A A A
Розмір шрифта: До питання про видавничу діяльність Чортківської гімназії

Кожне суспільство творить свою історію. А історія твориться насамперед через друковане слово, адже, як казали древні римляни, “littera scripta manet” (“літера надрукована залишається”). А, відповідно, історію можна почерпнути з друкованого слова. Саме тому велика кількість організацій, підприємств, об’єднань наших громадян прагне мати свій друкований орган, котрий би речникував про їхню діяльність. Чортківська гімназія “Рідна школа” імені Маркіяна Шашкевича не виняток – у неї теж є своє видання, котре за кільканадцять років уже встигло накопичити власну історію, завмерти, а потім знову відродитися в якісно іншому вигляді. “Гімназійний вісник” – така його назва. Напрошується висновок про те, що наш навчальний заклад розширив свою діяльність, залучивши до навчальної, виховної, просвітньої ще й видавничу. Спробуємо це довести.
Умовно час видавничої діяльності гімназії можна поділити на два періоди. У перший (1993–1994 рр.) період здійснювалось видання альманаху-брошури. Усього нам доступні два примірники – за лютий 1993-го і за травень 1994 років. Другий період – більш продуктивний, творчий і естетичніший: з лютого 2004-го по травень 2007 року світ побачило кілька номерів “періодичнішої” газети з такою ж назвою.
Перший період. Щойно після повернення середній школі №1 статусу гімназії навчальний заклад буквально наповнився духом історії. Було розроблено статут гімназії, заповіді гімназиста, заповіді українця, відбувся Всесвітній Злет гімназистів, почалося повернення із забуття імен видатних чортківчан. Тому й усе, що мало стосунок до друкованого й усного слова, теж відображало й ґрунтувалося на історії закладу.
Відродження гімназії спричинилося і до специфічного змістового наповнення видавничої діяльності. Тому в перших брошурах “Гімназійного вісника”, складаного учителем-філологом Євгеном Якелем, була присутня тема відновлення духовної пам’яті. Це замітка про колишню випускницю гімназії, політв’язня Марію Потикевич-Заболотну; її ж вірш, присвячений Чортківській гімназії; заклик учителя Лідії Гвоздецької до колишніх гімназистів з України і з-за кордону надсилати спогади про рідну школу; стаття художника і вчителя Степана Шевчука про митця світового імені Якова Гніздовського, теж учня гімназії; спогад колишнього гімназиста В.Собківа (і це все – у першому виданні “Гімназійного вісника”). У другому виданні натомість більше місця відведено хроніці подій і літературній частині (про останню – нижче).
Окрім матеріалів на історичну та культурно-просвітницьку тематику, перший вісник містить вітальні листи від керівництва району й районного відділу народної освіти з нагоди відновлення гімназії. Обидва випуски починаються вступним словом керівників гімназії – заступника директора Стефанії Гринди і самого директора Михайла Каськіва, де коротко описано спектр проблем навчального характеру, прозвітовано про перші кроки у виховній роботі. Тут же вказано три фундаментальні ознаки класичної гімназії: 1) учнівство – переважно обдаровані діти; 2) учителі здатні самостійно будувати і вести свої навчальні курси; 3) фундаментальність і певна специфіка змісту навчання – навчальна інформація переважно гуманітарного характеру, “поруч з науковими предметами велике місце посідають уроки мистецтва, зокрема музики, хореографія, малювання”. Від себе додамо, що в той час гімназисти почали вивчати, крім звичних предметів, латину, етику й естетику, психологію і риторику, основи християнської моралі тощо.
Ознайомлювально-методичні матеріали, опубліковані у вісниках (автори – вчителі гімназії) стосуються особливостей викладання того чи іншого предмету. З-поміж інших цікавим, а також як той, що стосується рідкісного предмету в наших школах, може виявитися допис учителя латинської мови О.Мостової “Вивчаємо латину” (вісник за лютий 1993 р.; уже в другому випуску директор М.Каськів вказує на проблему з латиною в гімназії: “на найближчу перспективу вважаємо за необхідне розв’язати проблему підручника латинської мови, використовуючи старі видання та сучасний підручник польських гімназій”). З 1993 року латина повністю і чи не назавжди зникла з уст гімназистів...
Левову частку обох “Гімназійних вісників” т. зв. першого періоду займають літературні спроби юних гімназистів. У першому випуску їм передує вступна стаття Євгена Якеля “З чого починається письменник”. Автор міркує про природу творення мистецтва слова. Окрім літературних спроб, перший випуск “Гімназійного вісника” містить кросворди й ребус (автори – гімназисти ІІ і ІІІ класів). Поліграфічні умови, щоправда, не дали упорядникам донести до читачів самі ребуси й кросворди, залишивши порожні місця. Історія не залишила для нас свідчень причини цього друкарського чи редакторського недогляду.
