21.05.2008 - Перебігали школярі дорогу...

Троє школярів, опісля закінчення занять, перебігали через дорогу. Двом вдалося успішно добратися до протилежної сторони, а третій потрапив під колеса автівки.

Аварія сталася 28 листопада минулого року, але і до цього часу нашим правоохоронцям не вдалося знайти винних у даній ситуації. Слідство триває. Довго, скажете ви. Так. Довго.

Чи міг школяр переходити дорогу в іншому місці? Ні. Тому що для того, аби потрапити школярам і дорослим до немалого мікрорайону парку відпочинку, центральної автобусної - треба переходити дорогу на даному відрізку. По-перше, частина вулиць мікрорайону вулиці Паркової - Б. Хмельницького, Грушевського знаходиться на протилежній стороні, і піший перехід через річку Серет до мікрорайону автобусної - Синяково також. Знаючи, що сюди прямують учні однієї із найбільших шкіл міста, загальноосвітньої школи №7, поставили знак "Діти!". У дні травневого буяння дерев цей знак мов би заховався за верховіттям, а тоді, у холодний листопад, на порозі грудня, листя не було.

Як зрозуміли читачі Чорткова мова йде про відрізок шляху по вулиці Шевченка між магазином "Супутник" (поряд дорога до школи) і "залізним" мостом, що з`єднує центральну частину міста із мікрорайоном автобусної - Синяково. Тут дорога широка. Орієнтовно 13 метрів. Як міг водій легківки не розминутися із школярем у такому місці, коли він дотримувався Правил дорожнього руху, для мене загадка. Однак, 27 листопада близько 17 год. 40 хвилин аварія таки сталася.

Керуючи автомобілем ВАЗ - 21033 водій скоїв наїзд на четвертокласника Владика Петльованого. Як стверджують свідки пані Інна К. із вулиці Грушевського та пані Тетяна із вулиці Шевченка, 49, вони бачили, як через дорогу бігли троє школярів. Двом вдалося перебігти через дорогу, а третій потрапив під колеса легківки. Хлопці, побачивши, що трапилося із їхнім товаришем стали втікати з місця пригоди. Звісно, діти, кожному з них 8-9 років... Злякалися.

Переповідає пані Тетяна З. жителька вул. Шевченка, 49:

- Вікна моєї квартири якраз виходять прямісінько на те місце, де сталася аварія. Це було наприкінці листопада минулого року. В той час я сиділа в кухні за столиком біля вікна і годувала свого малолітнього сина, поглядала на дорогу. Тому бачила, як школярі перебігали дорогу. Враз, почула гуркіт. Виглянула. Бачу, як двоє хлопчаків стали втікати на вулицю Богдана Хмельницького. А "Жигулі" червоного кольору вдарив їхнього товариша. Потім ті "Жигулі" трохи від`їхали в бік. Може водій хотів втікати, а потім передумав? Стукнувши хлопчину, він не зупинився, а від`їхав десь 50 метрів, це як мінімум. Тоді зупинився. Вийшов з машини і став дивитися. Я сама - водій, маю права і мене дуже вразив цей факт. Знаю, що для справи краще, коли водій не від`їжджає з місця пригоди. І себе запитувала: "Чому він від`їхав?". А в цей час хлопчик по-пластунськи, увесь в болоті, нога вивернута десь на 45 градусів, намагався доповзти до тротуару. Я одразу ж зателефонувала на "швидку" і карета швидкої допомоги приїхала дуже скоро. Тим часом, залишивши свого сина одного, побігла на вулицю. Я сама мама і не могла споглядати картини, коли всі довкола дивляться, а та дитина повзе... Хлопчина був увесь в болоті і мав переляканий вигляд. Приїхала "швидка", поклали дитину на ранець, йому зле було лежати. Я намагалася хлопчика заспокоїти словами. Запитала прізвище і де живе. Хлопчик сказав, що вдома немає телефона. Прибігши додому, я стала шукати у телефонній книжці людей, що живуть на вулиці Граничній. Мене вразило, що я декілька разів попадала на тих, які мені відмовляли, що далеко живуть, що не мають часу. Хоч я пояснювала в чому річ. І лише згодом я почула в слухавці: "Вже біжу!". Адже хлопчик сказав, що вдома має бути бабуся.

