A A A
Розмір шрифта: Про значення доброго настрою можна говорити багато, а про його цілющі властивості твердить навіть медицина. А творить нам цей настрій керівник чортківського цирку “Романтика” Ярослав Іванович Гуска із своїм колективом. Хто з нас не бачив його на сцені у ролі як спортсмена, так і клоуна, який вправно піднімає настрій, від якого появляється усмішка. Про секрет успіху, таємниці він поділився зі мною, а я, в свою чергу, поставила перед ним ряд запитань.

- Пане Ярославе, як все починалося?

- Я вже 23 роки працюю на арені чортківського цирку. Родом із Зборівського району. Мрія про циркове мистецтво зародилася у п’ятому класі, коли я вперше побачив цирк і зрозумів, що це назавжди. За спеціальністю я вчитель фізкультури. Моя робота пов’язана із цирком починалася із Москви, там пропрацював лише рік, але встиг набратися хороших номерів, професійного досвіду. Спочатку захотів створити цирк у Тернополі, поближче додому. Випадково заїхав на смт Заводське, що біля Чорткова. Там був дуже хороший, новий на той час будинок культури. Багато молоді, дітей, було з ким і для кого працювати. Сподівався, що зупинюся не надовго, але як показав час - до сьогоднішнього дня – уже двадцять три роки.

- Що помінялося з того часу?

- Коли ми тільки розпочали свою культурну діяльність, пов’язану із цирком, на мою думку, діти були більш активні. Їхні очі світилися радістю з кожним нашим виходом на сцену. Це дуже добре, що зараз стала доступною сучасна техніка, але з іншого боку – комп’ютер, телебачення забирає дитинство в наших дітей. Більше значення надавалося культурі, зараз з мистецтвом менше рахуються.

- Як ви вважаєте, треба мати дар від природи чи вистарчить працелюбності для того, щоб працювати в цирку?

- Залежно від жанру. Якщо спортивний – то від природи, хоча і його треба постійно розвивати за допомогою тренування, щоб був результат (замислився). А інші жанри, наприклад, еквілібристика (їзда на велосипеді, ходьба по канаті), то при відповідному навчанні можна засвоїти, досягнути непоганих результатів.

- Ви маєте конкурентів?

- У Тернопільській області конкурентів немає, якщо говорити про західну Україну, то ми побували в кожному населеному пункті. Маємо власну студію, де готуємо спеціалістів, відповідна студія є ще у Микулинцях. Такий жанр, як цирк, зараз є рідкісним, бо, в свою чергу, забирає багато зусиль, через те конкуренція невисока.

- У вирі мистецтва, який проковтнув вас, як керівника цирку, так і спортсмена. Вистарчає часу на сім’ю?

- У мене є дружина. Дві дорослі дочки, які не задіяні в мистецтві. Свою дружину я знайшов у Зборівській цирковій студії, там познайомилися, декілька років працювали разом.

- Розкажіть більше про історію цирку на Тернопіллі?

- Приблизно у 70-х роках була сильна народна циркова студія у Теребовлі, але я майже її не пам’ятаю. Про це я дізнався від старших мистецьких діячів. Потім відкрили циркову студію у Чорткові, тоді вона вважалась найкращою у Тернопільській області і взагалі на Західній Україні. Пан Ярослав розповідає, показує декілька десятків фотографій, на яких часто фігурує спортсменка, тіло якої нагадує змію. Дивлячись на неї, у мене появилося наступне запитання.

- Що за красива блондинка на фото?

- Це - Таня Товпак. Про неї можна багато говорити. Вона із п’яти років займається, досягла великого успіху. На даний момент її запросили співпрацювати за кордон, хоча нас не покинула. У неї багато запрошень із-за кордону: Кореї, хотіли брати до Америки, я вже і не говорю про українські циркові студії. Вона визнана однією із кращих спортсменів України, за неї знає уся Україна. Її тіло унікальне тому, що коли вона виступає, глядачеві здається, що вона без кісток. Таню називають – “людина-змія”.

- У вас є наперед спеціально складена програма?

- У нас є півторагодинна, різноманітна програма, складена по жанрах. Все, що є в цирку, крім звірів: повітряна гімнастика, еквілібристика, їзда на велосипеді, людина без кісток (або “людина-змія”), ну і звичайно, клоуни.

- У вас, напевне, насичений графік роботи, адже робота керівника є не легкою?

