Нам пишуть

Милосердя - це особливий стан душі, подвижницьке життя, приклад безкорисливого служіння стражденним. На початку ХХ століття благодійництво було дуже розвиненою справою. Тоді не було галасливих короткочасних благодійних кампаній, але були люди, які все своє життя присвячували цій справі. Прикладом милосердя, самопожертви є мати Тереза. Про цю жінку багато написано, але її благодійництво не зрівняти ні з чим. Її батьківщиною є маленька країна - Албанія. Спочатку благодійниця боролася з людськими бідами сама. Вона підбирала на вулицях Калькути хворих, а у Бейруті допомагала душевнохворим дітям. Півстоліття тому мати Тереза створила Орден Милосердя. На сьогоднішній день до нього входять п`ятсот дитячих притулків, сто будинків для перестарілих, лікарні для хворих на СНІД і сухоти. Тут працює чотири тисячі медиків. Орден Милосердя допомагає не "людству взагалі", а конкретним людям, отже, це не короткочасна благодійна кампанія.

А чи є сьогодні справжнє милосердя, благодійництво в Україні? Усі 73 роки дороги до "комуністичного суспільства" виявилися дорогою в нікуди, на якій ми розгубили все. Найстрашніша із втрат - наші вихолощені, змалілі й перероджені душі. Погляньте тільки на вулицю нашого міста! Вони наповнені старцями, безпритульними дітьми, які вже є невід`ємною частиною архітектури, символом нашого "благополуччя" - матеріального, духовного. Рятуймо наші душі, як можемо: добром, милосердям.

Я знаю, що не перевелися благодійники в Україні. Людей, які жертвують свої гроші обездоленим стає все більше. Про доброту і чуйність директора Чортківського медичного коледжу Л.С. Білика відомо багатьом. У нинішній час економічної скрути Любомир Степанович не забуває про пенсіонерів закладу. Він не обходить своєю увагою і сиріт, які навчаються в коледжі, дбає про працевлаштування випускників. Низький уклін Вам, Любомире Степановичу за доброту, милосердя!

Справжнім виявом християнських чеснот і, насамперед, милосердя до ближнього стало відкриття в Чорткові благодійної служби "Карітас". Сьогодні там знайшли прихисток старості багато людей.

Опісля повені на Закарпатті немало людей проявили своє милосердя. Щоб хоч чимось допомогти тим бідним людям, ми, студенти, як і багато інших чортківчан, носили в приймальний пункт продукти і одяг.

Я хочу сказати всім чортківчанам і своїм ровесникам зокрема: "Не відкладаймо на потім добрі вчинки, бо життя таке коротке і його потрібно прожити. Пам`ятай, що, можливо, від твоєї допомоги залежить чиєсь життя! Не забуваймо робити добро! І нехай не зачерствіє наше серце, нехай у ньому завжди буде місце для співчуття!"

Галина Слободян,

студентка Чортківського державного

медичного коледжу