A A A
Розмір шрифта: Експозиція
Не можна сказати, що питання, окреслене у заголовку, є гіперболою, себто - перебільшенням. Відомо - все у житті відносне. До якої категорії - вагомих чи недуже - можна віднести питання чортківського продуктового ринку, вірогідно, кожен зможе зробити висновок сам для себе.
Проте, чортківчани обурюються обома ринками - промислових товарів, який квартирує в історичному центрі міста, і продуктового ринку - котрий переживає період затяжної реконструкції.
І коли перший ринок через суцільне болото у теперішню погоду можна якось проминути, то за продуктами хочеш - не хочеш мусиш піти, долаючи "усі невзгоди".

Штрих перший
Коли заходиш з центрального входу на продуктовий ринок, одразу ж потрапляєш у дві незручності - болото і тісняву. Боїшся, щоб на тебе хтось не наступив, чимось не зачепив і чого доброго - щоб не понищити верхній одяг до якогось ящика чи чийогось краму гострої форми.
Бояться і ті жіночки, що торгують фруктами і овочами на цьому ринку. Вони стверджують, що "їх просто кинули". Окрім цього скаржаться на те, що довкола грязюка і ніхто її не прибирає. Хоч поряд за тимчасовою огорожею розкинулося досить привабливе ринкове містечко.

Штрих другий
Звести сучасний ринок узялося Чортківське РайСТ. І поволі справи просуваються. Планується, що вже не на вулиці, де з даху у дощову погоду потоками текла вода, торгуватимуть люди, а кожен в окремій секції. Більш забезпечені вклали свої кошти у такі секції. Проте тут на ринку нам зізналися, що знову серед людей витає в повітрі невдоволення. Як зазначив один торгуючий на ринку (з етичних міркувань не називатимемо його імені, щоб у нього не було прикрощів потім - Авт.) – "спочатку сказали викласти за секцію по 3 тис. грн. тепер кажуть, що має бути 4 тис. грн." Чоловік зізнався, що він просто відмовився від такої пропозиції. Для його бюджету - це дорога розкіш. Чи буде місце для тих, хто до своєї пенсії, ще трішки заробляє через працю своїх рук, керівники ринку нас запевнили, що буде, але не в "секції". Тобто для таких майже нічого не зміниться.

Штрих третій
Мов оаза в пустелі видніється посередині болотяного ринкового "царства" новозведений сучасний ринок. Вже і плити на долівці встановлено. Заходи - і торгуй. Але чомусь ринкова влада з цим зволікає. Хоч незабаром зимові свята – від Миколая до Різдва, і так хочеться, прикупляючи фрукти і овочі до святкового столу, принаймні відчути окрайчик святкового настрою - забути про тісняву, незручності та болото під ногами, де похід на продуктовий ринок - це суцільне випробування нервів, терпіння і... взуття.

