A A A
Розмір шрифта: Інтерв’ю з отцем Григорієм Канаком, директором благодійної служби "Карітас"

"Я буду вельми дякувати Господеві, моїми устами, поки життя мого."
(Пс. 109. 30)

– Отче Григорію, скажіть, будь ласка, у якій сім'ї ви народилися, і хто були ваші батьки?

– Я з релігійної сім'ї. Батько і мати були греко-католиками з підпілля, де і вінчалися. Тайком відправляли Cлужби Божі по хатах. Моя мати мріяла стати монахинею. Але так сталося, що наша бабуся, а її мати, не дозволила, і вона одружилася. Бог покерував, що вона завжди молилася, і випросила, напевно, такого покликання для мене. Мій батько працював у Бучачі водієм. Окрім мене батьки мали ще одну доньку. Вона одружилася, має три сини. Старший син її вчиться в Івано-Франківську у медичній академії. Молодші ще ходять до школи.

– Про яку професію мріяли в дитинстві?

– У свої дитячі роки я часто був біля священиків, прислужував на Службі Божі. Тоді не було такої як зараз твердої церкви, але мені випала можливість виховуватися в руслі священства. Ще в ті роки у мене зародилася мрія - бути священиком. Коли став юнаком - пішов до армії, служив у портовому флоті 4 роки. Їздив по світових країнах. Як прийшов із служби, почала визрівати мрія - священства.

– Що стало вашим поштовхом до священства?

– Це покликання, яке мене відірвало від земних проблем. Хоча були життєві труднощі, випробування. Як на морі рибалка, який закинув сіті на рибу, так і я хотів закинути сіті на людські душі. У той час я зрозумів, що треба покинути службу в армії, бо на мене чекає більш важливіше випробування - порятунок людей. У кожного з нас своє покликання, свій шлях до Бога, до тієї місії, яку нам приготовано. Я вважаю, що мені випав найкращий шлях служити Богу, я це відчуваю своїм серцем.

– Вас дуже любить, поважає і слухає молодь. Як вам це вдається, можливо є якийсь секрет?

– Молодь - це наше майбутнє. Як ми її виховуємо, такими і будуть наші сім'ї, і врешті – церква. Безперечно потрібно докладати зусилля. Три головні чинники як школа, церква, сім'я завжди повинні бути разом. Адже вони гуртують і ведуть дорогою добра до Бога. А якщо цього не буде, то майбутнє приведе до краху суспільства і держави в цілому. Я завжди молився, щоб Бог давав товариство, спільноту. У житті по-різному бувало. Формувалися стосунки, діти розходилися на навчання. Цих останніх п'ять років молодь знайшла Божий шлях, який їх більше в'яже. З молодими людьми є одночасно важко, але й цікаво працювати. Це все Божа ласка. Було багато життєвих ситуацій з молоддю, але я намагався дотримуватися правди і справедливості, любові і милосердя. Треба пам'ятати, що в житті є все: проблеми, піднесення, занепади, упадки...

"Дякуйте Господеві, бо Він добрий, бо вічна Його милість". (Пс. 118, 29)

– Яка в Чорткові молодь? Можливо проводиться робота, щоб привернути молодих людей до Божества?

– Намагаємося проводити різні міроприємства. Наприклад, на Новий рік ми збираємося разом святкувати свято. Починаємо з літургії, спільною подячною молитвою, піснями. У 24-й годині просимо Бога, щоби благословив Старий рік і дав щасливий Новий рік. Виходимо на двір і пускаємо салюти. Сідаємо до святкового столу, де є своєрідна вечеря.

– Чи є алкоголь на цих святах?

– Ні ніякого алкоголю немає, навіть шампанського. У нас такі традиції і ніхто їм не суперечить. Першого числа Нового року їдемо на 12 днів з молоддю і їхніми батьками на відпочинок.

– Яка в середньому вікова категорія Христової молоді?

– Це є школярі, студенти, дехто з них працює. Ми не обмежуємо у віці, адже Бог чекає на всіх.

– Порівняно з роками, Христова молодь збільшується чи зменшується?

– Однозначно, що збільшується, дехто перейшов на молитовну спільноту. На їхнє місце підходять школярі, які ще вчаться в дев'ятих, десятих класах. Зараз час канікул. Ми більше молимось. Коли приходить навчання, то обов'язково збираємося у суботу на 19 годину.

