 31.10.2007 - На Ягільницькому полі розстріляли їх28 жовтня відбулася панахида-реквієм за 52 убієнними патріотами 27 листопада минає 65 років з часу розстрілу 52 свідомих українців-патріотів німецько-фашистським окупантами на ягільницькому полі.До сьогодні не знайдено місця їх захоронення. Час наклав свій відбиток. Але свідчення багатьох очевидців стверджують сам факт цієї трагедії, згадуючи про те, як на грузовиках везли німецькі конвоїри хлопців у вишитих сорочках, як пізніше доводилося подорожнім із сіл, що прямували ягільницьким трактом до Чорткова, повертати назад, аби й самим не скуштувати долі українців-патріотів. Згадує колишня репресована Марія Штепа як люди з довколишніх сіл і молодь з Ромашівки на місці розстрілу за ніч насипали могилу. Могилу вдень розрівнювали фашисти, а вночі знову люди знову насипали... Частину в'язнів-патріотів, членів ОУН та їх симпатиків привезли до Чорткова з Коломийської тюрми. Тут, усіх їх, 52 патріотів, серед яких була здебільшого українська інтелігенція, священики розстріляли. Про це все описав у своїй книзі Андрій Базилінський, який окрім того зібрав імена і короткі розповіді про них, спогади рідних. Ще з початку 90-х років пан Андрій розпочав пошуки рідних і близьких убієнних тут на цьому полі. Колишній репресований Денизій Плецан виготовив пам'ятний хрест. Добра традиція склалася в тому сенсі, що 27 листопада, особливо щодо круглих і напівкруглих дат, до цього пам'ятного хреста на панахиду-реквієм, окрім мешканців Чортківщини, з'їжджаються родичі загиблих з Коломиї, Дрогобича та інших міст. Останній раз така спільна панахида була до 60-річчя трагедії. Тоді разом з представниками з Коломиї була і їхня влада, приїхали родичі з портретами загиблих близьких. Я роздивлялася ці світлини і бачила молоді інтелігентні обличчя. Таких світлин було тоді немало. Цьогоріч, користаючи з низки погідних днів, Чортківська райдержадміністрація і райрада спільно з Андрієм Базилінським запросили гостей із сусідніх областей на місяць раніше. 28 жовтня, у неділю, відбулася панахида-реквієм, приурочена 65-річчю трагедії. 52 патріоти були розстріляні на цьому полі 27 листопада 1942 року. На панахиду приїхали багаточисельні рідні полеглих з Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей. Запалені свічки і вінки шани лягли до підніжжя пам'ятного хреста.  Дев'ять священнослужителів відправили молебен.
Мовив отець-декан Чортківської УГКЦ Володимир Заболотний: – Ця подія є важливою перед рідним краєм, перед рідною землею. Адже тут захоронені ті, котрі мали дар загинути за Батьківщину. І цей дар не можна воскинути. Вони брали на себе відповідальність за цілий народ і не дивилися якого кольору загарбник на їхній землі, які в нього кокарди і які в нього чоботи. Вони мріяли про землю, по якій буде ходити вільний українець, де буде українська молитва і пісня в українському храмі. Мрія і відчуття любові привели їх на боротьбу за рідний край. Та боротьба дала їм страждання, терпіння, тюремні камери та останню хресну дорогу з чортківської тюрми до цього скорботного місця. Тут є їхня Голгота... ... Ми прийшли до них, щоб скласти шану і набратися од них тої великої любові до рідної землі, яка жила в них... Іван Стечишин, заступник голови Чортківської райдержадміністрації: – Сьогодні ми зібралися вшанувати пам'ять 52 загиблих на ягільницькому полі, а скільки їх таких розкидано по Україні - мільйони, а той більше... Ми - українська нація. Ніколи українці не були загарбниками. Але завжди наша держава була ласим шматочком для іноземців. Так сталося і півстоліття тому: пішов один червоний загарбник, прийшов інший - коричневий. Вони не дивилися, хто тут живе, хто тут працює. Їм була потрібна наша земля, українські раби. Не люди – а раби. Всі наші герої, які полягли за волю, хотіли лише одного: бути українцями на українській землі, на своїй землі. Дійсно, їх зараз нам бракує. Бракує тих десятки тисяч мільйонів людей, які загинули за нашу державу. Не маємо права їх забути. Ми маємо пишатися тим, що наш Президент прикладає максимальних зусиль для того, щоб наша історія повернулася до нас, щоб ми знали свою українську історію і пам'ятали про своє походження. Голодомори, жертви репресій ... Підняття архівних документів символізує те, що Президент прагне об'єднати українців в українській державі. І усі ми маємо гуртуватися довкола цієї ідеї. Ми маємо відкинути особисті і політичні амбіції і будувати Україну для народу, для всіх нас, які є на цій землі. Може й символічно, що сьогодні стільки різноконфесійних священиків зараз є тут. Адже тільки об'єднавшись ми зможемо стати єдиним цілим у цій державі. Бо без нас ніхто не збудує Україну... Ділились спогадами і думками Мстислав Мельничук (Дрогобич), Богдан Волошинський (Коломия) - відповідно син і онук загиблих, легендарна особистість Коломиї, пан Симчук, котрий віддав свої 32 роки неволі за Україну, керівник хору ОУН-УПА з Коломиї Марія Маївська, заступник голови Чотківської райради Іван Віват, колишня зв'язкова Марія Штепа (Чортків), Андрій Базилінський та інші особистості: рідні загиблих і учасники панахиди. Тужливо і розлого лилися повстанські пісні у виконанні хору з Коломиї. Пісню "Імена" на слова Андрія Базилінского виконувала автор, учитель Чортківської дитячої музичної школи Оксана Морозюк. А потім - усі разом, усі присутні виконали Державний Гімн України та пісню нашого земляка С. Чаренцького "Ой у лузі червона калина..." Тут, на ягільницькому полі, живе пам'ять, а значить - і єдність тих, хто її не цурається і шанує. Леся Легіт Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=675 |