Поговоримо про мораль
А про неї поговорити цілком вартує. Тим більше, що з нею у нас чомусь виникають завжди проблеми. Не ладиться у нас життя з мораллю, і все тут. Мабуть у важливому механізмі нашого життя зламався якийсь гвинтик. Основні проблеми такого штибу виникають у тих, хто, перефразовуючи гімн пролетаріату, - "був ніким, а став всім". Ось тут планка зашкалює. Зашкалила вона і у даному випадку про який йтиметься мова далі.
Продуктовий ринок, точніше новозбудована його частина, вже мав функціонувати і ми з вами, в ідеалі, мали б забути про довготривалі і осоружні незручності. Але... Але у нас завжди є оте кляте "але", щоб земля не здавалася раєм, а життя - медом. Тому до нашого меду охочі зіпсувати комусь нерви і здоров'я, додають свою ложку дьогтю. А як же ми без дьогтю?
Таким дьогтем у справі відкриття ринку за словами голови Правління РайСТ Івана Заболотного стала одна із співвласників торгового дому, що знаходиться на місці колишнього будинку побуту. Жінка собі вирішила, що поряд з побутом межує її власна земля і стала перешкоджати вставленню кабелю електропостачання, що є важливим не тільки для освітлення, але й вставлення камер зберігання продуктів харчування на новозбудованому ринку. Вона так розійшлася, що "дісталося на горіхи" і міському голові, і начальнику міліції, залякувала Києвом та вигукувала: "Не дозволю!" Правда міський голова не особливо й то злякався погроз і в кінці - кінців справу вирішено. Але то йшлася "війна" ще за теплих днів, а тепер, як бачимо, похолодало. Про деталі справи каже І. Заболотний:
- Ми мали тепер дуже великий інцидент через людину, яка по-хамськи з нами повелася. Через це були затримані усі наші роботи, нас відтягнули від роботи на вісім днів і то ще за сонячної погоди. І я думаю, чи не варто дати в газету аби люди знали, як то людина хамить, як вона цілому місту забиває цвяхи, ми через неї мусіли піднімати і начальника міліції, і міського голову, щоб виконати наше законне право, аби кинути кабель до міського продуктового ринку, який будуємо для цілого Чорткова. Тобто не для директора ринку Янчишина, ні для мене Заболотного, а для цілого міста. Колись у свій час ми ту землю ледве відвоювали. Це вже пішло в історію, бо там вже невідомо що мало бути. У нас так керували раніш.
Ви розумієте, ми також спочатку думали, що той кусок землі за колишнім будинком побуту є її власністю. А виявляється, людина, на "курячих правах", і вставляє такі палиці в колеса. Ми затратили 2 тисячі гривень, щоб прокопати траншею для проходження кабелю електропостачання, за кабель заплатили 37 тис. грн., виготовили усю документацію, а ця жінка зазначає: "Ніяк не дам вам тут проводити кабель!" - і все. Потім бере і наймає людей, щоб вони негайно засипали ту траншею. І траншею засипають...
Ми до неї спочатку по-доброму, мовляв, ми ж знаємося стільки літ, так не по-людськи, так не робиться, а вона, знай, своє: "Ні! Не буде цього. Вам з Києва подзвонять і будете робити, як я скажу", - мовила вона напослідок до міського голови.
Відтак, заступник міського голови Андрій Левкович підняв з архіву документи, з яких виявилося, що у неї просто тимчасова оренда на дану земельну ділянку. Тобто вона жодних прав не мала на землю, але своє зробила. Згідно із вищезазначеного на засіданні виконавчого комітету Чортківської міської ради нам було видано рішення. Але після цього ця жінка знову не заспокоїлася і продовжувала скандалити далі, при цьому зазначаючи, що дана земельна ділянка, що в центрі міста, належить не міській раді – а районній.
Тоді я знову звертаюся до голови районної ради Р. Чортківського. Він, в свою чергу, каже, що ця земля не належить райраді, а місту.
Але уявіть собі - траншею вона, найнявши людей, закопала. То ж ми були змушені робити усе по-новому. Ми втратили вісім золотих днів...
Мене вразило таке хамське ставлення людини до усіх, зневага до людей, мовляв, я так хочу і буде по-моєму... Люди, та є якась границя! До чого ми котимося?! Мені б хотілося, хоч морально вдарити її, аби чогось навчилася, адже людей не можна так зневажати. Хоч, чесно кажучи, і сумніваюся, що до такої людини щось може дійти до свідомості.
Мене дивує, як так може одна людина, не маючи жодних законних підстав, топтати усіх - від високопосадовців до простих людей.
Я казав директору ринку Степану Васильовичу Янчишину: "Давайте подамо її до суду, аби вона заплатила за заподіяну шкоду". Але він людина спокійна, не конфліктна каже: " Та ми стільки літ знаємося, ми – сусіди і будемо, подавати її до суду... Нехай Бог її судить!".
Але вона, чомусь, того не сприймає, що ми сусіди, що ринок будується для людей. Я вважаю, що хамку треба ставити на місце, аби другим не повадно було.
Часом собі думаю: Людино, коли в тебе в житті щось склалося краще, ти стала багатшою, то дякуй Богу, що тобі так пощастило і ти добре чуєшся. Шануй це. І живи з вдячністю Всевишньому, живи за Його законами...
Далі, практично усе вищезазначене повторив і директор Чортківського продуктового ринку Степан Янчишин. З розмови з ним, склалося враження, що йому соромно за дії своєї колеги, а тепер однієї із співласників торгового дому, що на місці будинку побуту в центрі міста.
Вони називали ім'я, по батькові і фамілію жінки, котра, не розібравшись у чому справа, стала "хозяйнувати по-своєму". Проте, щоб не падала тінь інших людей, зазначимо, що фамілія її є синомічною до традиційних погідних умов осінньо-зимового періоду...
Ось так. Сьогодні уже розставлено усі крапки над і, встановлено чия то земля, по якій прокладається кабель до ринку... Але цього могло й не бути... І думається в черговий раз: Чому ми такі?!.


Леся Легіт