– Ви бачите результат своєї роботи?

– Бачу (сміється). Я бачу закинене зерно. Одне приносить плоди, інше - стоїть. Як в притчі про сівача. Але я тільки сію, а Господь дбає про його живлення, ріст, підтримку, наповнення. Є багато молодих людей, які в нас знайшли свою другу половинку, одружилися, мають сім'ї.

– Скільки років ви працюєте в Чорткові?

– У Чорткові я працюю уже 14 років.

– У вас стомлений вигляд, напевно, багато обов'язків припадає на ваші плечі? Яка з вашого боку зараз проводиться робота?

– Ми будуємо релігійно-культурний комплекс, центральна композиція другого пришестя Хреста. Збоку молодіжний центр - амфітеатр, де буде сцена і лавочки. Саме тут планується проведення різних заходів, в основному молодіжних. З другої сторони – дитячий майданчик, спортивні площадки. Іде до закінчення основна частина Хресної Дороги, коли зробимо це, будемо іти до іншого.

– Чи допомагає вам міська влада, і де ви на це все берете кошти?

– Грошей, як завжди, не вистарчає. Міська влада не допомагає, але за те нас не покидають підприємці. В основному пожертви – простих людей.

– Ми знаємо, що на днях ви приїхали з колишньої Югославії, яка мета візиту? І чи часто ви подорожуєте?

– Тепер у мене мало часу і я рідко подорожую. На осінь планую поїхати в Фатіму. Я вже давно туди збираюся. Так, недавно побував у колишній Югославії (теперішній Боснії і Герцогині) відбулися всесесвітні ретколекції священиків. 25 червня 1981 року у Міжгір'ї з'явилася Матір Божа, і до цієї пори через візіонера Івана передає послання людям. Вона тільки з ним спілкується уже на протязі 28 років. Туди цьогоріч прибуло 600 священиків з різних куточків світу. У п'ятницю відбувся своєрідний похід на гору Причлевець, зустріч з священиками, місіонерами. Візіонер Іван розповів про те, як він ще був малим і Матір Божа вибрала його. Він з іншими дітьми гуляв, грав біля гори, і тоді почули голос, який кликав їх: "Ідіть, ідіть сюди!". І тоді їм з'явилася Марія. У той важкий комуністичний час було дуже трудно. Діва просила молитви на вервиці.

"Жнива великі, робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива".
(Мт. 9.38)

– Скажіть, будь ласка, яким було послання Марії цього разу?

– Марія ішла з великою радістю, вона дуже радіє за своїх синів священиків. ЇЇ радість була на скільки велика, що вона аж заплакала. Молиться над кожним священиком, бере під свій покров, і просить щоб всі молилися, і вона молиться до свого сина Ісуса за всіх людей доброї волі.
Візіонер Іван має великий дар від Бога, він може бачити Марію не тільки духовними очима, а й в живу, спілкуючись з нею.

– Чи бачили ви у своєму житті щось подібне?

– Я не бачив. Але є інші дари, які Бог дарує мені. Наприклад, у Боснії і Герцовині ми бачили як із розп'яття Ісуса Христа з під коліна точить миро і ним зцілюються люди.

– З України там були і інші священики?

– Так, нас було 48 осіб – 10 семінаристів та інші священики.

– Про що ви шкодуєте в житті?

– Я так керуюся, щоб завжди йти в руслі Божім, робити те, що від мене вимагається, не шкодувати про пройдений шлях. Я вважаю, що я найщасливіша людина на світі. І тут пригадується притча: "Прийшли до багатого царя спитати чи він щасливий, той відповів, що він не щасний. Тоді пішли до бідного пастуха, який крім чужої отари і подертої сорочки нічого не мав і запитали чи щасливий він. І він сказав, що щасливий".
Я щасливий тим, що маю таку парафію, людей. Трапляються випадки в житті, що я чогось не допрацював. Але найбільшим нещастям є гріх і потрібно за нього каятися. Чим ви найбільше пишаєтеся в житті? Своїм священством. Це найбільший дар, який Бог може дати людині. А людина відповідно дарувати цей дар іншим.

– Іноді наша молодь не має своїх церковних атрибутів, розкажіть про це?

