A A A
Розмір шрифта: Вкотре ми повертаємось до слів Григорія Сковороди: "Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього". Цим минулим є Анна Романюк, яка померла більше як два десятки років тому, жителька села Росохач.

Її ім'я варте того, щоби бути на сторінках історії. Ця жінка переховувала людей, які виборювали нашу незалежну Україну. Через свою любов до Бога вона не одружувалася, але всиновила двох діток, яким приблизно тоді було по три роки (Миколка і Маланка). Батьки цих дітей повмирали від тяжкої хвороби.
ЇЇ запам'ятали монахинею, хоча вона не приймала чину, бо в далеких роках треба було мати три морги поля, якого вона не мала. Крім двох сирітських дітей і старої хати, більше нічого в у неї не було. Кажуть, коли почалося підпілля, Романючка все-таки добилася свого і одержала чин монахині.
Напевно через свою доброту, молитву Бог дав їй дар, вона бачила бісів. У селі Росохач був такий випадок, що молодята поженилися і в них народилася донька. Дружина чоловіка Василя була дуже симпатичною, і зраджувала своєму чоловіку з комуністом. Муж про це дізнався, і пішов до коханців, зарубав їх сокирою. Через стан ефекту суд чоловіка виправдав, бо ще й дочка мала підростала. Одного разу Романючка поверталася пізно з молитви. І тут - привид того комуніста. Вона його впізнала по його золотих зубах і іскристому сміху. Бувало і інше, вона бачила, як за великими грішниками ходив нечистий. Часто помагала безбожникам, направляла на шлях добра.


Іванна Нога