A A A
Розмір шрифта: Служба ОБС ("одна баба сказала")

Ой, немало я на сім світі пожила. Виділа всякого на своїм віку, але то же сє діє тепер, хоч і не раз читалам в газетах, дивиламсє по тєлєвізору, чулам від людей - привикнути ніяк не можу. Таке стаєсє враженнє, же всьо тєгниццє до влади, же би побільше вурвати, нахапати. Так ніби вже завтра має настати кінець світа. А я си думаю: якби то завтра настало кінець світа, то так ніби тоті гроші і маєтки їх би врятували? Але то їхній клопіт, вони так роблєт, що хочут, бо думают, що наш нарід вже цілком дурний, темний, затурканий і сі ніц не розуміє на річах, тілько но відкриє собі писки і слухає, шо вони вибалікуют. Ой, а то скілько можна слухати одної і тої самої? Від того, що когось зробиш дурним, - сам мудрішим не станеш, бо мудрий би робив по-мудрому, аби був лад, а не мутив воду в криниці.
Я як сі надивлю за цілісінький день тєлевізор, то мені вже ніц сє не хоче. Не дурний сказав, що як не любиш страшне кіно, то не дивиси по тєлєвізору новини.
Чисом мої діти сміюццє з мене, же люблю дивитисє мексиканські і бразильські телесеріали, кажут, же то – "мило". Вони ше молоді і не знают може, же справжнє "мило", то тогди, же багаті з екрана чи газети кажут до простого люда, же сильно ним сє переймают. А ми хіба не видим в життю як нами сє гризут? Не в космосі живем. Ситий голодного не розуміє. Та й гроші тим нашим "керовцям" так вже всі очі засліпили, же вони, де ходєт, там і видєт одні лише купюри.
Мені сє так здає, же вони і про нас думают, же ми того живемо в звичайних хатах, ходимо пішки, бо нема машини, носимо тєжкі сумки з базару лише для того, же нам хтось за то багато платит, аби ми так жили і тим самим їх бідних "мудрих" "керовців" ставили собі в противагу. Сє може збоку смішно виглєдає, але то так і є. Придивіццє добре до життє, до людей, прочитайте, навіть наші місцеві газети, і всьо зрозумієте. Бом я вже всього сє начитала і знаю, же добрі люди є і серед людей небідних, але вони скромні і не копают двері життя ногами, як тоті, же нас мало не щодня переконуют в газетах, як вони нас сильно люблят. Але, знаєте, я за комуни довго прожилам, бо, шо казати, немолода. То навчиласє всьо читати між рєдками в газеті, дивлюсє: о, се моя улюблена газета, тут пишут правду, а в сій газеті, де всьо тілько файно і добре, тоже всьо правду пишут - але такі газети тра вміти читати: ззаду наперед або між рєдками. Я сама так читаю, тому всьо знаю. Чисом наші "керовці" в таких газетах про себе кажут більше, ніж отцеві на сповіди. Лиш тра файно прочитати. Тогди всьо стає на свої місця. Бо Господь всім керує, а не люди, які хочут щось вдати, та виходит наоборот.
Згадалам си як булам в будинку культури, де виступав Юрій Ключковський (файний і мудрий хлоп, шкода же я стара), то його сє питає Галина (забулам як вона по чоловікови сє пише), з дому Оршачка: "А чого ви там у Верховній Раді тому немудрому Мартинюку не закриєте рота? Він вже таке вибалікує, таке коментує, аж злість бере. Чого ви йому таке позволяєте?! На що Юрій Ключковський розважно сказав: "А для чого йому закривати рота? Нехай говорить. Якби йому закривали рота, то звідки ви б знали, що він немудрий?!" Золоті слова сказав чоловік. Бо не дурний сказав, що по тому, шо людина балакає, де то балакає і як, можна цілком говорити про її розум, або його цілковитий брак. Не тєжко з Нічого зробити Щось - тєжко, аби в то повірив нарід. Не такі дурні в нас люди, як дехто собі думає.


Бабця Параня з Колійової