A A A
Розмір шрифта: Мешканка Чорткова шукає правди. Втім, хто її тільки тепер не шукає. У кожного вона своя, але ще є закон, якого також треба поважати. І останній, як жінка запевняє, на її боці.

І ось в чому проблема. Пані Марія Тобілко проживає на початку вулиці Середньої. Будинок, як мене, знаходиться у досить мальовничому місці, у підніжжі вигнанської гори, дальше від центральної дороги і три хвилини ходи до центру міста. Не місцина, а рай. За теперішньою дороговизною землі і коштує немало. Я б там жила, коли б хто запропонував. Але й ніхто не запропонує, бо за дану місцину вже ведеться боротьба.

 Ми зустрілися із панею Марією у її помешканні. Ще дорого в око впала задбаність прибудинкової ділянки, де гарно виложене каміння сусідить із підрізаними кущиками троянд, які чекають свого часу. Оп`янілі від рясних сонячних променів погідних днів прорізалися ніжні пелюсточки підсніжників. Та так прорізалися, що не можна було втриматися, щоб не сфотографувати цю красу - просту і чисту, як неперевершене диво.

Охайна, але доволі немолода роками будівля, в якій живе пані Марія, мовби підперта обдертим сараєм, що  здається ладен впасти вже тепер. Той "сарай" колись був другою половиною цілого будинку. Але його власник відійшов у світ інший, як сказала нам пані Марія, десь три роки тому. А ця частина будівлі знаходиться на балансі Чортківської міської ради.

Нещодавно пані Марія запримітила як останнім часом цією половиною стали цікавитися люди. Потім вона дізналася, що на неї наклав око молодий чиновник міської ради.

Марія Тобілко:

- "Наш будинок дуже старий, ви самі бачите, що я його підтримую, як тільки можу. Боюся, що як візьмуть другу половину під забудову і стане сюди їздити тяжка техніка, то він може рушитися. А я ж пенсіонерка, живу одна. Рідні, що жили зі мною, повмирали. Хто мене захистить, як не я сама? Я ж сюди докладала великих зусиль - газ сама провела, воду... І тепер все має піти шкереберть?

Окрім того, чому ходять інші люди попід мою хату і щось за моєю спиною вирішують? Моя частина будинку приватизована і я хочу придбати другу частину. І вважаю, що маю на це перше право, аніж хто. Той молодий чиновник з міської ради хоче тут будуватися. А хіба він в палатці живе? Ні, на мою думку, він не в палатці, а в палаці живе. Як можна це в мене відібрати? Мій покійний чоловік був юристом. Я пам`ятаю, що він робив, залишилися його книги. Окрім того, радилася з адвокатом і переконана, що правда на моєму боці. До свого депутата я не зверталася, бо ми близькі сусіди. Не хочу, щоб потім говорили, ніби він мене через це захищає. Тому стала ходити по кабінетах сама. Зустрічалася із міським головою, він сказав, що на дану земельну ділянку є вже дві заяви. Але чому приймали заяви, а не спитали мене? Я за те, щоб було по-людськи. Три роки частина будинку і пару сотих землі пустують, стільки людей на черзі стоїть.Хіба що не було кому дати, щоб підтримали будівлю. А тепер довели до такого стану, що все валиться... Коли б ту частину будинку дали людям, які є на черзі, я б не мала претензій, а коли її, як мені сказали, зняли з балансу міської ради, і хочуть надати якомусь іншому забудовнику, я проти. Бо по закону маю на ту частинку перше право".

Пані Марії 60 літ. Жінка ще молода, хоч і пенсійного віку. Тому чує в собі сили, хоч і здоров`я підводить, що зможе ці дві половинки одного будинку з`єднати в одну. Думаю, вона має на це право.

Але ми ще зустрілися із міським головою.

Ігор Билиця, міський голова:

- На дану земельну ділянку є декілька звернень на приватизацію земельної ділянки.

Пані Марія живе в будинку, половина якого знаходиться у комунальній власності і є аварійним. Жінка була в мене на прийомі і я їй сказав, що ми це питання вирішуватимемо позитивно і без її відома нікому іншому не надамо перевагу. Тобто ми вирішуватимемо так питання, щоб у неї не було претензій. Усе буде з її погодження. Це я обіцяю і гарантую.

Леся Легіт