A A A
Розмір шрифта: Наші ювілеї

Гімназійне заняття довжиною у роки
Наше старовинне місто Чортків славиться не тільки в Тернопільському краї, а й далеко за його межами, далеко за Вкраїнськими рубежами... Чортківські храми науки випустили у світи незвідані багато синів та дочок рідного міста і з довколишніх сіл, засіяли історію України добірними зернами, що й до сьогодні проростають плодами мудрості, плодами славетності. Вулиця Лесі Українки, наче річка нашої печалі, історії і радості, впродовж літ є свідком життя і навчання гамірних учнів, які з року в рік наповнюють класи та коридори гімназії "Рідна школа", а ввечері учні і вчителі стомлені важким трудовим днем поспішають по затишних оселях. Приміщення гімназії "Рідна школа", споруджено за народні кошти впродовж 1937-1938 років дихає історією, є свідком випробувань рідного краю. У 1938 році була зведена українська приватна гімназія. До цього часу вона містилася у приватних будинках по найму. Будівництвом гімназії керував архітектор Андрій Дражньовський. Ініціатором будівництва було товариство "Рідна школа" на чолі з адвокатом Михайлом Росляком. До гімназії приймали після закінчення чотирикласної школи. Термін навчання – вісім років. Працювали тут талановиті педагоги. Гімназія була класичного типу. Збережені свідчення тогочасних активістів: "Жителі Чорткова та навколишніх сіл у Божому храмі знаходили в устах духівника вболівання за їх інтереси, заклик до доброго вчинку. Священик звертався кожен раз до людей: "Дорогі браття і сестри! Прошу вносити лепту на будову нашої "Рідної школи"! Вже є фундамент... Вже змурували стіни... Вже перекрили... Пожертвуйте ще!" І самі жертвували, і віруючі – теж. Ото була єдність народу". День освячення "Рідної школи" був великою подією і радістю для жителів міста та району, бо всі доклали зусиль до спільної корисної справи, бо всі давали гроші "на цеголку"...
Та нелегка доля спіткала учнів гімназії. Деякі з них розлетілися по всьому світу, а деякі за патріотичні ідеї, за любов до України, опинилися в тюрмах, на засланні. З приходом радянської влади гімназію ліквідовано, на її базі утворено середню школу №1.

