A A A
Розмір шрифта: Вірші Георгія Хадзарагова та Марії Потикевич-Заболотної

Генералу Шухевичу Роману,
Командуючому УПА і його
Воякам присвячується

Не знав я, що є в Україні
Славетні герої її.
В думках розвиднілося нині
І очі відкрились мені.

Які то стражденнії муки
Зазнала Вкраїнська земля.
Селянські натруджені руки
Твоє формували ім’я.

Роман – генерал України,
Шухевич – це постать борні,
Що бився за волю країни
Супроти „московской братні”.

Дитинство і юність Романа
Пройшли біля рідних батьків,
Любив щиро тата і маму
І рідну бабусю любив.

В спортивних змаганнях у школі
Умів гуртувати людей,
Жалів тих, хто був у неволі
За правду національних ідей.

Коли в сорок першому році
Людей мордували кати,
Загинув у тому мороці
Ріднесенький брат у тюрмі.

На тілі вже мертвого брата
Виднілись сліди катувань,
Над тілом загиблого брата
Поклявся Шухевич Роман.

Він клявся тоді не про помсту,
А щоб повалити режим,
І тим перешкодити хамству,
Життя будувати самим!

Очоливши славнеє військо,
Шухевич Роман – генерал
Боровся із ворогом стійко,
Свій рідний нарід захищав.

І билися лави героїв
За волю своєї землі,
Щоб вивести всіх із неволі
З-під „царських” жорстких москалів.

Як палко любив Україну
Шухевич, цей лицар борні,
Не зрадив свою Батьківщину
Під час світової сварні.

Колись він казав своїй жінці:
„Люблю я тебе, не журись,
А більше люблю Україну
І ти Україні вклонись”.

О, скільки пекельного горя
Зазнав український нарід.
Хтось скаже: „Така наша доля”
Живуч ще український рід!

Живуч він і буде ще жити
У творах, легендах, піснях,
Для цього так треба любити
По-справжньому, не на словах.

Сини і доньки України,
Багато загинуло вас
За долю своєї країни,
Ви приклад нащадкам, для нас!

Звертаюсь до вас, покоління,
Весь вік пам’ятати про тих,
Життя хто віддав за Вкраїну,
Прошу пам’ятайте про них.

У єдності сила держави,
У єдності сила людей,
Героям справжнісіньким – слава
Захисникам вільних ідей!

Георгій Хадзарагов


Україна наснилась мені

З чужого холодного краю
До тебе думкою спішу.
Моя Україно, я знаю,
Покину колись Воркуту.

Покину німі кладовища,
Що тут у снігах без хрестів.
Свобода – пора найсвятіша,
Ти мій незакований спів.

Кругом завірюха лютує,
А я у квітучих садах.
Мене твоя сила лікує,
У мріях моїх і у снах.


Україна

Україно, ненько, матінко рідненька,
Так нас научила у піснях, казках.
Тут є наше поле, річечка маленька,
Що пливе до моря по лісах, лугах.

Україна горда вірними синами,
Вмілими руками не лише в боях.
Білими хлібами, житніми ланами,
Хто ще так співає про любов в піснях?

Просвітянським духом брали нас за руки,
Ласкою зігріли: “Йди у світ, учись”.
Але доля клята вибрала нам муки,
Казала в дорогу: “Де б не був молись!”.


***
Нема, здається, України,
Є лиш державна незалежність.
Яку хитають щохвилини,
Нам так потрібна обережність.

Який наш день ще завтра буде?
Які маршрути політичні?
Ідуть поети, добрі люди,
На шлях “Просвіти” ще незвичний.

Навчають хату будувати,
Навчають вірити, любити
Потрібно правду відкривати,
Коріння роду знаходити.

Часом роздумую в надії:
Прийдуть до влади молоденькі,
Будуть служити Україні,
Як рідні діти рідній неньці.

А поки що ще верховодять
Ті, що держави не хотіли.
Де тільки можуть, там і шкодять.
В союз загнали б, до могили.

Україно! Ти є Божа ласка,
Над тобою благодать свята.
Дай нам розум, щоб любов не згасла,
А в серцях і віра, і мета.

1992 рік


Потомкам запорожців

Ми із тих козаків: у степах був їх дім,
На батьківській землі газдували,
Нападати не йшли до сусідів, а втім,
Нападаючим відсіч давали.

Ми із тих козаків, що молились до зір,
До небес споглядали побожно,
Щоби рід не пропав від морів аж до гір,
Щоб на волі всім жити заможно.

Працював наш народ, заливав очі піт –
Збагатилась сусідня держава.
А Хмельницького кінь утопивсь у граніт –
Україна в ярмі звікувала.

Ми із тих, що під Крутим впали в бою,
В Базарі не просили пощади.
Із стрільців січових, із УГА у строю,
Ми з УПА на всіх зайд поставали.

Об’єднаймось, заспіваймо всі разом,
Запитаймо себе щиро всі гуртом,
З якого ми роду, з якого коріння,
Чого нам потрібно для порозуміння ?!.


Просвіта

Говоріть, говоріть щире слово:
Нам сьогодні потрібна “Просвіта”,
В нас ще є у серцях міць для того,
Щоби волю всім серцем зігріти.

Просвітянам хотілось науки,
Вони мріяли вільними бути.
Українців “Просвіта” єднала,
Научала, як волю здобути.

Марія Потикевич-Заболотна