончелю Чортківської музичної школи? Скільки літ ви навчаєте грі на віолончелі наших краян?

- Уже двадцять вісім років. Одразу після закінчення Тернопільського музичного училища я прийшла працювати. У перший рік після закінчення училища вступала до Львівської консерваторії. Сказали ще рік підготуватися і прийти знову. Однак моя робота заполонила мене всю і цілком. Але я стала багато працювати над собою самостійно і вже нікуди не поступала. Правда, мою працю оцінили достойно і на рівні області, і може трішки вище. Я є вчителем вищої категорії, тож і платню отримую, як за вищу освіту. Бо у музиканта ціниться, в першу чергу, майстерність і талант. І думаю, що своєю працею я надолужила те, що у молоді роки я не доотримала.

- А скільки літ вашій "Елегії"?

- Також близько двадцяти. Але цей ансамбль спочатку сформувався на базі фортепіанного тріо. І перше десятиліття моєї роботи ми брали твори наших видатних класиків Чайковського, Глінки, Лисенка і грали часто цю музику на скрипці віолончелі і фортепіано. Потім я стала розписувати фортепіанні твори для віолончелю. А пізніше знову пішли зміни, які розпочалися з того, що керівник оркестру пішов на заслужений відпочинок. Постало питання, хто візьме у свої руки керівництво оркестром. І тут усі вказали на мене. Так я почала розвивати оркестр у двох напрямках: один - дитячий, а другий - оркестр викладацького складу.

- Як на мене, віолончель - це дуже вишуканий інструмент, іноді називають його еротичним інструментом?

- (Сміється). Можливо тут мають на увазі особливість посадки музиканта. І, я б сказала, це палка на два боки. Як мені колись говорила моя викладач, багатьох людей відштовхує саме наша посадка. А з іншого боку, віолончель - це музичний інструмент, який у давні віки був признаком високої освіченості, культури. У ХІХ столітті вивчали французьку мову і грали на віолончелі. Віолончель був доступним для всіх. Він має демократичний дух. Наче виспівує усі почуття людської душі. Я не хочу принизити достоїнство скрипки, адже вона - королева музики, але у неї трохи високі ноти. А віолончель має глибокий потужний заряд звуку. Це - ще й до того - поетичний інструмент (із захопленням). Я хочу зізнатися, що я закоханау віолончель. Ще школяркою, я вступала до музичної школи на фортепіано. Але тодішній директор школи показав мені чудову молоду вчительку, котра приїхала із Тернопільського музичного училища. У нашій музичній школі вона викладала гру на віолончелі (пізніше вона була директор музичної школи №1 м. Тернополя). І я як глянула тоді на неї, так і зразу погодилася обрати основний інструмент - віолончель. І з того часу мені не довелося засумніватися ні на мить.

- Та ви у своїй "Елегії" з віолончелями усі такі красиві, як німфи...

- (Сміється). Віолончель має гарну замальовку, особливо коли музикантша одягає довгу широку спідницю. Ось я гортаю історію віолончельного мистецтва, то там усі на знімках віолончелістки одягнені у доволі пишні спідниці. І той інструмент виглядає як ляльковий.

- Тепер жінки себе ділять між роботою і сім`єю, і намагаються, щоб одне не ущемляло друге. Вас також можна побачити і почути практично на усіх поважних міроприємствах. Де знаходите час?

- Мені багато допомагає моя мама, котра немало літ керувала підприємством з озелення і знає, що важить захоплення. Тому я від неї маю колосальну підтримку. Адже у мене так складається, що мої уроки в музичній школі тривають здебільшого від тринадцятої години дня, а завершується день близько двадцять другої. Адже окрім уроків є репетиції ансамблів тощо. У зв`язку із великою зайнятістю, працюю шість днів на тиждень. І можливість відновити свої сили припадає тільки на неділю.

- Чи часто вдається виїжджати з концертами за межі району?

- Знаєте, ось ми із моїм сином Юрком нещодавно їздили на міжнародний конкурс Л. Бетховена у Харків. Зізнаюсь, для того, щоб поїхати кудись, треба затратити немалі кошти. А щоб повезти ансамбль камерної музики - й поготів. Проте ми були на фестивалі "Акорди Хортиці" у Запоріжжі, брали участь і перемагали у низці всеукраїнських конкурсів. Але я веду розмову до того, що у нас немає фінансів. Ось до прикладу, на фестивалі "Акорди Хортиці" був сильний оркестр скрипалів з Харкова, який складався із дітей (до речі Харківська школа скрипалів вважається однією із найсильніших в Україні). Коли я запитала, як їм вдалося привезти стільки дітей, де вони взяли кошти, то керівники зізналися, що за все проплатили батьки учнів. Сумніваюся, щоб у нашому Чорткові знайшлося багато батьків, котрі б змогли проплатити за своїх дітей. Все-таки у нас різні рівні матеріальної забезпеченості. Хоча серед струнних колективів мені видається юні скрипалі з Харкова виступили достойно, а серед віолончелістів, реальність є реальність, - найкращими були ми. І це відчувалося звідусіль - керівники усіх інших колективів нас відзначали і особисто мені дякували. Але, як казав один наш екс-президент, "маємо те, що маємо".

