A A A
Розмір шрифта: Сьогодні звідусіль чуємо про шкідливість фосфорного диму від аварії, що сталася на Львівщині. А що ми маємо тут, на місці?
Часто мешканці вулиці Незалежності, що трохи вище церкви Непорочного Зачаття, скаржаться на те, що із сміттєзвалища, котре не так вже й далеко від їхніх будинків, часами йде дим, що ні квартирки відкрити, ні по вулиці погуляти. Але, мабуть, найбільше скарг надходить від мешканців мікрорайону парку відпочинку:

Юлія Кушнір:
- Ми не те що часто гуляємо з дітьми в парку, ми живемо біля нього під лісом. Цей дим із сміттєзвалища - це щось жахливе. Щодня чуємо сморід, що йде із цим димом з міського сміттєзвалища. У нас немає можливості відкрити в кімнатах кватирку: чути паленою пластмасою, несуться якісь хімічні запахи та запах смоли. Моя дитина постійно хворіє бронхітом, кашляє. Це вже, не кажучи, про дорослих членів нашої сім'ї. Ми навіть не маємо права вивісити сушити білизну - вона одразу ж стає жовто-сірою.

Вікторія Гаєвська:
- Ми живемо за річкою, але в парк нам немає права вийти - весь дим з міського сміттєзвалища збирається над ним. Аж очі виїдає. Дикий сморід. Моя дитина весь час хворіє, кашляє. Хворіють дорослі. Я вважаю, що нам потрібно обов'язково перенести смітник або вивозити сміття туди, де є сміттєпереробний завод.

Світлана Опацька:
- Нехай приїде міська влада або представники комунгоспу до парку, на вулицю Богдана Хмельницького тоді, коли горить смітник, та подивляться, "принюхаються". Але не на одну годину, а на довше. Тому що коли один раз ще можна подихати, то дихати тим димом щодня, жити в такому середовищі, яке пройшло димом, неможливо. У мене також хворіла дитина бронхітом, а тепер вже має астматичний бронхіт.
Це не єдині мами та жителі мікрорайону парку відпочинку, які висловлюють своє обурення. Усі вони зазначають, що їх цікавить спільне запитання: Чи хотіла б наша міська влада, аби її діти щодня дихали паленими відходами? Хто за це відповість?
Міське сміттєзвалище знаходиться на узвишші за містом, практично над парком відпочинку та мікрорайоном Бердо, котрі є внизу. Західні вітри несуть дим від палених відходів якраз на них. Тому люди обурюються. Але не вони одні. У зовсім протилежній частині міста по вулиці Довбуша в мікрорайоні Газостанції, неподалік Ягільницького трактату, молоді мами Наталія Тищук та її подруга і сусідка Марина також висловлюють таке ж невдоволення, як мами із мікрорайону парку відпочинку. "У нас рідко дмуть східні вітри, але коли вони навідуються на цю територію, то вже терпимо ми - жителі даного мікрорайону, - запевняють ці молоді співрозмовниці. Мусимо ховатися в будинок і щільно закривати вікна".
Як відомо, диму без вогню не буває. А так як димова завіса тягнеться від міського сміттєзвалища, то ми попрямували туди. Ще задовго до самого сміттєєзвалища майже в "пару кроках" від "парадного" входу по обидва боки дороги тягнуться смітники. Тут можна знайти все: щебінь на покриття вибоїн на дорогах, двері до помешкання, цеглу. Кажуть, одна сім'я визбирала тут цеглу на цілу веранду. Тобто, на смітнику можна знайти багато потрібних речей. При великому бажанні, можна навіть з цих відходів звести будиночок. Але ми не про це. Ми про інше - те, що може принести шкоду здоров'ю. Бо й такого на сміттєзвалищі немало. Приміром, є відходи від забитих тварин, котрі під відкритим небом на палючому сонці приваблюють міріади мух, що, можуть пізніш загостити до наших осель, поспацерувати по наших столах, їжі. Шкода, що ми не хіміки, не органіки, а то б розписали все це у більш густих темних фарбах. Аж самим було б лячно. Ось, цікаво, чи брався хтось проаналізувати, що несе нам сміттєзвалище, котре знаходиться недалеко від житлових масивів міста? До тієї ж вулиці Незалежності - рукою подати, видніється вулиця Водна, та й до Бердо не так вже й далеко. Тому якось складно сказати, що наш смітник знаходиться за містом. Просто язик не повертається.
Багато літ мова точиться про необхідність перенесення сміттєзвалища, але розмови-розмовами, кошти - коштами, а віз і нині там. І, схоже, "Там", тобто тут, де неподалік бушує життя міста, він залишиться ще надовго.
Безумовно, що міська влада не заставляє своїх мешканців сипати сміття неподалік "парадного" обабіч дороги, повздовж майже 1 км до самого сміттєзвалища. Цю шкоду робимо ми самі собі. Просто комусь ліньки проїхати трохи далі і всипати сміття, де належить. Тут необхідний інший контроль - совість. Тому що черговий, який чергує від 9-ї ранку до 18-ї вечора, просто не може за всім впильнувати. Та й дорога від "парадного" - не єдина, якою можна потрапити на міський смітник. Ми поцікавилися, що розцінки на вивіз сміття невеликі, навіть смішні. Приміром один мішок сміття, яке ви хочете відправити на міський смітник коштує всього лиш 50 копійок. Але є й такі "мудрагелі", які за ці копійки можуть й пригрозити черговому. Сам черговий сидить таки далеченько від епіцентру самого сміттєзвалища. Та й рідко хто може відважитися піти сюди один. Небезпечно.
Ми йшли до місця призначення, тобто до самого сміттєзвалища крізь спеку, сморід і купи сміття. Повз нас проїхала машина від комбінату комунальних підприємств. "Ці висипають сміття там, де належить і "Еко-сервіс" також висипає там, де треба. Вздовж дороги сиплять прості люди," - зазначив наш провідник. Ми також не відважилися пройти сюди самі. Тут потрібні "блати". Машина висипала сміття і поверталася, а ми піднімалися вгору до самого сміттєзвалища. Тут під самісіньким сміттєзвалищем внизу побачили наметове містечко. Саморобні намети біля яких сиділи люди просто кидалося до віч. Довкола ходили люди, окремі просто сиділи і відпочивали. Здавалось, що живуть тут вони не один день.
Поки ми наближалися до центру сміттєзвалища, то жителі містечка вже нас наздогнали, піднявшись знизу наверх. З вигляду це були люди циганської національності, які досить агресивно поставилися до нас. У чому була виявлена така агресія – насторожує. Проте відчувалося з їхніх дій, що вони сміло відстоюють щось "своє". Ми намагалися заспокоїти цей зворушений мурашник, і коли окремі начебто змінили агресивність на тиху насторожність, то інші стали кричати: "Пришли сюда, за большие деньги, за большие деньги... Кто вам сказал сюда ити?" Чомусь видалося, що аргумент "за большие деньги" ми вже чули. Це тепер стало модним повторювати особливо в тих випадках, коли газета до чогось "докопається". А ось до чого "докопалися" ми, в даному випадку зрозуміти складно.
Ми оглянулися довкола - міське сміттєзвалище чорніло опісля чергової його "обробки" вогнем. А тим часом з низини на горбик спритно вискочила жінка, яка прагнула затіяти бійку. Вичерпавши усю свою дипломатію – ми змушені піти. Але дорогою нас ще довго не покидала думка: Чому ці люди так сміливо агресивно себе вели на сміттєзвалищі? - Їхньому можливому бізнесу у пошуках металу ми не конкуренти. Невже міська влада не знає, що там живуть люди? - Перед тим їхала машина з комунгоспу і не могла їх не бачити, то й це не може залишатися невідомим. Тобто запитань тут багато. Ми навіть не говоримо про відповідність чи невідповідність за санітарними нормами міського сміттєзвалища, ми говоримо про на перший погляд цілком банальне, але загрозливе для здоров'я жителів Чорткова, - дим від паленого на сміттєзвалищі над містом. Люди, які постійно проживають на смітнику часто з'являються в людних місцях міста: магазинах, ринку. Нещодавно в Луцьку був зареєстрований спалах гепатиту. В, який, як повідомлялося в ЗМІ був занесений ромами. то що чекає нас?
Про сміттєзвалище замало писати одну статтю. Тут необхідна ціла епопея. Але...
Що принесе нам цей дим? Чи маємо ми після цього боятися фосфорного диму з Львівщини?
Кажуть, диму без вогню не буває. То хто підтримує цей вогонь? Що нас чекає і чи захистять нас ті, кого ми для цього ж обрали?..

