A A A
Розмір шрифта: Марно говорити про те, який магічний вплив на творчу людину та на особистість загалом має сцена. Точніш театральна сцена, коли ти вже не ти, а сценічний персонаж однієї із п’єс нашої української класики. Тоді ніби причащаєшся до таїни думок, способу мислення наших предтеч, проникаєш в глибину їхніх почуттів, переживань, які увіковічнив у драматичному творі автор. Зіграти роль – це не просто передати дослівно репліку героя часткою емоційного навантаження. Ні. Зіграти роль – це перевтілитися, перенестися у ту місцину і той час, у який жили літературні герої п’єс. І тут немало залежить не тільки від актора, як від самого режисера, вміння останнього передати частку того, як жили люди у ту чи іншу епоху, що хвилювало їх, як вони спілкувалися.

Доля зводила мене із талановитими місцевими режисерами Адамом Шуваром, Тетяною Лукашик (смт Заводське), Василем Гулеєм, Яковом Лозюком та нині покійними Бусаровою Лідією та Куцієм Йосипом. У кожного – свій підхід, і кожен з них залишив сонячне проміння спогаду у моїй душі. Хоч справжнє джерело енергії для акторів-аматорів - то час самих репетицій. Це невимовний час, коли, відкидаючи усі гаразди і негаразди, втому і часом легкий штрих депресивності – оновлюєшся, перевтілюєшся в образ свого героя. Мабуть складно це зрозуміти тому, для кого театр робота, бо це обов’язково повинен бути стан душі. Давнє шекспіровське: «Життя – театр, а люди в ньому актори», мабуть не цілком передає чуття - відчуття гри на сцені. Гри з елементом новизни, яка завжди присутня у акторів-аматорів, які живуть дуже близько до реаліїв життя і проблем. Часто-густо, як мені доводилося спостерігати за окремими з них, - їхні ролі вдаються набагато переконливіше, аніж у професійних акторів. І тут перед моїми очима повстають актори-аматори характерного плану… багатьох з них вже немає серед нас, але це були вчителі, директори шкіл, лікарі, робітники. Не згадую поіменно, щоб не образити пам’ять. Нереально всіх згадати...
Проте для тих, хто працював з режисером Яковом Лозюком, пізніше складно звикати до інших. Він - вихідець зі Східної України, мовби всотав у себе дух автентичності українського народу. Лозюк – це режисер особливої творчої потуги. Йому б робити свої постановки на великих сценах, а він – пустив коріння у Чорткові. І повірте, це не данина високопарності, це – реальність, свідчення багатогранного таланту нашого народу (талант або є, або його немає. І жодні інститути не зможуть його привити – така реальність. – Авт.). А Яків Лозюк, як і кожен неперевершений талант, має і свої слабкі сторони. Але вони міліють перед величчю режисерського хисту. Його репетиції не втомлюють, вони живлять, наповнюють, збагачують.
Тому не дивно, що драматичний театр Вищого професійного училища (донедавна ще СПТУ-29) „Нічлава”, куди опісля роботи у районному будинку культури перейшов працювати Яків Якимович Лозюк, живе ось уже 20 літ(!), з хвостиком. Це при тому, що опісля відходу у вічність режисера домашнього театру Бусарової Лідії Михайлівни, в колись театральному Чорткові, панує суцільна тиша!
Нещодавно театральна студія ВПУ „Нічлава” дістала звання „народної”. Хоч не один про себе скаже: „Чому так запізніло? Давно пора!”. Так. Пора. Проте, краще пізніше, - любимо повторювати ми. Звання театру присвоєне Міністерством освіти України.
За 21 рік життя театру репертуар складали українські класичні твори (завжди улюблений вибір Лозюка – Авт.). Твори підбиралися відповідно до артистичних і вікових можливостей виконавців. Так впродовж цього часу була поставлена майже вся українська класика. А з такими виставами, як „Сватання на Гончарівці” та „Кайдашева сім’я», колектив об’їздив не тільки села Чортківщини, а й побував у сусідніх – у Борщівському, Заліщицькому та Гусятинському районах.
Хоч театр має складнощі в тому, що здебільшого його склад постійно оновлюється, тут разом із студентами Вищого професійного училища грають майстри виробничого навчання та викладачі. Від самого початку заснування театру і дотепер не полишають «Нічлаву» викладач зарубіжної літератури Антоніна Колодніцька та майстер виробничого навчання Віктор Стахур. Давайте усі разом, нехай подумки, їм пооплодуємо! Така вірність театру, у більш ніж 20 літ, – це неабищо!
Не відстає і молодше покоління наставників студентства. Майстер виробничого навчання Ольга Гуменюк на обласному конкурсі-огляді, відтворивши неперевершений образ Кайдашихи, відзначена обласним журі.
Проблеми міліють, коли є людський азарт, підтримка. Але вони є і у даного театру. Здогадатися про них не складно – це слабке фінансування і недосконала матеріально-технічна база. Але при підтримці директора ВПУ Богдана Павлюка народний аматорський самодіяльний театр «Нічлава» живе, втілює у своїх постановках національне-патріотичне виховання молоді і… не тільки. Їм може позаздрити не тільки кожен навчальний заклад Чортківщини – їм навіть трішечки заздрить на сьогоднішній час наш Чортківський районний будинок культури ім. К. Рубчакової, котрий раніше у своїх стінах виплекав не одну плеяду талантів.


Олександра Іванців,
колишня учасниця театру «Нічлава»