- Так. Після 20 січня ми їдемо у Закарпатську область, перед тим - звіт у Тернополі. А якщо говорити про сезон цирку, то це вересень – жовтень, коли діти після канікул повертаються до школи, і тоді в них появляється невеличкий сум за чимось веселим, смішним... Також ми їздимо по школах, шукаємо талановитих дітей.

- Що для вас є цирк?

- (Регоче). Це казка, казка дитинства, яка прирівнюється до безпроблемного, безхмарного життя. Де постійно є щось веселе, адже в цирк йдуть не тільки дітлахи, але й дорослі, які на мить хочуть перенестися у країну дитинства, забути про домашні справи, посміятися із клоуна з великим червоним носом.

- Яка вікова межа спортсменів у цирку?

- (Замислився). В цирку можна працювати із п’яти років, а якщо говорити про спортсмена, який вигинає спину, то це залежить від того, як слідкувати за здоров’ям. Можна працювати до тридцяти і навіть сорока років. Відповідно, якщо не буде травм, переохолоджень, відповідально ставитися до тренувань. На жаль, травми бувають досить часто, іноді приводять до краху кар’єри. У моїй практиці значних травм не було, але процент ризику є завжди. Також бувають випадки, коли спортсмену 25-30 років, він перекваліфіковується 2-3 місяці і може працювати в цирку. Ось недавно я чув про такий випадок, що людям за 50-ть, а вони закупили тварин та склали своєрідну програму й за нею працюють.

- А що це за еквілібристка? Я переглядаючи фотографії, помітила ще одну із учасниць колективу?

- Це - Іра Козук. Вона якраз підійшла до нас і ви про її погляд на цирк можете розпитати самі.

- Іро, як вам працюється із таким керівником (вказую на пана Ярослава, який в свою чергу сміється)?

- Працюється дуже добре, адже він нас розуміє в тому плані, що він і сам спортсмен, а не тільки керівник. Я займаюся з другого класу, це була моя мрія, яку запалив сам пан Ярослав. Пам’ятаю, як в школу приїжджав цирк, проводилася агітація, підбирали бажаючих, саме тоді все й почалося.

- Як це не прикро звучить, але робота в цирку не назавжди. Чим збираєтеся займатися після того, як дійдете до фінішної прямої в даному мистецтві?

- Паралельно із цирком у моїх планах навчатися у юридичному, можливо, поступлю цього літа. Але моя сім’я належно сприймає те, чим я займаюся, підтримує і схвалює будь-яке рішення, яке я приймаю.
Пан Ярослав доповнює відповідь Ірини. Говорить про те, як часто трапляється в таких випадках – вийде заміж і...

- Якщо говорити про роботу керівника, яка ваша функція?

- (Задумався). Коли я рахую свої обов’язки, то нараховую декілька професій, які я виконую. Це і продюсер, бухгалтер, артист, адміністратор, режисер, радник. Також я володію усіма жанрами, крім гнучкості.

- Я пригадую вас у ролі клоуна, який веселим реготом заражає публіку, комічне спілкування, а в житті ви теж клоун?

- (Регоче, замислився). Швидше ні, ніж так. Так склалися обставини, що доводиться часто бути серйозним. Коли виходжу на сцену, на 100 відсотків віддаюся грі, в мене добре розвинуті авторські здібності. Робота клоуна не є легкою. Він має вміти відчути настрій, вміти відреагувати та сприймати врешті-решт глядача, знати коли що сказати. Для цього мало вивчити сценарій, тут має бути імпровізація...

- Яку основну мету ви ставите займаючись певного роду культурною діяльністю?

- Основна ціль – виховання, заохотити до здорового способу життя, привити інтерес до життя, довести глядачам, що воно цікаве тільки потрібно захотіти бути щасливим. Мені приємно, коли перші випускники моєї студії, яким вже поза тридцять, але доля склалась так, що в цирку не працюють, зараз приємно згадують саме ті роки, коли насичено займалися, їздили в турне. А я, в свою чергу, радію за них, що мав змогу подарувати їм це щастя. Є такі випадки у моїй практиці, що жінці уже поза тридцять, а вона досі займається, їй це подобається, я навіть більше скажу – вона займається із малим сином.

- У моїй практиці часто трапляються випадки, коли я іду на інтерв’ю і випадково забуваю блокнот, або ручка не пише, щось схоже буває у вашій роботі, можливі технічні неполадки?

