A A A
Розмір шрифта: Свята наближаються. Так хочеться і зі Святим Миколаєм домовитися про подарунки і Новий рік по-людськи зустріти, старий провести і забути, що він існував (тепер усі роки, що минають, хочеться забути, бо мало приносять вони радості у наше життя) і попри все чекаємо Різдва, щоб обновити себе духовно.
По телебаченні щоразу показують як готуються люди у зарубіжжі до Різдва, довкола усе у вогнях, різнобарвне, загадкове, люди усміхнені - усі в передчутті свята. А як готуємося ми, в українській провінції?

Хоча теж є людьми, і може цілком негіршими як такі ж люди в Польщі, Німеччині, чи ще десь там... Картина не тільки на лице, а й на взутті, одязі і усіх інших речах забризганих болотом. Болото стало нашим невід'ємним атрибутом, особливо, коли пройтися у вологу, навіть не дощову погоду, нашим Чортковом. Про якісь ілюмінації і мови немає. Хіба окремий підприємець прикрасить до свят вітрину свого магазину чи салону. Але цей окрайчик свята буде безнадійно губитися, особливо, коли він матиме нещастя знаходитися у самісінькому центрі міста, - поряд з кінотеатром, де ведеться будова.
Одним словом, ідемо всі похмурі, в такт погоді і порі року. Ніякої радості, ніякого піднесення,лиш слабке передчуття свята: чим накрити стіл.
Одним словом, вся ця картина нагадує чорно-біле кіно, у якого ще й місцями подерта плівка... не знаєш в якому місці будуть проблеми.
Зазвичай проблеми у нас починаються в одному і тому ж місці. При вирішенні хоча б мінімальних проблем турбує відсутність коштів. А де їх узяти? Коли з кожним днем відчуваєш як ціни переганяють вміст гаманця із немислимо швидкими темпами. Від такого росту дорожнечі більша частина наших мешканців просто живуть щодня у страху і від цього - в постійному стресі. Чи ж до радості на обличчі? Навіть за умови, що незабаром свята. У декого взагалі панічний страх перед святами: невідомо як їх перебути і з чим, не те що й гідно відсвяткувати, зустріти гостей і самому гонорово прийти в гості. Здавна так повелося, що людина, працюючи, за своє життя прагне облаштувати дім, забезпечити своє щоденне проживання, подбати про майбутнє. Однак, пересічний українець при його невисокій оплаті праці може хіба що мріяти про нову побутову техніку. Це не вияв необхідності. Для простих людей - це стало виявом розкоші.
Ми поспілкувалися із пенсіонеркою панею Ярославою. Вона на місяць отримує 488 гривень пенсії. Щоразу, як тільки їй "поштарка" приносить ці гроші - радості у неї не збільшується, хоч з нетерпінням чекала довгі дні до цього часу. А звідки тій радості братися, коли мимовільно виникає головоломка: як правильно цими грошима розпорядитися, щоб хоч трішки протягнути до наступного місяця. Завважте, не прожити, а протягнути... Останнє вже стало нормою для багатьох наших співгромадян.
Так пані Ярослава, опісля часткової оплати за комунальні послуги, "щоб хоч щось було" стає "власницею" 400 гривень, а трапляється, що й того менше. Тому вона розприділяє свій мізерний бюджет так, щоб на один день витратити не більше, ніж 13 грн. А що можна купити на 13 грн., щоб бути ситим? Звичайно, що у даному випадку паню Ярославу рятує те, що вона, хоч і здоров'я тепер цілком не те, завжди обробляє свій город. Ось він її трохи підгодовує. Завдяки праці на власному городі, є в неї своя картопля, морква та інші овочі. Тільки ось багато з її знайомих не мають вже сил працювати на городі. Нещодавно ми з панею Ярославою провели собі своєрідний експеримент. Спробували скупитися так, щоб вкластися у цю денну норму. Хлібину пані Слава взяла невеличку і найдешевшу - за 1 грн. 35 коп. На печиво чи хоч на найдешевші цукерки ми й оком не кидаємо - "не по кишені". У іншому відділі придбали літру молока за 3 грн. 30 коп. (може якусь кашку зварить), до нього - пачечку масла - 4 грн., пачку макаронів за 6 грн., та й вирішили ще взяти 300-400 грамів курячої печінки. За це все заплатили 20 грн. 25 коп. Ліміт перебрали. А як жити далі?
Пані Ярослава має рідних, але й вони не можуть їй допомогти, бо живуть, як зазначає жінка, ще у більшій скруті, адже вона одна, а у них ще й діти.
