A A A
Розмір шрифта: Марія Потикевич-Заболотна – як часто це ім’я у нас пов’язувалося із патріотизмом. Днями минув рік, як її нестало. Завершивши усі справи земні, відійшла у інший світ. У День вшанування Героїв Крут її поховали. Але пам’ять залишається жити у наших серцях.

Хто вона для нас? Для рідних – лагідна бабуся, мудра сестра, а для усіх інших - жінка, активний борець за процвітання української України, кавалер ордена Княгині Ольги, колишня медсестра УПА, політв’язень. З-під її пера вийшли книги: “Нескорена пісня”, “Нам дуже треба жити”, “Ціна свободи”.
Марія Потикевич-Заболотна цілком усвідомлювала, що вони, колишні політв’язні, які віддали свою молодість, здоров’я, мрії за волю України, відходять у минуле. Час невблаганний. Тому, нехтуючи власним здоров’ям, поважним віком і вільним часом, вона, живий свідок історії, прагнула якнайбільше переповісти про усі ті лихоліття, які наклала на долі молодих патріотів - синів і дочок України, сталінська репресивна машина. Пані Марія проводила зустрічі із студентами навчальних закладів Тернополя і Чорткова, не відмовляла ніколи, навіть, коли здоров’я було не те. Її любили слухати. Уміла Марія Потикевич-Заболотна захопити слухача. Вона – воістину слугувала символом справжньої української жінки: інтелектуалки, патріотки, оптимістки і дотепниці, ніжної мудрої турботливої матері-бабусі, доброї господині дому. Усе це жило в ній і було нерозривним. Такою вона запам’ятається назавжди. З нею завжди було легко і просто. Хоч життя для неї стало тяжким випробовуванням. У Бога просила лише одного, щоб він дозволив, аби остання мить земного життя застала її в праці. І Господь вислухав цю молитву. До останніх днів життя, при ясному розумі і світлій пам’яті, вона писала свої спогади і поетичні рядки. Вона дуже любила поезію, бо сама своїм єством, швидше нагадувала її. Це була жінка, у розмові з якою ніколи не відчувалася різниця у віці. Її душа була чиста й молода.
Чому ця мила і мудра жінка у часи юності узялася за таку, сказати б, чоловічу справу, боротьбу за визволення України від окупантів різної масті? Про це вона написала у своїх спогадах, що увійшли до книг “Нам дуже треба жити” і “Ціна свободи”:

Чому я пішла в УПА?
Сьогодні, в час відродження, мене часто запитують, чому я пішла в ліси із санітарною сумкою. То я хочу дати на це відповідь так, як це сама зрозуміла замолоду. Пам’ятаю розповіді старших в нашій хаті, що слухала на печі, про те, як цариця Катерина зібрала до Києва найвродливіших дівчат з усіх сіл ніби-то для якогось повчання, а насправді їх погнали на Кавказ, де віддали заміж, аби вони народжували гарних і здорових хлопчиків, бо там мало було жінок. Їм вдалося надовго зберегти там український дух. Не пам’ятаю, хто з наших співаків, відпочиваючи на Кавказі, почув українські пісні і здивувався, звідки вони тут взялися.
Тоді я знала, що Катерина – погана цариця, а згодом зрозуміла, що причина всіх бід у тому, що ми не мали своєї держави. Про це нам говорили розумні наші вчителі, священики вчили нас любити Бога і Україну.
У 1941 році більшовики залишили гори замордованих в’язнів по тюрмах. Хіба можна було таку владу любити й вважати таку державу своєю? Вони зневажали нашу віру, традиції, святині! Ні, це була не моя держава, бо вона знищувала всіх, хто мріяв про волю і незалежність.
На зміну більшовикам прийшли фашисти. Йшли сміливим і впевненим кроком, із закоченими рукавами, з автоматами на грудях, косили всіх, хто вставав їм на дорозі. Створити українцям свою самостійну державу? Це у плани німців не входило, і вони відразу розпочали з цим боротьбу. Українці, твердили вони, як і інші нації, повинні бути рабами. За одного вбитого німця розстрілювали 50 українців. Ми бачили, як зганяли євреїв, і масово спалювали в уже підготовлених для цього коморах. Вислів єврейського населення: “Нами розчинять, а вами замісять”, - мене злякав. Тому ще в надрах польської держави зародилось ОУН, а на її основі, за фашизму, – УПА, бо кращі сини і доньки України, патріоти свого народу, поставили собі за мету боротися за створення своєї держави і готові були вмерти за неї. Усі окупанти – фашисти, більшовики – несли із собою поневолення, страх, насильство, смерть.
Все це, а також бажання помститися за смерть коханої людини, – причина того, що я вступила в УПА.