- Звичайно, буває. Я дуже не люблю, коли є “халтура”, - так її не бачать глядачі, але бачу я. І мені прикро. Ми задоволені тоді, коли задоволений глядач. Наша команда завжди максимально відкривається на сцені, адже тих пару гривень будуть не дорогі, якщо ми не принесли радості. Немає значення чи повний зал чи у залі десять глядачів ми працюємо на повну.

- Якщо можна б було життя повернути назад, ви б цей шлях повторили?

- Я ніколи не вважав роки проведені в цирку втраченими, навпаки, це те, для чого я живу, де я можу відкритися і ви навіть не повірите – відпочити. Ні, я не говорю про фізичний відпочинок, я задоволений від того, що бачу задоволених глядачів. Можливо, якщо б не склалося із цирком я б обрав спорт.

- Чим цирк схожий до спорту?

- Цирк на вісімдесят відсотків прив’язаний до спорту. Незалежно від того, чи ти спортсмен, чи працюєш у цирку, потрібно декілька разів на тиждень пробігати крос, слідкувати за раціоном харчування, фігурою...

- Ваша професія, напевно, дає можливість познайомитися із всеукраїнськими шоуменами, знаменитостями?

- Так, я на одній сцені працював із Михайлом Поплавським, Віктором Павліком, Степаном Гігою, підтримую зв’язок із усіма тернопільськими артистами: Грицьком Драпаком, Оксаною Пекун. Маємо багато нагород, настільки багато, що і всіх не злічити: дипломи, грамоти, це кращий колектив циркового жанру, нагороду у журналі “Балет”. Часто запрошують на весілля, показати декілька номерів для розваги, буваємо на міроприємствах, іменинах. Ми раді, що нас завжди чекають, люблять.

- Важко?

- Коли я зустрічаюся із своїми ровесниками і вони мене запитують, чим я займаюся, дивуються, що я ще досі працюю за покликанням. Роки вже немалі, але молодість не відпускає. Заставляє замислитися. Важко в тому плані, що потрібно встигати за новинами, не дотримуватися старої тенденції, іти в ногу з часом.

- Ви на арені цирку уже 23 роки, які роки були найважчими, і чому?

- Найважчими були 90-ті роки. Ціни на бензин пішли вгору, зарплати не було, але ми ні на секунду не переставали працювати і взагалі за час моєї діяльності у нас не було перериву. Ми готові виступити у будь-яку частину доби. Тоді нам доводилося давати безплатні концерти, люди не мали чим платити. Навіть стався такий інцидент; тато трьох дітей підійшов до мене перед виступом приніс трилітрову банку маринованого м’яса і сказав: “Діти плачуть на цирк хочу, а грошей нема”. На жаль. Таких випадків було багато. Бувало, що за концерт ми мали по два-три мішки цукру, люди приносили яйця, продукти... На щастя ті часи минулися. Зараз нас поважають, іноді матеріально підтримують.

- Багато коштів іде на інвентар?

- Ось, наприклад, один костюм коштує від 50-ти доларів. Потрібно мати все на високому рівні, адже приходиться виступати на солідних міроприємствах, щоб гідно себе показати в усіх сферах. Ось на днях нас запросили в Крим.

- Чи бачите ви серед дітей майбутніх зірок цирку?

- Мені подобається те, що моя робота потрібна дітям. Працюючи в студії доводиться бачити талановитих дітей, у яких основна мрія реалізувати себе, як спортсмен цирку. Ось, наприклад: Таня Бурник, Марійка Дзиндра, Вікторія Маліцка, Аліна Баюк, Катя Гурчак, Єва Прислобська – не уявляють життя без тренувань, наполегливі, старанні, які заслуговують на відповідне майбутнє.

- Секрет успіху?

- Секрет успіху у цирку... (посміхається) треба бути фанатом, жити у цьому. Я завжди поважаю тих, які себе находять в улюбленій справі. Адже якщо буде бажання буде і успіх.

- Що ви побажаєте читачам нашої газети?

- Наш колектив “Романтика” і я, як керівник колективу бажаю вам більше писати про культуру, щоб читачі знайомилися із діячами мистецтва. Бажаю всім любити прекрасне, вміти його побачити. Мистецтво піднімає настрій, здоров’я, надихає на подвиги чого я і бажаю вашому читачу. Приходьте на наші виступи, і пам’ятайте, що дорослими ви ще встигнете бути, а дороги назад у дитинство – немає.


Іванна Нога