07.05.2008 - Перетворення Галичини на твердиню українства

Революція 1848 року, що почалася в лютому у Франції, невдовзі охопила всю центральну Європу і Австрійську імперію. Різні нації монархії ставили кожен собі свою мету: угорці і чехи - утворення власних держав, хорвати - позбавлення угорського впливу; українці - розмежування Галичини на східну (українську) та західну (польську), скасування кріпацтва, доступ до адміністративних посад, зрівняння в правах греко- і римо-католицького духовенства. 15 березня 1848 року вибухнуло повстання у Відні, а вже 22 березня імператор Фердинанд видав Маніфест про скасування панщини у Галичині (на 5 місяців раніше, ніж по всій монархії). Тодішнім намісником Галичини був Франц Стадіон. Саме у його викладі слухали люди текст Маніфесту на зборах біля міської ратуші 15 травня 1848 року: "Починаючи з 15 травня 1848 року в королівстві Галіції і Лодомерії (із перекрученої назви древнього Галицько-Волинського князівства - Авт.) вся панщина та інші кріпосні повинності скасовуються..."

А зараз ознайомимо наших читачів з тими важливими історичними подіями, пов`язаними із скасуванням панщини, що мали безпосереднє відношення до нашого краю.

Як і скрізь в Галичині, на Чортківщині було скасовано панщину 16 травня 1848 року. Архівні документи про цю подію не збереглися. Та й не тільки вони, а й пам`ятні знаки, в основному хрести, також всюди знищувалися радянською владою. А це була не тільки наша пам`ять, наша історія. Вони мали й суто практичне значення. По таких хрестах взимку, коли багато снігу, людина, що заблудилася в полі, могла легше зорієнтуватися і знайти дорогу.

Наш Чортків, як відомо, був власністю магнатів Чартковських, Гольських, Потоцьких і Садовських. Скасування панщини було за останнього із Садовських - Гієроніма. Збереглися розповіді-записи старожительки Чорткова Юлії Головінської, 1895 р. н. (моєї бабусі), яка переказала мені розповідь свого дідуся Федора Окіпного, 1832 р. н., який, як бачимо, шістнадцятирічним юнаком був безпосереднім свідком цих подій у Чорткові.

Поліцаї в місті й приміських селах Долішній і Горішній Вигнанках, Синяковій, Кадубі, Бердо, Білій оголосили людям наказ війтів обов`язково з`явитися 16 травня на міський майдан.

Люди йшли пішки, їхали возами, щоб якнайскоріше добратися до вказаного місця. Міський майдан там, де зараз над Серетом, біля греблі, гуртожитки педагогічного училища і медичного коледжу. Коли зійшлися туди сотні людей, бургомістр Андрій Ольшинський надав слово представнику від Тернопільського воєводства. Останній виступив перед людьми з промовою і зачитав їм грамоту (цісарську, як тоді казали) про те, що цісар, тобто імператор, знімає навіки панщину, і що від сьогодні пан не має права примушувати людей працювати на нього. Якщо хтось і виявить таке бажання, то за це матиме вже відповідну плату. Так як приїжджий чиновник розмовляв і читав документи німецькою мовою, то мешканець міста єврей купець Шмуль Снайдер перекладав його виступ українською, а полякам - польською мовами. Ця звістка справила на людей надзвичайно велике враження. Люди від радості плакали. Потім греко-католицькі священики із церков Св. Успення і Св. Вознесіння та римо-католицький домініканський ксьондз з костелу разом відправляли молебень в знак подяки Господу Богу за цю добру звістку.

На честь цієї події на майдані встановлено хрест. Пізніше такі хрести люди спорудили й в інших частинах міста. Наприклад, на території теперішнього педагогічного училища і райвійськкомату (які в наш час відновлені).

На власні кошти людей, в честь скасування панщини, хрести було встановлено й в багатьох селах нашого краю.

Зокрема, в селі Білобожниці по вулиці Шашкевича був невеликий майдан, порослий травою, який називали оболонню або "пустошаком", бо трави було там небагато і вона нерідко спалювалася літнім сонцем. Саме на цій оболоні було вкопано в землю і обгороджено плотиком кам`яний хрест з написом: "В пам`ять наданій свободі 1848 року". Розповідали, що кожного року 16 травня до цього хреста виходила святкова процесія з церкви і під звук церковних дзвонів священик у світлих ризах відправляв "Благодарственне богослужіння" з відповідною проповіддю, яка завжди закінчувалася "Многая літа" для "Найяснішого цісаря Франца Йосифа". У цей день люди не працювали, а відпочивали і організовували спільний урочистий обід в саду біля "приходстива" (будинку, в якому жив священик). Так було до Першої Світової війни. Вже після 1917-1920 рр. почали відзначатися інші дорогі й рідні нам національні дати й річниці.

Як я вже згадував, такі хрести були в кожному селі. В Скорординцях - за церквою, у Шманьківцях - на східному боці села була збудована з цієї нагоди капличка св. Миколая ,а також два хрести. У Полівцях - в центрі, біля читальні, на полі під назвою Лащівка (кам`яний і дерев`яний за селом в напрямі Ягільниці). В Босирах - біля читальні "Просвіта", а в Коцюбинчиках - біля старої дерев`яної церкви. У Кривенькому - на полях Бережки і в Баловій долині (в напрямі Сидорова). У Товстенькому - на полі Рудка, що тягнулося вздовж потічка на північ від села. У Пробіжні - на вулиці Раків Кут і на полях, Горби за гостинцем і Бесаги. А у Звинячі між церквою і читальнею "Просвіти" було встановлено залізний хрест на гранітному постаменті. Пізніше цей хрест було перенесено біля церкви, а на його місці споруджено пам`ятник Тарасові Шевченкові. Подібні хрести були ще й в інших частинах села: на городі Антона Герасимовича і при дорозі із Звиняча до Білого Потоку, який поклав на свої власні заощадження звиняцький селянин Степан Тульський. З часів панщини була в цьому селі пам`ятка під назвою "Червоні ворота". Це було місце при дорозі, котра вела із Звиняча через річку Перейму в напрямі до Буданова. Там стояв величезний камінь. За переказами, на ньому за наказом поміщика панські слуги катували батогами селян. Від слідів крові в результаті цієї розправи, це місце дістало назву "Червоні ворота". Про це дізнався я, читаючи спогади уродженця цього села, а тепер жителя США професора пана Дмитра Штогрина.

У травні того ж року у Львові було засновано Головну Руську Раду - першу українську політичну організацію. 15 травня вийшов перший український тижневик "Зоря галицька". Львів`яни - українці почали будувати в місті свій Народний Дім. Вдалося відкрити у Львівському Університеті кафедру української мови та літератури (першим завідувачем її був один із членів "Руської трійці" Яків Головацький). Тоді ж почали створюватися перші військові загони "руських стрільців".

Українці почали самовиражатися як нація. Особлива заслуга в цьому, безумовно, Головної Руської Ради. Галичина перетворювалася на міцну твердиню українства і такою залишається й донині.

То ж шануймо важливу зореносну дату в нашій історії - травень 1848 року. Адже ця визначна подія назавжди покінчила з віковою інертністю, ізоляцією, пасивністю, бездіяльністю наших краян і спонукала їх до довгої, важкої, запеклої боротьби за національне визволення, за вільну і незалежну Україну, яку маємо тепер шанувати, розбудовувати і берегти як зіницю ока.

Слава Україні!

Яромир Чорпіта,

директора Чортківського районного

краєзнавчого музею,

Заслужений працівник культури України