"Хай у віках славиться твоє ім'я "Рідна школо!"
1992 рік - перший рік незалежності України. Для українців, це немов період розправлення крил, розправлення роками змученого тіла. А вчителі СШ №1 відчули полегшення на душі, бо середній школі №1 відновлено статус гімназії імені Маркіяна Шашкевича "Рідна школа". Перед ними виникла проблема: що робити? Чи брати участь у конкурсі на заміщення вакансій у гімназії, чи вибрати легший шлях - працювати у звичайній школі. У кожного з вчителів був час для обдумування. Конкурс відбору вчителів до гімназії відбувся перед солідною комісією у складі із 13 осіб. Було сформовано викладацький склад, згуртовано колектив педагогів-однодумців, цікавих особистостей. Вони і стали першими сіячами доброго та вічного, із знаннями увіходили в оновлені класні кімнати та в уми школярів. Їхні серця і донині відкриті для гімназистів, своїм трепетом та добротою зігрівають юні душі та спраглі пізнання скарбів науки голови. Та все ж повернемося до 1992... Саме цей рік став крилом-оберегом відновленої гімназії, саме 1992 простелив доріжку молодому поколінню, що нині гордо заявляє: "Я був (ла) учнем ( ученицею) гімназії "Рідна школа!" А 15 років назад, у місцевій пресі і на околицях міста Чорткова рясніли оголошення: "До уваги всіх жителів району! Українська гімназія "Рідна школа" ім. М. Шашкевича м. Чортків (СШ №1 м. Чорткова) оголошує набір гімназистів на 1992-1993 навчальний рік..." В оголошеннях подавалися умови та порядок зарахування до гімназії. Дирекція та педагогічний колектив жили надією та очікуваннями на нових школярів-активістів, які оправдають горде звання "гімназист". Ті прекрасні та водночас тривожні миті пригадує директор гімназії "Рідна школа" ім. М. Шашкевича М. В. Каськів:
– Очевидно слід почати з 1991 року. Десь в кінці серпня до нас приїхав колишній випускник гімназії, а в той час - професор Іллінойського університету Дмитро Штогрин. Якраз тоді був період проголошення незалежності України, і саме в той час на Заході почався процес відродження гімназії. В розмові з паном Штогрином виникла ідея спочатку провести Перший всесвітній злет колишніх гімназистів, а потім відродити гімназію, яка існувала з 24 серпня 1911 року. Ми грунтовно готувалися, перш ніж гімназія стала на поріг відновлення. Я відвідував аналогічні заклади, цікавився відповідними планами, концепціями, статутами, і лише в лютому було піднято питання перед районною радою про прийняття рішення, яке б дало право відновити нашому закладу статус гімназії. Таке рішення було прийнято. І вже в 1992 році, коли проходив Всесвітній злет гімназистів, який тривав впродовж п'яти днів і співав у часі із поверненням закладові статусу гімназія "Рідна школа" ім. М. Шашкевича. Емоції, духовне піднесення в той час били через край, насамперед тому, що тоді до нас з'їхалося понад 60 колишніх ще довоєнних випускників гімназії цілого світу. В процесі відбору дітей до гімназії був настільки високий ажіотаж, діти яких пройшли успішно випробування до 1, 2 і 3 гімназійних класів, в присутності членів комісії в буквальному розумінні плакали. Плакали через те, що сини та дочки оправдали їхні сподівання. Так тривало десь впродовж 4-5 років. Відновлена на традиціях колишньої, Чортківська гімназія ім. М. Шашкевича, стала одним з варіантів національної школи, вона покликана закласти в душах дітей основи національної самосвідомості".
Щоб детальніше перенестися у далекі 90-ті роки і пізнати усі перипетії на шляху становлення "Рідної школи" - моєї альма-матері у якій я навчалася, я попросила дещо розповісти колишнього вчителя іноземної мови цього навчального закладу Олександра Казьву:
– У мене ще зберігся такий цікавий зошит (показує). Збирали гроші на відновлення емблеми. Якось при розмові я дізнався, що на горищі школи повинна бути емблема гімназії. Дивно, але до мене чомусь її ніхто не шукав. Але в ті часи лише нагадування тризуба могло привести до "статті", до заслання. Отже, я вирішив пошукати емблему, перевірити факт її існування. Шукав на горищі і нічого не бачив, аж раптом... Де сходиться дах, за стіною, де крокви - щось завиднілося. Дивлюся, дійсно, емблема. Мали ще бути букви, але їх не знайшов. Дивом знак зберігся, якби я знав хто його сховав, то б щиро подякував. Ініціатором цього був Богдан Едуардович Пустельник, - також вчитель іноземної мови, але й багато чого я взяв на себе. Ми з колективом вирішили відновити емблему, ще карбованцями скидалися на неї, що й збереглося записане в зошиті з тих часів. Звичайно, коштів не вистачало. Допоміг грішми Ю. Савченко - власник кооперативу. Емблему ми замовили у Львові - з міді та в 1,5 рази більшу від колишньої. Ескіз намалював Михайло Батрин, його я відвіз на львівську фабрику. Володимир Торончук, Борис Борса, я та інші взялися за встановлення емблеми на стіні школи, а перед цим ми ще замовили букви "Рідна школа". Букви закріпилися не дуже добре, тому що через великий шар штукатурки важко було добратися до цегли. Знак прикріпили міцно, я до цих пір хвилююся, щоб він не впав - стільки старань було! А букви, на жаль, попадали і ніхто чомусь не хоче їх відновити. Тоді було більше запасу у нас - молодих, амбітних!"
Н.В. Горяча - заступник директора з виховної роботи, М.М. Плішко - вчитель англійської мови, вчитель року та переможець другого туру американського конкурсу "ACCELS"; П.І. Груша - вчитель фізкультури, стаж педагогічної роботи якого майже 40 років у СШ №1, а потім в гімназії; Б.В. Борса - вчитель фізкультури; Л.В. Гвозецька - до "Рідної школи" вони були і на початку творення новітнього історичного етапу гімназії. Кожен з них, пригадуючи ті роки, якось ніби переноситься у минуле, в очах загорається іскорка того молодечого запалу, на вустах з'являється щира посмішка. Посмішка - згадка, посмішка - пам'ять, посмішка - життя...

В сучасності ще спогади живі
Вересень-жовтень 2007... Подвір'я гімназії розкішно одягнене в осінні шати та милі посмішки школярів. Уже минуло 15 років з того пам'ятного дня, як СШ №1 почала свій відлік відновленому статусі - гімназія. Уже 15 літ храм науки стоїть на сторожі знань, і свято берегти історію рідного краю, формувати в особі духовність справжнього українця і сумлінно оволодівати знаннями з навчальних дисциплін. Вже минуло 10 довгих років, як і я покинула рідні класи гімназії, продовживши навчання у Чортківському педагогічному училищі, а потім - в Прикарпатському університеті. А цієї осені, я, як пташка повертається у теплі краї, переступаю поріг "Рідної школи" - як навчального закладу і як рідної мені школи. До болю знайомі сходи, класні кабінети, вчителі... Серце щемить. Так хочеться хоч один урок провести у рідному класі, пошепотітись з подругою на уроці... Час пливе невловимо. На превеликий жаль, однокласника Дрібнюка Володі давно немає в живих... По щоці скотилася солона сльоза - пригадалися наші шкільні вечори, свята, Володеві прекрасні вірші, твори, картини та бажання стати лікарем. Не судилося... та світла пам'ять назавжди залишиться у наших серцях, у нашій альма-матері.
Вчителі, здається, зовсім не постаріли. Лише їхніми скронями трохи пробігся пензлик з білою фарбою. І виросли ми... А шумними коридорами біжать їхні сьогоднішні учні, гімназисти, які через рік, хто через два, також відірвуться від своєї шкільної родини, як восени листочки від дерева... В цьому і суть людського життя.
Нехай світлий образ Богоматері хоронить гімназійну сім'ю на многії літа!


Ірина Зенчак - Гулька,
випускниця гімназії "Рідна школа" ім. М. Шашкевича 1997 року