A A A
Розмір шрифта: З тривогою і надією спостерігаємо за тим, що діється у нашій Верховній Раді. Здається всім очевидно, що помаранчеві виграли останні вибори. Я сьогодні на заслуженій пенсії і маю досить вільного часу, часто спілкуюся з багатьма людьми, яких хвилює доля України. Одні із схваленням сприймають переміни, які відбуваються у нашому найвищому законодавчому органі, інші – не хочуть вірити в те, що наш новий уряд здатний змінити життя нашого народу на краще.

Я й сам спостерігаю за роботою Верховної Ради і бачу, що коефіцієнт корисної дії у них поки що малий. Особливо у взаємовідносинах між партіями і блоками. У мене складається враження, що теперішня опозиція – Партія регіонів і КПУ явно, не дооцінює помаранчеву революцію. Захворіли ви, панове депутати, на мільйони і мільярди! Немає у вас любові до нашої землі, її природних багатств – лісів і чудових ландшафтів. Усе нищиться. Будуються шикарні вілли або щось для особистих інтересів. Народ вам цього не пробачить.
У парламенті немає згоди, ніби між партіями пробігла чорна кішка. Коли йде голосування щодо якогось питання – блокують трибуну, відбирають картки... І про яку свободу і демократію можна говорити, коли немає порядку, кожен бореться за своє. Регіонали відверто заявляють, що їхня мета відсторонити від влади помаранчеву команду. Але народ має великі сподівання на демократичну владу. Хочеться вірити, що попередні помилки взято до уваги. А тут чиниться шалений опір. Я дивуюся, як то немає совісті показувати перед народом свої безкультурні вчинки, боротися, за будь-яку ціну, аби набрати 300 голосів депутатів для командування парадом в парламенті на свій розсуд.
А народ чекає, коли буде взаєморозуміння, коли вже, нарешті, подбають про державу і народ, а не про власні амбіції і потреби. Бо у нас одні жируть, а інші – ледве зводять кінці з кінцями. Зарплати в багатьох від 450 до 500 гривень. Хіба за це можна прожити? А кожен хоче мати хоч якусь квартиру чи кімнату. Я вже не кажу про все решта. А більшість людей старшого віку, які хоч мають де жити, не мають як жити. Ті стіни навівають сум і самотність. Одна розрада – образи на стінах, до яких моляться за краще майбутнє своє і народу наші знедолені, немічні старші люди, які надіялися на краще. Ще з початку Незалежності. Але і до тепер не дочекалися. А дні біжать. Наш трудолюбивий народ вартує більшої уваги до себе і до своїх потреб. То чи не час задуматися і спільно взятися до роботи ?.. Скільки ще будемо непотрібними у власній оселі?..


Роман Крижанівський,
пенсіонер