***
Завесніло. Запахло щастям.
Так нахабно і так обманно.
І вже хочу в обійми впасти
У твої. І від думки тану. 
Горобці захмелілі скачуть,
Наливається соком гілля.
Із весною тебе, мій мачо,
І з пташиним п`янким весіллям.

***
Розцвіла кохання незабудка
У саду побачень і тривог.
Ми з тобою голуб і голубка
Вірне серце в нас одне на двох. 
Наші нездійсненні дивні мрії
Їдуть у рожевих поїздах.
Ми ж ніколи не полюбим ірій,
Не залишим нашого гнізда.

***
Світом, садами квітневими,
Зорями йде полудневими,
Жінка з очима вишневими,
Жінка з руками – деревами. 
Землю годує ожиною,
Долею снить лебединою.
Жінка з косою – стежиною,
Жінка з душею – калиною.

***
Ти не ревнуй мене до нього,
Бо я вже випила отруту
Вина густого, золотого,
Щоби буденний світ забути. 
Уже тобі не треба знати,
Про що з туманом розмовляла.
Знайди той камінь кострубатий,
Через який любов зів`яла. 
Заскли вінком вікно розбите,
Що сплів із власного безсилля,
Я наречена ворожбита.
Приходь в суботу на весілля.

***
Ми зійшлися у голій пустелі життя.
Ти мав хліб, ну а я мала воду.
Ми ділились харчами і без каяття,
Мов повітря вдихали свободу. 
Розпалили багаття під небом нічним
Із сухої травиці вербени.
І таємну вечерю тоді почали,
Поділившись своїм сокровенним. 
Оголили ми душі, як нерви тривог,
Поскидавши тіла запітнілі.
І дивився на нас доброзичливий Бог,
Як на дві половинки вцілілі. 
Танцювали ми вальс на любові містку
У жаданнях своїх непохитні.
І у голій пустелі, на жовтім піску,
Розцвіли незабудки блакитні.

***
В тілі моєму спека,
Я ж тремтяче тріпочу.
Як до неба далеко,
А до землі не хочу. 
Чую, що всохну скоро,
Чи відчахнуть люто.
Весно моя, зоре,
Чом тобою забута? 
Шепіт проміння лине:
-Ми твої сльози витрем.
Хто я? – гілка ялини,
Не заколисана вітром...

***
Загорілося світло й не гасне.
Мабуть чарами хтось запалив
І була тоді п`ятниця страсна,
Як мене ти востаннє любив. 
Поцілунками арфи співали,
Прилітали дрозди із дібров.
Та отруйне націлилось жало,
На розхристану нашу любов. 
Нам ввижалось мереживо біле,
Що лише павутинням було.
Мерехтіло і липло до тіла,
Із-за рогу скрадалося зло. 
Коли, дощ молодесенький хлипав,
І стікав по віконній щоці.
Хтось за нас позбирав і розсипав,
Край дороги життя камінці.

***
Волі напилася, аж через край,
День мій закінчився, схоже.
Гірко – солоним був караван.
З тіста весільного ложа. 
Віхола зжерла квіти душі,
Пошматувало тіло.
В мозку моєму вогонь пашів,
Мрія лиш не зотліла. 
Як незгасаюча зірка зійде
Я вже не схочу свободи.
Тихо гукну і до мене прийде
Ніжний король насолоди.

***
Не буду я твоїм туманом
І сірим-сірим буднім днем.
Для тебе ясним сонце стану,
Тобі збудую я гарем.
І мною стане все у ньому,
І буде тисяча облич
В яскравім світі чарівному
Ти ж тихо лиш мене поклич.
І прошепчи мене вустами,
А я мільйонно обізвусь,
Заграю срібними струмками,
Навкруг лілеями пов`юсь.
Як пустотлива наречена,
Неначе пристрасна жона
Тебе зцілятиму. У мене
Заграє кров, мов хміль вина.
Для тебе вічним святом буду,
А не листком календаря.
Вдихну тебе – і все забуду,
В тобі засвічусь, як зоря.