Другий випуск завершується фотоматеріалами. Тут уміщено без підписів два фото з відкриття в гімназії кімнати-музею Маркіяна Шашкевича й архівна світлина довоєнного періоду, на якій зображено професорсько-викладацький склад Чортківської гімназії.
Стосовно рубрикації, то вона в першому випуску присутня лише у вигляді графіки, а в другому оприявлена вже вповні – “Трибуна педагога”, “Пам’ятні події”, “Гімназійні новини” і “Проба літературного пера” (остання має також і субрубрикацію).
Цікаво, що періодичність і нумерація у вісниках першого періоду відсутні – є лише вказівка на час випуску (місяць і рік), скриптована у книжковому форматі – на першій сторінці відразу після обкладинки. З вихідних та випускних даних можна почерпнути інформацію про редакційну колегію: головний редактор – М.Савченко, відповідальний секретар – Є.Якель, члени редколегії – С.Шевчук, Л.Фарійон, І.Медведик, Л.Мойсеюк, І.Маланчук, Н.Балабух, О.Арзяєва, І.Зенчак. Крім цього, перше видання вісника містить друкарські дані: брошуру видано в Чортківській райдрукарні тиражем 500 примірників.
Отже, дворічне видання “Гімназійного вісника” (1993–1994) можна охарактеризувати як ненумерований продовжуваний (без чітко визначених наперед проміжків часу, на відміну від періодичного), спеціалізований інформаційний та історико-літературний альманах з типовим художнім оформленням. У наступні роки, позначені економічною кризою в державі, “Гімназійний вісник” призупинив своє існування як альманах-брошура. Його, як і багато інших культурних надбань нашого суспільства, належало місяцями й роками шукати вдень зі свічкою в руках, а відтак відновлювати у пам’яті, щоб не зник узагалі. O tempora, o mores! Через десять років той, що його зі свічкою розшукувано, відродився – у вигляді газети, макетованої й редагованої самими учнями. Як змістовим наповненням, так і ззовні відновлене видання докорінно відрізняється від свого попередника, тому сміливо можна вести мову про другий період видавничої діяльності гімназії.
Перший номер нового “Гімназійного вісника” (на цей раз – газетного видання) зберіг назву як підзаголовок, сама ж назва звучала “Наша Газета”. Наступні випуски відновили традицію – титул “Гімназійний вісник” повернувся на своє “законне місце”.
2004 року газету редагував Павло Денека, заступником редактора була Яна Козаченко. Автори матеріалів – гімназисти. Тираж газети за 2004 рік “гуляв” від 15 до 50 примірників, (у травні 2007-го досяг числа 75). Газета 2004 і частково 2007 року випуску мала усього дві сторінки формату А4 з доволі привабливим естетичним оформленням і тематичним розмаїттям дописів (переважно подієвих заміток і цікавих інформацій науково-популярного штибу). Також видання містило офіційні повідомлення від педагогічного колективу, приміром, перелік заходів під час “Місячника правових знань”, “Місячника екології”, “Тижня історії”, “Тижня мови і літератури” тощо. З-поміж пікантних особливостей можна назвати привітання викладачів з днем народження і повідомлення про акцію “Найкраща стаття” (читачам пропоновано написати статтю на тему, яка б охоплювала велику кількість читацьких запитів; щоправда, про акційні призи – ні слова...).
З невеликою перервою після 2004 року “Гімназійний вісник” почав виходити наприкінці 2006-го як щомісячник під егідою редактора Ірини Салій, заступником редактора періодично був Богдан Маринюк (в одному з номерів вказано: “надавав технічну допомогу”). Варта уваги ґрунтовна стаття Ірини Салій “Профілізація на практиці. Перші результати...” (авторка міркує про переваги й недоліки профілізації паралельних класів гімназії, наводячи статистичні дані, отримані при опитуванні шестикласників). “Знання ніколи не бувають зайвими, у процесі навчання викладайтесь викладайтеся на всі сто, але водночас скористайтесь можливістю вивчати саме свої улюблені предмети. Школа і освітній процес мають приносити вам не лише користь, а, насамперед, задоволення”, міркує редактор.
До оригінальних матеріалів можна віднести цікаві опитування викладачів про їхнє ставлення до Дня святого Валентина, про їхнє учнівське минуле, зокрема улюблені й “неулюблені” уроки, шкільні забобони. Цікава рубрика “Наші знаменитості” – про талановитих гімназистів (поруч з одним із таких матеріалів – довідки “Відомі вундеркінди” і “Меню відмінника” про харчові цінності продуктів).