Так, ми побували з концертами по райцентрах області, були в Польщі, але я вважаю, і люди це підтверджують, що знайшлося б немало таких, які б хотіли почути нашу гру більше.

Танцюристам у цьому плані легше. Сьогодні наче модно займатися танцями, дбати про хорошу поставу, виступати у красивих яскравих костюмах. Та й не треба надто великих зусиль. Я маю на увазі такої титанічної і самовідданої праці, як вимагає гра на музичному інструменті. А у нас свої проблеми.

- Беручи участь у конкурсах і фестивалях різного рівня, є можливість удосконалити свій фаховий ріст?

- Знаєте, коли наш ансамбль камерної музики брав участь у всеукраїнських конкурсах, то чи посідали ми переш місце, чи ні, завжди хвалили мене, як керівника, і сам колектив. Та й і я сама, аналізуючи гру інших, могла прискіпливо і критично поглянути на свою працю. Ми, музиканти, дуже часто відслідковуємо техніку гри, зіграність колективу тощо. І не секрет, часто бачу, що ми одні з найкращих. Праця дає свої плоди. А ось коли ми із сином брали участь у міжнародному конкурсі Л. Бетховена, була цікава деталь. Там, коли нагороджували мого Юру дипломом за друге місце, не проминули зробити зауваження, що у нього недобре поставлена ліва рука. Хоч на Всеукраїнському конкурсі один член журі - Заслужений діяч культури і мистецтв України мені сказав цілком протилежне: "Оксано, в тебе ліва рука ідеальна". Ось такі протиріччя. Часом, не знаєш кого слухати. Можливо на міжнародному конкурсі в Харкові цим зауваженням обумовлювалося, чому у нас саме друге місце. Адже, як тільки Юра зіграв свою програму, усі мене вітали і казали, що нам забезпечене перше місце. Та й члени журі опісля того, як тільки Юра закінчив грати, промовили вголос: "Отлично". Я це веду до того, що не завжди з участі в конкурсі можна щось винести для удосконалення гри. Часом є інші аргументи. Звичайно, що ми дуже задоволені другим місцем у конкурсі, в якому брали участь сильні учасники з багатьох зарубіжних країн та великих міст України. Мені навіть видається, що і сам Юра відчув чого він вартий, і тепер має більше натхнення до удосконалення свого рівня і пошуків нового підходу до гри.

Однак, з досвіду знаю, що конкурсні випробування, і часом відсутність високих результатів, не завжди є справжньою оцінкою таланту конкурсанта. Часто - це, свого роду, лотерея. І ті музиканти, які не посідають високих місць у конкурсах, можуть не зупиняючись на досяг енному, розвивати свій талант і стати відомими. (Це я звертаюся до усіх тих, хто займається музикою).

- Ваш син став навчатися музиці за загальноприйнятими мірками досить пізно - у 8 років. Як ви, як досвідчений музикант, дивитися на це?

- Я цілком осмислено віддала свого Юрія до музичної школи у 8 років. Адже, як педагог знаю, що з 3-6 річного віку дитина засвоює складний матеріал невеличкими кроками, а із збільшенням віку, коли вона уже дещо підготовлена розумово, то й засвоює навчальний матеріал швидшими темпами.

Я свого сина почала навчати рівно у 8 років. І за рік навчання, при добре поставленій роботі, він пройшов курс дворічного навчання. Правда, тут  ще свою роль зіграло те, що Юра є здібним хлопчиком. Але хочу батькам зауважити, що кожна, навіть надзвичайно здібна дитина, не досягне успіху, коли не буде контролю з боку. Але не силою і залякуванням, а вмінням переконати.

Адже гра на інструменті - це титанічна праця. І наші діти, які становлять культурний фонд нації, позбавлені багатьох дитячих радостей - цікавих ігор зі своїми ровесниками, змушені займатися по декілька годин на день. Тому їм дуже потрібен ключик розуміння.

- Чим  любите займатися у вільний від роботи час?

- Дуже люблю випікати торти, але останнім часом на це випадає все менше і менше часу. Окрім цього захоплююся цікавими книгами, часто перечитую.

- Чи є у вас улюблений композитор?

- Дуже люблю Баха. Це висока інтелектуальна музика. Можливо через це її не всі розуміють, але Бах - геніальний і неперевершений. Подобається мені грати твори Ф. Шопена на фортепіано. До речі, гра на цьому інструменті допомагає мені у розписанні партитур для мого оркестру.

З віком, коли я стала старшою, надзвичайно залюблена у М. Лисенка. Він також неперевершений. Його твори настільки геніальні і досконалі, що мені не доводиться навіть їх адаптовувати для оркестру. Усе розписано для кожного інструменту.

- Що для вас означає щастя?

- Я б усвідомлення щастя розділила на три етапи. Перший етап - це юність, коли був період закоханості в осіб протилежної статі у музику. Другий етап - коли я стала матір`ю, і більше восьми літ ходила окрилена від того, що у мене є дитина. Для жінки - це надзвичайно важливо. А третій етап - це мій теперішній стан, коли у мене є досвід, багато сил до праці і я можу все це реалізувати. Тобто, коли бажання співпадають з можливостями.

Леся Легіт