Наприкінці минулого тижня в Чорткові побував молодий кунівець з Луганська Руслан Єгоров. Руслан є членом Проводу Конгресe Українських націоналістів. У травні КУН реалізуватиме на наших теренах проект "Чортківська офензива". Чому саме такий проект? Як зазначається у плані акції, щo проблема полягає в безборонності української нації в умовах ведення проти неї інформаційної війни. Відхід молоді від національної ідеї. Критичне приземлення свідомості та збайдужіння молодого покоління навіть у повстанських районах.

- Руслане, скажіть,  будь ласка, з якою метою ви приїхали до Чорткова?

- До Чорткова, як і до Чортківського району я приїхав, щоб підготувати грунт до акції "Чортківська офензива".

- Як виник задум такої назви?

- Ми вважаємо, що національно-визвольні змагання не зупинилися із формальним здобуттям незалежності України у 1991 році. За багатьма параметрами нам ще є чого прагнути, щоб стати повноцінною нацією. Тому мусимо боротися і утверджуватися. Відповідно й такі паралелі із історичними назвами як на зразок "Чортківська офензива" (ми знаємо, що у червні 1919 року УГА мала перемоги і наступ). Ми апелюємо до історичної пам`яті наших перемог, адже сьогодні боротьба ведеться в інформаційному просторі і ми також закликаємо розгорнути боротьбу вже в цій площі.

- Руслане, ви з вигляду досить молода людина, даруйте за нескромність, якого ви віку?

- Усі звертають на це увагу. Хоч я ще відносно молода людина, але вже маю свій певний досвід. Мені 29 років. Співпрацюю із "Молодою Просвітою", хоч членський квиток у мене вже члена старшої "Просвіти".

- Тобто, ви член товариства "Просвіта" і Конгресу Українських націоналістів?

- Перше, я безумовно, член Конгресу Українських націоналістів, є референтом з питань  пропаганди і в другу чергу я ще й просвітянин.

- То ви, Руслане,  - луганський націоналіст?

- Так. Але я не знаю чи настільки є жертовним, щоб заслужити такого високого звання. В принципі я визнаю, що є націоналістом, хоч мені ще необхідно рости.

- Скільки часу ви є членом КУН?

- З 2005 року. Тобто уже третій рік.

- Що надихнуло вас, вихідця зі Східної України, вступити до цієї націоналістичної організації?

- Я патріотично ствердився і обрав Україну як щось своє ще з підліткових часів. У мене усе патріотичне дозрівання відбувалося поступово. За час студентства належав до Студентського братства. Це також була патріотична організація. А опісля Помаранчевої революції прийшло до мене усвідомлення, що час вступити до Конгресу Українських Націоналістів для того, щоб бути більш корисним Україні. Тут є можливості ширше проявити себе, відбуваються цікаві і плідні контакти з цікавими людьми. Щороку Конгрес проводить літні табори для молоді зі всієї України.

- Хто складає кістяк націоналістичної організації в Луганську?

- У нас є люди старшого і молодшого віку. Тобто існує певна спадковість. Стосовно самого Луганська ви ж розумієте, що ситуація там є досить складною і умови організації напівпідпільні.

Окрім вуличних акцій, коли виходять колони з прапорами на вшанування певних дат, ми розгортаємо широку просвітницьку діяльність.

- Що включає в себе ця діяльність?

- В першу чергу - це друк самвидавівського листка "Ворохобник". Цей друкований засіб розрахований безпосередньо на молодь. Це свого роду трибуна для того, щоб самі молоді люди писали до нього свої статті, розповсюджуємо літературу, проводимо зустрічі.

- Тобто я зрозуміла, що ви в своїй роботі найбільше акцентуєте увагу на молодь?

- Безмовно. Позаяк без молоді немає перспективи. На жаль в Україні багато політичних структур мають тенденцію до закостеніння, починають не звертати увагу на молодь або не можуть порозумітися з нею. І молодь, коли не бачить перспектив прояву свого "я" туди не йде. На мою думку, такі організації приречені на вмирання.

І тільки ті організації, котрі належним чином звертають свою увагу на молодь, дають їй можливості проявити себе, підштовхують її до цього, дивляться не із заздрістю на молодих, як таких, яким згодом доведеться поступитися, мають майбутнє.

