A A A
Розмір шрифта:  

За роки нашої незалежності настрій людей змінювався від ейфорій і надій на краще до глибокого розчарування і, зрештою, глухої байдужості до всього, що діється в державі - беззаконня, до тупості чиновників і їх жадібності, до парламенту, який дивно перетворився в "комеді клаб", тобто комедійний клуб, і, на жаль, - до рідної мови.

А до чого тут мова? Питання стоїть як день прожити, а мова нікуди не дінеться, - так думка, напевне, домінує у більшості. Але якщо подумати, то від мови залежить дуже багато, якщо не все.

 

Нагадаю банальну істину: "Мова - найвища цінність кожного народу, його культура, духовність, історія. Немає мови - немає народу, а є населення. За свою героїчну і трагічну історію український народ пройшов всі круги пекла - Сибір несходиму, Соловки, геноцид, голодомори. Вистояв. Залишився ще один, останній рубіж - наша мова. І саме на неї чиниться шалений тиск, як і понад 300 років тому. Розірваний між двома імперіями - Російської і Австро-угорської, український народ зумів зберегти свою мову і національну самобутність. У Російській імперії, починаючи від Петра І і в наступні віки, було видано 174 (!) укази про заборону "малоросійськаго наречія", серед них і відомий указ Валуєва - малоросийского язика не было, нет и быть не может». Останній указ був підписаний Сталіним у 1947 про "підгонку" української орфографії і граматики під російську мову. У царській Росії українців-патріотів називали "мазепинцями" "предателями" або хохломанами. У червоній імперії таких називали "націоналістами". Якщо хтось захищав свою мову, то легко міг отримати "ярлик" "буржуазного націоналіста - найлютішого ворога українського народу". Вдумайтесь - "найлютішого ворога". А як називати тих, хто залишив сотні тисяч трупів у тюрмах в 1941 р. Хто гнав тисячі наших земляків до Умані, щоб там їх розстріляти, хто катував і мордував українську молодь? В Союзі партійна пропаганда розробила пропагандистську теорійку про "злиття націй" і створення нової суспільної формації - "радянський народ", а от мова цього новоявленого народу мала а бути російською. Це означало, що всі інші мови мали просто зникнути. Слід сказати, що вплив цієї акції відчувається і до тепер. Російські правителі ніколи не визнавали Україну. У тижневику "Секретные материалы" №6 за 2008 рік є стаття Олександра Машкіна "Третые отделение в Галиции», де описується захоплення наших теренів російською армією у 1914 р. Російський головнокомандувач великий князь Ніколай Ніколаєвіч у рапорті царю писав: "Обьединительноє дело Йоанна Калиты было армией завершено». Тому князю і в голову прийти не могло, що Галичина - це частина України, а не "Червленая Русь", яку належить приєднати до "матушки - Рассеи".

В останні роки існування Союзу була розв`язана ганебна кампанія про відмову від вивчення української мови у школах як "неперспективної".

Я пригадую один епізод в зв`язку з цим. У квітні 1988 року я перебував у Києві на курсах підвищення кваліфікації в інституті іноземних мов. Один мій знайомий сказав мені, що в актовій залі київського університету відзначатимуть 70-ліття Олеся Гончара і буде виступати сам ювеляр. Я не можу відтворити все те, що говорив О. Гончар, але, як можу так спробую, процитувати один дуже пам`ятний мені фрагмент його промови:

