A A A
Розмір шрифта: Попри всі зручності, які сьогодні гарантує таксі, домашнє авто, іномарки молодих хлопців, я вибираю маршрутний автобус.

Кожного дня мені доводиться користуватися цим видом транспорту. Справжній журналіст, щоб встигати за подіями, повинен переглядати газети, слухати радіо, дивитися телевізор і користуватися інтернетом. А для мене головним витоком інформації є автобус. Тут можна підслухати характеристику державної влади, новини, життєві історії, іноді послухати чергові чвари жінок, які щось не поділили, дізнатися хто чим займається, які нові тенденції моди і так далі.
Ось, наприклад, звичайний мій проїзд. Я заходжу в автобус, сьогодні мені пощастило, є ще одне вільне місце, до якого я направляюся. Не доведеться стояти на одній нозі, а рукою триматися хтозна за що. Повільно проходжу і сідаю якраз перед двома бабцями - Зоською і Явдонькою, які і є основним витоком інформації й пліток. І як їм тільки вдається все про всіх знати?
– Зосю, що це за дівчина зайшла, - чую я шепіт однієї з жінок і розумію, що зараз я є об'єктом їхніх пліток.
– Та то з моєї вулиці, - відповідає бабця Явдонька, і я слухаю далі.
– Файна дівка, і сукинка так нічо, але щось пацьорків на себе забагато начіпала.
– А то вона чия? – перебиває співбесідниця. І чую я, що говорять вони вже і про мене, і про мою сім'ю, всі кісточки омивають, аж гаряче стало.
Та сьогодні мені „не пощастило”. Не минуло й п'яти хвилин, як автобус зупинився і зайшла інша жертва бабусь, і я вже не є цікавою для їхнього обговорення.
Вже можна розслабитися, спокійно їхати далі, і одним вухом підслуховувати їхню розмову.
– Слухай, Явдонько, що то у мене по сусідцтву сє стало. Лишив хлоп жінку з трьома діточками та й пішов на друге село до молодиці. А вона собі ради не дає, ні господара в домі, ні якоїсь копійки в хаті. Але так їй треба, вона чого позаторішньої весни мою межу зорала, я би ще стежку фасолі посадила, та й на півроку до борщу би мала. А кури її всьой чисник мені випороли...
– То страшне! - каже Зоська. Що то сє в світі діє, пропадениє. В мене дівка через дорогу родила дитину, а парубок не хоче сє жинити. Втік до Москви на заробітки, а вона сама гризесє, схудла на ніц.
- Колись за нашої молодості такого не було, - відповіла Явдонька і аж руками сплеснула.
– А що то зараз за мода, я си ради не годнам дати? Приїхала моя внука аж з Тернополя, а я мала ще свою дівоцку сукинку файну, з перкалю - на ціле село була'м в ній дівка. Гадаю, перешию внучці та й ше сє вбере, а вона приїхало в такій куцій спідничині, коротке як пасок від штанів, ще й повитиране. Та я сє так спадкала - цудо.
Чергова зупинка. В автобус заходить літній чоловік і тягне за собою невинне звірятко - баранчика, та наші бабці довго не думали, та й питають:
– Слухай Петре, ти куда того барана везеш?
– То не баран, то хабар. Баран вчиться в університеті. Відповідає чоловік і присідає на крісло, міцно тримаючи звірятко на мотузку.
Шофер, в свою чергу, пояснює, що це транспорт для людей, а не для тварин. Чоловік не витримує і купує звіряткові проїздний квиток.
В такому цікавому вирі подій і час швидко проходить. Одного разу заходжу в автобус. Тісно. Одна нога стоїть на другій, але триматися не обов'язково. Люди, як оселедці, один за одним і самі тебе тримають. Я тільки оговталася від своїх "зручностей", як сніг на голову – новина. Всі почали говорити про привида-мутанта, який літає, вбиває людей. І тут подумала, де би я ще таке почитала, як не в нашому автобусі? На другий день історія мала продовження, а для любителів навіть декілька варіантів: мутанта вбили, зловили або він знову вбиває і літає в наших краях... А ще найбільше подобається те, як вправно кожен захищає свою версію і наводить приклади. "Як би'м не чула, то би'м не казала?"– сперечаються жінки.
Чи то люди фантастики надивилися, чи комусь щось привиділось після неділі, я не знаю. Але зате мають, про що поговорити. Правда то, чи брехня, їх це не дуже цікавить, тільки, щоб язики почесати. Іноді я порівнюю поїздку в автобусі із мексиканським телесеріалом. Історії такі ж неправдиві, але цікаві і несподівані. Можливо, саме за це я люблю їздити в автобусі, і найближчим часом ні на що його не проміняю.


Іванна Нога