- Як сприймає молодь Луганська ваші акції? Чи доводиться чути певні образи на свою адресу?

- Практично - ні. У нас в Луганську є, коли люди заражені шовіністичною ментальністю. Але коли томолода людина, тут ще не все втрачено. Молодь ще не встигла заскорузнути. Вона може бути зорієнтована в певне русло, але завжди відкрита до пізнання. Навіть коли вона цього не сприймає, то хоча б часткові можливості до діалогу залишаються.

Луганськ, як і кожен регіон України, не є втраченим, ще піддається оновленню. В усіх наших областях більшу частину займають етнічні українці, хоч і в більшості своїй зросійщені. Скажемо навіть так, етнічно український елемент на Півночі України є панівним і сам Луганськ стоїть на межі трьох земель віковічно українських земель, загалом сам Луганськ розпочинався із запорізького зимівника. У нас навіть є цілий північний район, де переважає український елемент. Він зійшов до рівня суржика, але тим не менше, там навіть були битви із чужинськими представниками. І зараз, хоч певною мірою приховано це, але залишилось.

- Самі галичани в більшості своїй більш лояльно сприймають гостей з Великої України, а коли ми їдемо ,приміром, на схід, то відчуваємо певну настороженість з боку оточення?

- Світ щиріший у своєму прояві. Я не скажу, що на Сході конче галичан сприймають погано. Це було б трохи не до життя. Шовіністично налаштована частина населення таки складає меншість від загалу. Окремі і мені можуть казати, що я "бадьора", хоч народився і виріс на Сході. Тобто, лише за спілкування українською мовою можуть так називати і це не конче, щоб ти був галичанином. У людей просто така ментальність.

Зі свого боку, я б сказав, що й самі галичанам людей зі сходу не знають. Не завадило б Галичині більше пізнати Схід і його специфіку.

- 2008-й рік планувався стати Роком Степана Бандери. Чи змінилося щось у сприйнятті ваших краян цієї історичної постаті?

- Пересічні луганці у своїй більшості не дуже позитивно сприймають цю постать. І з тої простої причини, що декілька десятиліть підряд імперська машина з агітаційною метою працювала на те, щоб перетворити образ Степана Бандери в пекельну масу, щось страшне. І ця система тяжіла над свідомістю людей і формувала її. Перебудуватися, особливо старшому поколінню, важко.

Ми намагаємося доносити інформацію про національно-визвольні змагання загалом і про постать С. Бандери зокрема. Влаштовуємо тренери, спілкуємося індивідуально, демонструємо фільми, зокрема Леся Янчука "Нескорений"  про генерала Шухевича. Треба сказати, що молодше покоління набагато краще сприймає Бандеру. Немає зашореності і негативної застанови. Було б, звичайно, краще, щоб ідеологічні настанови проводилися не на рівні ентузіазму, а державному. Але, знову ж таки, держава - це є наше відображення. Держава це наш продукт, якою ми її створимо, такою вона і буде. На жаль, зараз ми її створили такою, що вона не може попіклуватися належним чином про такі речі, хоча треба віддати належне нашому Президенту Віктору Ющенку, як би його не критикували, все-таки це єдиний наш Президент, який хоч щось робить для нашої нації і визнання нас у світі. Тут і має місце визнання Голодомору. Тільки заради того, щоб ця страшна правда вилилася на широкий загал - варто було робити Помаранчеву революцію.

- Я думаю все тому, що раніш ідеологічна робота була поставлена дуже сильно, а тепер - слабо. Нам би побільше таких молодих людей, як ви. Скажіть, будь ласка, які партії і громадські організації національно-демократичного спрямування діють на Луганщині?

- КУН, "Просвіта", як я вже говорив. Є відлам Руху - обидві організації НРУ і УНП, на півночі області, у Сватові (там є станція), Наталя Кузовеніна очолює "Пласт".

- Наталя Кузовеніна, як і у вас російські прізвища, а ви є виразниками націоналістичних структур?

- У нас так є, що здебільшого у патріотичних організаціях переважають російські прізвища на -ов, -єв, а у шовіністичних на -енко, -єннко, тобто суто українських.

- Як ви це сприймаєте?