Коментар:
Володимир Михайлович Бойчук, заступник Чортківської райдержадміністрації з будівництва, житлово-комунального господарства, транспорту і зв'язку:
- На цьому сміттєзвалищі ми б мали зробити рекультивацію і забути, що воно існувало. Тим більше, що знаходиться воно неподалік водозабору Рудькова Балка, з якого третина населення міста споживає воду. Територія міського сміттєзвалища належить комбінату комунальних підприємств. Він зобов'язаний забезпечувати там порядок, охорону. Я не можу сказати, внаслідок чого відбувається загоряння на міському сміттєзвалищі.
Як мені відомо, документація на нове сміттєзвалище, яке буде в районі нового цвинтаря по Ягільницькому шляху, ніби буде готова. Тільки вона не проплачена міською радою, яка є замовником проекту. Коли буде проплачена не знаю. Не бачу, щоб це було закладено у міському бюджеті на 2007-й рік. Хоча ця документація була замовлена ще у 2004-му році, уже й частина коштів проплачена, по моєму там ще залишилося проплатити 20 чи 30 тис. грн. Це не такі вже й великі гроші. Але чому це застрягло на місці сказати не можу.

Володимир Васильович Бережнов, заввіділом санітарної гігієни, на даний час виконує обов'язки головного державного санітарного лікаря.
– Чи загрожує наше міське сміттєзвалище чортківчанам? І як з ним боротися?
- Дуже загрожує. Нам повинна надатися нова територія. Згідно з санітарних правил 500 м від жилих будинків. Потрібно закрити полігон твердих відходів, утрамбувати, засипати землею потім посадити дерева, а через 50-70 років можна будувати жилі будинки.
– Як саме загрожує міське сміттєзвалище?
- Через ворон, мух, гризунів переноситься інфекція. Найбільша біда в тому, що його запалюють, а ще гірше він сам запалюється. Тоді дим іде по місту, найперше страждають дихальні органи. Дим йде по парку, де гуляють молоді матері з дітьми.
– Як ми можемо себе захистити?
- В даній ситуації - ніяк. Звичайно, потрібно мити руки. Цьому зарадити може тільки міська влада виділивши кошти.


Олександра Іванців