– Мати Божа просить нас молитися на вервиці, посту, сповіді, святого причастя, навернення. Це є п'ять речей, про які повинен пам'ятати кожен християнин. Піст - це не є щось зобов'язуюче, наказове. Повинно бути усвідомлення через серце, що я хочу це робити заради Бога, і свого духовного очищення тіла. Але якщо ми керуємося церковними заповідями, це для нас своєрідний тягар. Повинно бути усвідомлення, а з ним і бажання. У піст можна слухати релігійні пісні, їх співати, збагачуватися духовно. Якщо в людському серці це місце вільне, його заповнює диявольський дух. Це той самий рок, сатанинські співи, які занапащають людину. Чому не слухати класичні духовні твори, які наповняють серце, інформує його миром любов'ю, спокоєм, а не агресією, жагою.
Щоб це зрозуміти, молодь повинна сама все переосмислити. Сьогодні люди потрапляють в залежність: комп'ютерну, музичну, мобільну... Це робить її рабом. Потрібно відчувати в своєму серці гріх. має бути барометер совісті, який слухає, стукає і каже.

– Яка ваша робота в "Карітасі"? І чи важко працювати із старими людьми?

– Я директор благодійної служби "Карітас". Коли спілкуюся про життя із людьми з "Карітасу", то переконую їх, що ходити до церкви – це не обряд, а потреба душі. Без Бога не можливе наше життя. Треба працювати не теоретично, а духовно. Старших людей неможливо виховати чи перевиховати, хіба щось під корегувати. Людина стоїть на дорозі до Бога, а життєві історії у них дуже сумні.

– Які ваші стосунки з єпископом Іренеєм Біликом?

– Добре є добре, його не заховаєш, а зло, як би його не завивали, прикрашали церковними атрибутами, все одно буде зло, яке не заховаєш. Кожен із нас буде відповідати за себе. Церква - це інституція Божа, а не моя чи єпископа. Є Христові правила і по них треба жити, більше нічого. Треба жити по навчанню Євангелія, і люди будуть поважати і Бог буде благословити.
А стосунки, між мною і єпископом – вирішені і дана оцінка синодом, вищою церковною владою, це питання розгядалося в Римі. За деякий час це все завершиться і почнеться новий етап розбудови єпархії.

– Вами, напевно, дуже пишаються ваші батьки?

– Батьки завжди живуть проблемами дітей, удачами і не удачами. Без Божого провидіння нічого не стається. З Богом дуже легко, він на все має свій план, а я тільки його здійснюю, щоб Бог більш важливішу місію. Най страшніше, що може статися з людиною, - гріх.

– Крім церкви і Бога, яке ви маєте захоплення, хобі?

– З дитинства я навчився любити спорт. І де б ми не їздили з дітьми, в основному Карпати, то залюбки граємо спортивні ігри: волейбол, футбол... Я цим живу, щоб підтримати своє здоров'я. У Карпатах у нас свій особливий розпорядок: ранкова зарядка, Служба Божа, сніданок, план дня, який включає спортивні ігри. Коли є гармонія з Богом, то є й гармонія з природою, здоров'ям. Всі хочуть бути здоровими, але якщо до ранку хто-зна куди ходити, а до обіду спати, то ніякого здоров'я не буде. Людина сама себе занепащає.

– Чи довіряєте ви нашій медицині, можливо використовуєте народні методи?

– П'ю чай із компонентів трав, таблетки дуже рідкісне явище. Я поважаю наших лікарів і медицину, адже до них люди часто прибігають. Потрібно пам'ятати, що і через лікарів Бог лікує. Але я стараюся дотримуватись Божого рецепту, жити праведно, дотримуватися посту - це мене й оживляє.

– Що ви побажаєте читачам газети "і плюс"?

– Ваша газета дає нове життя. Вона має багато сторінок, а я не маю часу її завжди читати (сміється). "Ратуша" має 4 сторінки, з нею легше. Але я вважаю, що потрібно читати газету, здобувати інформацію. Я хочу, щоб ваш читач жив з Богом, а решта – додасться. Головне, зростати духовно як людина Божа. Людство має колосальне надбання, потрібно вміти його використовувати. І тоді будемо здорові духовно і фізично.
Я постараюся бути постійним вашим читачем. Дякую.


Іванна Нога