- Я це оцінюю так, що кожен робить свій вибір у житті на користь або побудови імперії, або побудови взагалі своїх ужиткових інтересів і космополітизму, або національного вибору. І можливо це певною мірою залежить від етнічної приналежності, але не стовідсотково.

Ми знаємо і галичан, які переметнулися на Партії регіонів. Якщо би всі галичани в Києві заговорили українською мовою - то Київ був би україномовним.

Цей комплекс меншовартості проявляється особливо серед молодих. Я часто помічав, як вони поміж себе розмовляють українською, а з місцевим населенням переходять одразу ж на російську. Це - парадоксальна річ.

- Хто очолює товариство "Просвіта" в Луганську?

- Володимир Іванович Самистяга -це дуже цікава людина, по-своєму радикальна і від нього відходить багато ініціатив.

Стосовно національно-визвольної боротьби, Самистяга, історик за фахом, - це один із тих, хто займався дослідженням цієї боротьби, мережі ОУН на Луганщині. Він і висвітлює це все. Кілька разів і мене із собою брав на телебачення. Він виступав, як перший номер, так як знає глибинніші аспекти, а я - уже біля нього. Але він доносить це все. І що дивно, коли шовіністи йому задають каверзні запитання, він спокійно, історично обґрунтовано на них відповідає. А пізніше, коли у прямому ефірі триває голосування, то 30 відсотків глядацької аудиторії на його боці. Він вмотивовано доводить, що бійці за волю України - це не були бандити-головорізи, це була армія, яка мала україноцентричну ідею.

Я вважаю, що на сучасному етапі необхідно проявити більше патріотизму вихідцям із центральної, східної України і тих самих галичан. Я поставив би за приклад хлопців-патріотів з Криму. Голова Кримської організації - це людина з якої треба брати приклад. Складно знайти таких послідовних патріотів. І це при тому, що вони там терплять шалений тиск. Треба мати справжню мужність, щоб відстоювати українську ідею в Криму. Їм не тільки доводиться триматися при допомозі слів, але й сили, уміти захищатися.

Ось нещодавно була презентація книжки Кука "Історія УПА в запитаннях і відповідях", вони все оголосили, що це відбудеться згідно закону, дали їм дозвіл на цю презентацію, але зійшлися вітренківці, весь шовністичний елемент, від червоних до білих, і не впустили людей, обступили усе повністю. Їм вдалося зірвати цю презентацію, але КУН про себе заявив.

- Знаєте, коли я з вами зустрілася, то відчувала моральне задоволення. Скажіть, будь ласка, звідки у вас отой дух українськості?

- Саме розуміння мови, не знання, дали мені візити на Івано-Франківщину Рожнятинський район. Моя мати з тих місцин із села Вербівка. І ще з дитинства возила мене туди на тиждень-два.

Але багато важать мої персональні зусилля, особливо читання книжок. Я сам для себе робив словники, тобто відновлював для себе мову - з російської поступово переходив на українську в кожній площині життя.

Але не треба думати, що лише ті, хто має галицьке коріння є такими. Це я просто до вас приїжджаю, бо я знаю галицьку ментальність, мені легше з вами порозумітися. Але є чистокровні східняки, в Слобожанці, наприклад. Вони чують себе українцями і опанували мову не гірше від мене. Можуть вільно спілкуватися, знають історію України.

Зізнаюсь, вибір свій я зробив давно, але дуже велике справив на мене враження Іван Андрусяк, який приїхав з Косівщини. Він приїхав до нас працювати, привіз із собою бібліотеку, що для кінця 90-х років було рідкістю. Це зараз у нас уже немає проблем із патріотичною літературою у книгарнях.

- В Чорткові ви мали зустріч з молоддю, які враження від них?

- Щодо моїх вражень. Те що я читав, до когось я зумів донести, до когось - ні. Значить, мені треба адаптуватися. Не треба нарікати лише на слухача.

- Чи було щось таке, що вас подивувало?

- Знаєте, то є трохи неприємним враженням, але завжди знаходяться такі люди, які кажуть, що те, що ми робимо є непотрібним, мовляв, для чого ви приїхали агітувати в Галичину. Але я іншої думки. Потрібно підняти Галичину, щоб вона вплинула Хмельниччину і так поступово вогонь волі, пройшовши усю Україну, дійшов до Луганська і інших віддалених земель.

Леся Легіт