Пані Інна К. в той час, коли сталася аварія, намагалася з дитячим візком перейти дорогу. Тому також бачила, як все це сталося. Це - не єдині свідки даної ситуації.

До нашої редакції звернувся батько потерпілого хлопчика, котрому важко це дається пережити. Тим більше, що слідчий відділу Чортківського РВ УМВСУ в Тернопільській області капітан міліції А. Мельник 15 лютого 2008 року подав постанову про відмову в порушенні кримінальної справи мотивуючи це тим, що "27 листопада близько 16 год. 40 хв. водій ВАЗ 21033 рухався зі швидкістю 40-50 км за годину. Як він рухався, то на вулиці стало дещо темніти, однак видимість була доброю ,і він рухався тільки з включеними підфарниками. Коли він наблизився до повороту на другорядну дорогу по вул. Хмельницького, що веде до спортивного стадіону, побачив на лівому узбіччі трьох школярів. На якій відстані він перебував до них передати не може, оскільки на це не звертав уваги. Наблизившись до них на відстань 30-35 метрів, він побачив як  двоє хлопчиків почали перебігати дорогу перпендикулярно його рухові. Хлопчики бігли в темпі середнього бігу і дивились в його сторону. Він подумав, що вони зупиняться на середині дороги, однак, побачивши, що вони не мають наміру зупинитись, застосував екстрене гальмування..."

Цікаво, як, їдучи з такою швидкістю, і бачачи дітей, що перебігають дорогу, водій прямує собі далі, а як дорожні знаки? Із вищезазначеного мені стало зрозуміло, що водій сподівався на "авось". Дивно,  чому очевидці стверджують, що бігло трійко хлоп`ят, а тут йдеться про двох, бо зі свідчень хлопчика Михайла Мицька (так вказано в постанові слідчого), "він зупинився, оскільки з центру Чорткова їхав автомобіль..." Не будемо коментувати це далі, адже, батько хлопчини оскаржив цю постанову, звернувшись до прокурора Чортківського району.

Пан Анатолій Петльований у скарзі на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи зазначає, що вважає її незаконною і необґрунтованою та перераховує цілу низку на те причин, а також вважає висновки експерта упередженими, спотвореними та неповними. Останє він також обґрунтовує. Одним із цих аргументів є: "В спеціаліста не було вихідних даних тієї обставини, що в напрямку руху автомобіля ВАЗ 21033, приблизно за 50 і за 100 метрів є попереджувальні знаки 1.33 "Діти" - ділянка дороги, на якій можлива поява дітей з території дитячого закладу (дошкільний заклад, школа, оздоровчий табір тощо), що прилягає безпосередньо до дороги, а в зустрічному напрямку є знак 1.32 "Пішохідний перехід" - наближення до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, якої чомусь немає з другої сторони дороги.

Вважаю, що при швидкості руху 32,4 - 36,2 км/год. при  даній дорожній ситуації гальмівний шлях не може становити 10 метрів", - йдеться далі.

Окрім цього, пан Петльований зазначає, що експертом не встановлено, з якою максимально допустимою швидкістю міг рухатися автомобіль, враховуючи дорожню обстановку (мокру дорогу, попереджувальний знак "Діти", стан транспортного засобу, особливості вантажу (з матеріалів справи видно, що в машині знаходилося 2 мішки цементу та плитка на 200 кг), щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати ним...

Очевидно вимоги батька хлопчика були небезпідставними. Адже 9 квітня 2008 року прокурор Чортківського району Богдан Іжук скасовує постанову слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи. І мало того: "За грубе порушення вимог кримінально-процесуального законодавств при проведенні перевірки у вказаних матеріалах відносно слідчого Мельника А.І. прокуратурою району порушено дисциплінарне провадження...

... У ході додаткової перевірки необхідно детально опитати заявника провести додатковий огляд місця події з участю батька, призначити повторне авто технічне дослідження на вирішення якого поставити запитання, які узгодити з батьком дитини, виконати інші вказівки, зазначені в постанові", - зазначає прокурор району.

