A A A
Розмір шрифта: Як часто ми хизуємося тим, що знання наші виблискують цитатами і цифрами у певній сфері. Як часто пишаємося перевагою над іншими, коли їхні знання на якійсь царині не збігаються з нашими... Іноді не можемо пробачити іншим того, що ми стільки днів і ночей потрапили на ті знання, якими тепер володіємо, а для них усе це не складає ваги. Тоді з-під контролю виходять наші емоції: у кого – розгубленість, а у кого – агресія. В цей спосіб пошуку Істини, свого Вифлеєму.

Наприкінці ток-шоу “Дві правди” телеведуча висловлюю сенсацію: “Правду знає кожен, а істини не знає ніхто”. Люди віруючі і священнослужителі знайдуть у цьому парадокс, бо за біблійним визначенням Бог є Істина. Усе просто, але чому в реальності так складно ?.. Як часто ми в пошуках своєї Істини, свого Вифлеєму, трактуємо усе на свій бік правди, яка нам вигідна, яка багато в чому оправдовує нас перед нами, але не перед Богом...
У суботу, 2 лютого, у районному будинку культури ім. К. Рубчакової на запрошення Бучацької єпархії з осідком в Чорткові брати-василіани із семінарії в Брюховичах продемонстрували нове трактування різдвяної вистави, наповнене глибоким психологічним змістом, що спонукає до роздумів.
Ліричний герой в пошуках правдивого Вифлеєму, проходить через сито спокус: славою, компромісу душі зі злом. На шляху стають Співак, Ірод давніх часів і найбільш підступний і жорстокий Ірод-2, тобто наш сучасник. Для останнього немає перепон. Він докладає зусиль, щоб підкупити навіть тих, хто поки що пручається йому, але з дрібниці до дрібниці, з малого до великого, здатний перейти на бік Зла. Чорні смуги Ірода-2 виграють звабливу мелодію зі звуком чарівної скрипки, але мелодія ця лунає не від скрипки, а від дубинок, які по закінченні звабливої мелодії ідуть в рух і гамселять навіть найсвятіше – Матір, тобто осередок життя. І тут побоїща стародавнього Ірода міліють. Ірод-2 перемагає. Під його вплив ледь не потрапляє і наш герой, але зусилля Світлої сторони чи то Ангела-Охоронця і зустріч з віруючим його врятовують. Після тривалих хитань то в один бік, то в інший, у боротьбі темної і світлої сил – він знаходить свій Вифлеєм. Справжній Вифлеєм, у якому в бідноті і в гонінні народився Ісус Христос. Віфлеємська зірка вказує шлях до Істини, де золото і скарби не мають ваги. Добро перемагає Зло, тому що ліричний герой віднайшов правильний шлях. А усі герої вистави почергово задають питання нам, сучасникам: “А чи знаєш ти?” Чи знаєш, де є справжній Вифлеєм? Чи знайшов ти свою дорогу? Відповідь на ці запитання маємо дати собі самі. Треба бути чесним перед собою і Богом.
А на сцені темряву і клуби імпровізованого туману змінило світло, і полилася радісна коляда...
Вистава добре зрежисерована. Промовисто виглядали навіть сцени без монологів і діалогічного мовлення, але наповнені спецефектами, пантомімою і сучасним музичним оформленням. Усе це більш обрамлювало проблему і виставляло її оголеною без прикрас на суд глядачів. Захоплююче дійство, проникаючи у свідомість глядачів, схиляє до роздумів. Опісля вистави брати-василіани подарували слухачам низку різдвяних пісень.
Того ж дня вистава відбулася у будинку культури селища Заводського, тільки шкода, що глядацька аудиторія не була достатньо широкою. Очевидно організатори не врахували вимог щодо анонсування, хоч засобів для цього в районі немало.

Флеш-інтерв’ю
Опісля вистави нам вдалося поспілкуватися з одним із організаторів, який окрім цього бере в ній безпосередньо участь (грає Ірода-2). Знайомтесь, це отець-диякон Себастьян чину Святого Василія Великого:

- Отче, вистава пройшла на славу, загалом чин отців-василіан сприймається як просвітительський.

- Загалом – так. Але, метою є, передусім, освячення і молитовне творення молитовної спільноти і духа серед самих ченців. Попри те монахи і отці не замикаються назавжди у своїх келіях, а виходять з проповідями до людей. Вистава, яку ви мали можливість побачити, – то є одна із форм проповіді, з якою ми їздимо найбільш по Галичині.

- Де вдалося побувати з цією місією?

- Уже виступали у Львові і ще плануємо тут ряд виступів, в тому числі й у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Були з виставою у Луцьку, Дрогобичі, у селах на Радехівщини.

- Як вас сприймає глядач?

- Як правило – враження позитивні. Ми навіть запитували думку у усталених скептиків, то вони сказали, що їм сподобалося. Вони сприйняли виставу і зрозуміли, не кажучи уже й про тих, хто дивився її із відкритим серцем.

- Вистава – професійна, проникливо грають актори, вдало підібрані ролі. Вона вражає. Не може залишити байдужим нікого. Це – факт. Захоплююча річ. А хто режисер?

- Сценарій до неї ми написали самі, а ось режисер вистави – талановитий студент Львівського національного університету ім. І. Франка Дмитро Бартко. Так як він ще навчається, не завжди має можливість з нами їздити.

- І все ж, яку конкретно мету переслідує ця вистава?

- Це – проповідь благої вісті Ісуса Христа. Ми свідомі того, що ще не одну виставу, не одну молитву треба відмовити для навернення тих, хто заблукав. Все ж таки, Господь навертає, а не ми. Але ми хочемо вкласти в серце людей думку оновлення, що дасть стимул до роздуму, до праці і пізніше – до конкретних висновків. Маємо надію, що вони з часом переростуть у тверді постанови.


Олександра Іванців