У березні 2007 року побачив світ двомовний випуск газети “Гімназійний вісник: The International Edition”, що містив матеріали українською й англійською (не паралельні, крім інтерв’ю з Олею Шевчук у рубриці “Наші знаменитості”). Номер присвячено Дневі святого Валентина – англійському святу, тож і мова цього номера – українсько-англійська. До білінгвізму “Гімназійного вісника” лепту внесла публікація перекладу вірша Йоганнеса Бехера “Всього хорошого”, надрукована поруч з німецькомовним оригіналом. Переклад здійснила студентка філологічного факультету Тернопільського педінституту Ганна Іванишин.
У цьому т. зв. “міжнародному виданні” “Гімназійного вісника” з’явилися два заключних слова від редакції (двома мовами), у яких повідомлено про створення на базі “Гімназійного вісника” щомісячного двомовного видання “Gymnasia News – The International Edition”. Редколегія обіцяє при кожному матеріалові, який надійде від читацької аудиторії, подавати переклад англійською. Вказано склад редколегії: крім редактора Ірини Салій, названо “тимчасового працівника газети” містера Херста і позаштатних кореспондентів – Олю Мосежну, Катю Жуковську і Лілію Бернацьку. Усіх читачів, які б хотіли дописувати до газети, редакція запрошує відвідати Журналістський клуб. Також толерантно зауважено, що задля існування ЗМІ учням газету доведеться купувати. Стосовно особливостей форми, то формат “Гімназійного вісника” відчутно змінився: удвічі збільшилася кількість сторінок (цього разу – 4 скріплених сторінки), і поміняно стиль заголовного комплексу видання. Про це сказано у тій же післямові: “Нам подобається багатоколірність, багато шкільних НОВИН і більше всього – багато веселощів”. Зрозуміло, художнє оформлення “Гімназійного вісника” стало набагато розмаїтішим.
Останній станом на другий семестр 2006/2007 н. р. випуск газети “Гімназійний вісник” перевершив усі попередні цікавим змістовим наповненням, багатшим дизайном і заінтригував непарною кількістю скріплених сторінок (остання, шоста – порожня...). На першій сторінці, крім анонсів, опубліковано цілком безпосереднє “Інтерв’ю з містером Херстом”, друга сторінка присвячена новинам спорту і фото-репортажеві “Так ми прощалися з нашими польськими друзями...”, на четвертій – дайджест анекдотів, довідки про державні і релігійні свята у травні-червні і деяких цікавих фактів науки. На п’ятій – уже згадуване опитування вчителів про їхні школярські забобони, а також проба пера першокласниці Оксани Данилишин і заключне слово редактора, у якому, зокрема, “редактор з радістю повідомляє, що запланований обсяг роботи на цей рік було виконано. Тираж газети постійно зростає. Попередній номер нараховував більше 75 примірників”. Редактор Ірина Салій сподівається, що читацький попит дозволить дійти і до сотні.
Якщо випуски перших “Гімназійних вісників” - альманахів, творені учителями, були призначені для всіх “верств” гімназії (учителів, гімназистів, батьків), то “адресати” газетних випусків вісника – власне учні, звідси й специфічна тематика і проблематика, відповідне оформлення.
Різна, чи не протилежна, тематична спрямованість вісників обох періодів змушує замислитися над різницею між світосприйняттям викладацького колективу 90-х років і першої декади ХХІ століття. Різниця свідчить про те, що гімназія, відродившись разом із державою, почала віддзеркалювати життя українського суспільства. Так, початок 90-х років був позначений поверненням до набутків передвоєнного періоду існування навчального закладу, звідси – статті про видатних діячів минулого, відповідне лексичне наповнення мегатексту видання (переважають слова “гімназія”, “становлення”, “відродження”, “Україна”, “традиції”, “духовність”, “мова”, “спадщина” та ін.). Це аж ніяк не історичні анахронізми, а відповідність часові, адже в такому дусі видавалася чи не вся періодика краю (для прикладу можна порівняти тодішні видання журналу “Тернопіль”, шпальти районної багатотиражки “Голос народу”).
Натомість “Гімназійний вісник” - газета – утвір самих учнів, котрі природно сприймають світ інакше, аніж покоління старших від них учителів, та й гімназистів, що навчалися тут у 1992–1994 роках. Тому новий вісник швидше нагадує стінгазету з її яскравістю, безпосередністю, у дечому – строкатістю, негармонійністю. Звичайно, це не означає, що учні забувають минуле “Рідної школи”. Навчально-виховний процес постійно збагачується новими формами спілкування між педагогами й вихованцями, відтак твориться еліта, мета якої – нести світло у світ. Отже, створення в гімназії Журналістського клубу – саме на часі!


Остап Ножак, випускник 2000 року