Але... На цьому й справа, за словами пана Анатолія Петльованого, батька хлопчика, затихла. Відтак, 7 травня він пише повторну скаргу, уже на бездіяльність працівників міліції. Ми з`ясували з паном Анатолієм, що на час виходу газети нових відомостей немає. Лише, коли він днями був у відрядженні, йому зателефонували, щоб він прийшов.

У слідчому відділені мені сказали, що детально про хід цієї справи може повідомити лише капітан міліції А. Мельник, який веде цю справу. Але зустрітися із останнім мені не пощастило, а номера мобільного телефона колеги не дають. Втім, ми не ставимо собі за мету втручатися в хід слідства. Хочеться вірити, що на цей раз усе буде вирішено без прогалин, які на сім`ю постраждалого хлопчика діють, м`яко кажучи, гнітюче.

Проекція біди на родину

Анатолій Петльований, батько постраждалого хлопчика:

- Того злополучного дня лікарі допомогли моєму синові набрати мій номер телефону. І як тільки син мені в слухавку сказав, що він потрапив під машину і зараз лежить в лікарні, я спершу зрадів, що він залишився живим. До лікарні приїхав разом з дружиною. Вона, як побачила нашого сина в такому стані, - їй стало погано. Владик лежав у приймальному відділенні, нога була вивернута, увесь в болоті... Відтак, його перевели в травматологічне відділення. Місяць хлопчик був на витяжці. Спочатку за нього взявся один лікар, а потім, дякувати Богу, за справу взявся лікар Я. Кудровський, який витягнув мого сина з біди. Обійшлося без операції, усе зрослося. Але потім два місяці лікували, так як у мого сина піднялася температура. І за справу взялася хороший педіатр Ольга Кудровська. У епікризі зазначено діагноз: Сепсис. Септицемія, ГРВІ, закритий перелом н/з правої гомілки. Дефіцитна анемія ІІ ступеня".

Дякувати цьому подружжю медиків мій син зараз зі своїми ровесниками відвідує школу. Правда, тепер частіше хворіє. Останнє підтвердила й  досвідчений класовод Галина Троян, в її класі навчається хлопчик.

Владик виявився напрочуд красивою ззовні дитиною. Зізнався, що потерпає від того, що не може займатися в секції з карате через хворобу. Тепер залишилися лише шашки, якими хлопчик займається серйозно, і гра на фортепіано, відвідує музичну школу. Складно було йому, рухливому хлопчику, лежати, коли на вулиці падав сніг, а довкола стогнали на лікарняних ліжках недужі чоловіки. З тої злощасної події пам`ятає, як перебігав дорогу, попереду бачив спину Вітька, машини не бачив, лише відчув стукіт. І все. Проте тепер - боїться переходити дорогу, та так, що коли й перейде, при допомозі когось, то одразу чує нестерпний біль в нозі. Чому це так, пояснити не може. Поки дорослі роздумують, відкривати кримінальну справу чи ні - хлопчик уже постраждав. Можливо, йому з цього доведеться виходити все життя...

- А як твої однокласники? - запитала я. Знають, що з тобою сталося? Чи слідкують вони за тим, як переходять дорогу?

- О, тепер вони кажуть, що будуть добре дивитися.

Звичайно, хлопчиська вибігли на дорогу, бо поспішали після уроків, (вони займаються у другу зміну), додому. Вибігли, не задумуючись, усі троє Міша, Вітя і Владик. Владик не встиг перебігти. Йому менше пощастило, аніж друзям. Але раз залишився живим - значить пощастило.

Я не звинувачую у цій ситуації дітей. У них зазвичай ранець на плечах, голова вниз і бігом вперед... Але для цього є знаки, аби уникнути зіткнення з цими маленькими не передбачуваними пішоходами. Втім, переконана, водій має контролювати дорогу завжди. Бо, знаючи даний перехід по вулиці Шевченка і перехід до цієї ж школи з вулиці Подільської, глибоко співчуваю батькам юних пішоходів. Часто й сама, переходячи дорогу в даних місцях, потерпаю, а це ж діти...

Коли я готувала цей матеріал, батьки учнів "сьомої" школи Чорткова повідомили, що уже збирали підписи і зверталися до міської ради, щоб в даних місцях убезпечили рух, поставили хоча б "лежачих поліцейських". Але це, гадаю, буде нашою темою далі.

Леся Легіт