Але, зазначмо, пані Ярослава, вже літня людина і здоров'я у неї "уже не те", то ж часто жінка стоїть перед вибором: чи мати чим харчуватися, чи лікуватися... Таких людей, як пані Ярослава, немало. Вона не є винятком з правил, а самим правилом. Винятки - це одиниці, які живуть краще і веселіше. Нелегко доводиться і молодим сім'ям. Ось молода сім'я з трьох осіб також бореться за своє виживання. Чоловік, Мирослав (з етичних міркувань далі імена змінено) отримує 670 гривень на місяць. Його дружина Олена отримує допомогу по догляду за дитиною - 110 гривень. Олена доглядає маленького Андрійка, якому тільки 2 рочки. Дохід цієї молодої сім'ї на місяць становить 780 гривень. Вони також живуть економно, про повноцінне харчування не може бути й мови, не що й вже говорити про одяг чи придбання побутової техніки. Тепер багато сімей купляють побутову техніку в кредит, але для цієї сім'ї це нереально. Загалом, щоб прогодувати свою сім'ю, Мирослав та Олена підрахували, що з їхньої зарплати їм необхідно витрачати близько 23 грн. на день. А як солодощі для маленького Андрійка та багато іншого, до речі, в більшості випадків, необхідного?..
Ось і не доводиться дивуватися, чому наші молоді працездатні люди, щоб протримати сім'ю в Україні, змушені подаватися на заробітки за кордоном, а коли про свій власний народ подбає держава? Дехто й цілком зневірився, що у нас люди, які живуть з власної зарплати чи пенсії, можуть коли-небудь жити достойно...
Зимові дні - це вам не літо. І від витрат на теплу одежу нікуди не подітися. Хоч пересічний українець із куцим матеріальним статком воліє доношувати те, що придбав у трохи ліпші часи, та про одяг малечі, особливо у цей передсвятково-святковий час вартує подбати.
Молода мама Оксана для свого улюбленця синочка купила теплу куртку. За цю обновку заплатила 200 грн. Для себе б пожаліла, а для рідної кровинки не шкода. Правда, усе впирається в якість. Є дитячі курточки і за 60-80 грн., але на шовковій підкладці. Оксана забраковує ці курточки, тому що вони не такі теплі: "Ну як для малої дитини може бути зимова курточка на шовковій підкладці? Щоб натягала холод? Собі ж потім дорожче, коли дитя змерзатиме в ній". З чобітками на маленьку ніжку - теж проблема. Хоч нам тепер пропонують різний вибір, проте тут також багато про що каже ціна. Можна придбати чобітки і за 40 грн., але маленька ніжка тільки зростає і набирається міці. Неякісне дешеве взуття має тверду підошву, не зручну для дитини і швидко зношується... Зимова шапочка коштує в середньому 45 грн. (є й по 20 і по 80 грн.), найдешевші з усього цього рукавички, вони коштують 5-6 грн., а ось із шерстяними колготками проблема, такі коштують - 12 грн. Дитині на заміну необхідно їх мати 4-5 штук, але Оксана купляє на зиму тільки двоє. Задорого це все. Хоча прагнення зігріти дитя, щоб не хворіло, дістає краху опісля відвідин дитсадочку. Хтось прийшов застуженим і з усіма "поділився". Тоді, щоб лікувати застуду сина жінка витрачає на афлубін - 30 грн., синекоз - 15 грн., гербіон приблизно18 грн., тонзилотрен - 27 грн. (коли ще й червоне горло) і на рибомуніл - 50 грн. (цієї дози вистачає на три дні). Сума виходить немала, тому недуга сина є для неї подвійною проблемою. По-перше: де знайти кошти? по-друге: як подбати про здоров'я малюка?
А щодо придбання продуктів, то тут також суцільний головний біль. Ось буквально вчора, ділиться жінка, за один похід до магазину витратила 70 грн. Це вона придбала морожену рибу (пенгасіус), де фасовка заважила 23 грн., 1 пакет молока, 1 пачка масла, яке раніше коштувало три гривні - тепер 8 (сама не їсть ділить на тиждень для сина), хліб і калач до чаю, банку томатної пасти за 5 грн. (раніше було 2 грн. 50 коп.) і два банана. І ось гроші на продукти потрачено, а чогось суттєвого немає...
Але невдовзі прийде святий Миколай. Необхідно із ним домовитися про приємні сюрпризи для синочка. Іграшки - то окрема тема. Красивий кран, про який мріє її синочок, годі й думати - він коштує 75 грн. А у Миколая немає таких грошей. Хлопчина підростає і природньо просить велосипед. Це, правда, проблема на літо. Але вже від нині жінка переживає, де взяти кошти на велосипед. Коштує дитячий "велик" десь гривень 200. Ось і сушить собі голову Оксана, як до свят дожити, свята перебути і після свят.
Про лікування для себе, яке є їй необхідне, жінка й не згадує. Хоч доволі молода, і скільки ще таких сімей як усі ці? Ми охопили лише невеличкі фрагменти, але ж це долі наших людей, значить і України.


Віра Стасин,
Наталія Бжитських