"... І ця ганебна кампанія набирає розмаху. Людей, вірніше дітей, змушують відмовляти від рідної мови. В одній з наших шкіл на півдні в 6-А класі дітей змусили підписати заяви про відмову від вивчення української мови. Тільки один хлопчина, Сашко по імені, відмовився підписати цю заяву. На нього тиснули вчителі і директор, і батьки. Але цей мужній хлопчик не поступився. "Не підпишу цього. Я люблю свою мову". І таки не підписав. Видно прокинувся у ньому твердий козацький дух. Слава тобі, Сашко, ти наша надія, ти справжній герой". Після цих слів всі присутні в залі встали. Овація тривала дуже довго. Люди раптом почали тиснути руки одне одному, у багатьох я на очах бачив сльози. Те, що кожен відчував тоді, важко описати, це треба було пережити. А як Галичина? Тут панувала Австрія, проти гніту тієї імперії виступали і "Руська Трійця", і Іван Франко, Ю. Федькович та багато інших видатних наших земляків. Але заради справедливості мусимо відзначити, що і гніт від гніту теж може відрізнятися. Австро-Угорській імперії ніхто не видавав указів про заборону будь-якої (не німецької) мови. Українську або, як її називали тоді, "русинську" мову вивчали в початкових класах. Священики в церквах відправляли служби і виголошували проповіді українською мовою. Навіть на банкнотах наших імперій були надписи всіма мовами народів, які входили до імперії, в тому  числі і українською "десять корон" наприклад, чи "п`ятдесят крон". Саме в Галичині зародились дитячо-юнацькі організації "Луг" "Пласт", "Січ". Саме з цих хлопчиків виросли потім славні січові стрільці, які вкрили себе невмирущою славою в боротьбі за волю України. Але повернемось до мови. Як ми розмовляємо сьогодні? Чи поважаємо ми рідну мову? Як ми її поважаємо, так і поважаємо себе й державу в цілому. Засміченість нашої мови на побутовому рівні просто жахає. Дивно, але в зарусифікованій Східній Україні часто можна почути майже чисту літературну мову. А в славній Галичині ми вже дійшли, як кажуть, до ручки. Немов плюгаві кліщі в`їлись в живе тіло нашої мови русизми, "тоже" - замість також. "Поняв, ти поняв" - себто зрозумів. Дозволю собі подати кілька прикладів тієї мови, яку навіть не знаєш як називати.

"Я піднімаю тільки битовий мусор, а не кірпічі", - мені зауважують. Кажу: побутове сміття, цегла.

А яка вам разніца? Поправляю: "Різниця".

"А мене той вуйко вже замахав. Главне щоб ви мене поняли вопще, а остальне до лампочки". Ось така "мова" вийшла.

Або: "Він зайшов і даже ни поздоровкавсі". Є у нашій мові милозвучне "вітатися" чи "привітався". Цього слова вже ніхто не знає. А оте кострубате, як зле тесана колода "поздоровкавсі" чуємо скрізь.

"Ой в мене стільки того мусору (тобто "сміття"), я ще нині сьцірати маю".

"А я своє більйо посьцірала ще позавчора". Люди добрі! Так колись було слово "прати", "прання", "білизна".

"Приходь в любий день", тобто - в будь-який. Колись було у нас слово "купувати" "купив" чи "куплю". Так - ні, з`явився паразит - купляти.

Ти де цю кофту купляла? Існує вже й теорія під цим словом. Як пояснила мені одна "інтелектуальна" жіночка на базарі - "Купує" - це по калхозному, а по городскому "купляв", це боліє культурно. "Отак!" Або далі: - "О, ти що волоси покрасила? Цей цвіт тобі іде". А як би сказати: "Ти, що волосся пофарбувала". Цей колір тобі пасує".

Ще можна б дуже довго подавати подібні зразки хворої, покаліченої мови, а ще "приправте" її справді диявольським російським матом і маємо мову, в якій дуже мало українського. Чи не пора бити на сполох?! Ой, пора! Найгірше те, що таке мовне сміття чують наші діти і молодь, отаке ж свинство має майбутнє. З сумом мусимо визнати, що так по-нехлюйськи, з такою тупою байдужістю не ставиться до своєї мови жоден народ в світі. Якщо депутат французького парламенту в своєму виступі допустить одну - дві помилки у мові, він може позбутися місячної зарплати. А про наших "обранців" і говорити нема що.

І ще одне. Сьогодні час від часу, особливо коли тривають вибори, вилазить вимога "російська мова - як друга державна". Регіонали і комуністи, як і належить вірним слугам Кремля, піднімають це "питання"  не випадково. Здається, російськомовним ніхто не закриває рота. Розмовляєте, то й розмовляйте. Але введення російської як другої державної, було б смертельним ударом по українській мові, особливо на Сході, де вона пробивається як травичка навесні крізь потрісканий асфальт. Це означало б, що українська мова, як державна, там попросту була б миттєво знищена. Крім того, це би посилило розкол України на російськомовну і україномовну.

Неважко припустити, що при підтримці "старшого брата" мовний "перекос" був би на користь російської мови. А відтак постане питання: чи не "прісоєдініть" російськомовні регіони до "єдіной і неделімой".

Тепер можна зробити висновок: збережемо нашу мову - збережемо себе як націю, збережемо Україну. І хай нам Бог допоможе!

Богдан Пустельник,

пенсіонер