Статті

Микола Сивульський: ''Я зріс у сільській віруючій родині''

A A A
Розмір шрифта: Ім'я Миколи Сивульського відоме багатьом чортківчанам. Не так давно Микола Іванович увійшов у життя громадськості наших терен як депутат Верховної Ради України від БЮТ. Запам'ятався він з доброго вигідного боку, через свою уважність до проблем мешканців Чортківщини. Варто віддати належне: він є частий гість Чорткова, веде прийом громадян. Зазначено вище слово "веде", бо попри те, що Микола Іванович, склав свої депутатські повноваження, але не проминає можливості допомогти людям.

Чим живе Сивульський, що його хвилює, навіть – болить, звідки він походить і що значить для нього родина, читайте далі.

– Нікуди правди діти, ви чи не єдиний із депутатів Верховної Ради України, навідувалися у закріплений за вами округ дуже часто. Що вами керувало?

– Основне завдання - змусити органи виконавчої влади більше турбуватися про людей і ставитися до них із співчуттям.

– Що найбільш вразило, коли ви проводили прийом громадян у Чорткові?

– Було багато різних випадків, але найбільш таким зворушливим було те, як до мене на прийом прийшли мати з донькою, у якої був дуже поганий зір. Медики не хотіли встановити їй інвалідність, хоча всі необхідні документи були. Я звернувся до голови облдержадміністрації із зверненням цієї жінки та документами, а він направив це все за належністю і інвалідність дитині встановлено. Були й інші питання, де органи влади, так чи інакше, не реагували і, зрозуміло, затягували вирішення питань. Такі питання вдавалося вирішити, але були й звернення, які складно реалізувати. Приміром, звертаються люди, що отримали майновий пай, а вони хочуть отримати його у грошовій формі, тому що їм необхідно ремонтувати дах свого будинку та інше. Законодавчо немає можливості видати майновий пай у грошовій формі.
Однак, звернень є дуже багато, і люди звертаються із дуже серйозними проблемами.
Під час мого виступу разом із Юрієм Ключковським у районному будинку культури, мене люди просто взяли в полон. Це були жінки з вулиці Ринок, 12. Справа в тому, що біля їхнього будинку велися роботи. Жінки кажуть: "Подивіться, що робиться, ми такого ще не бачили, коли поряд з житловим будинком будується якась торгова точка, риється глибокий котлован, жодні будівельні норми не витримані!". Опісля зустрічі з ними я переговорив із Чортківським міським головою, гловою Чортківської районної державної адміністрації. І наскільки мене поінформував мій помічник, питання це вже закрите. Я й сам їздив туди і бачив, що в принципі, будівництво вже не ведеться. Тобто і це питання вдалося вирішити. У нас досить хороший контакт з мером і головою РДА, а запорукою цьому є те, що нам вдається вирішити проблеми. Дуже добрі у нас стосунки із головою Тернопільської обласної ради Михайлом Архиповичем Миколенком. Він також допомагає.
У мене є книга, де по кожному дню розписані люди та їхні проблеми. Вдалося вирішити питання з дорогою у селах Горохів на Борщівщині, та Вербів Підгаєцького районів, питаннями зі школами. Коли я був у селі Підзамочок біля Бучача, там школа І-ІІ ступенів у "шевченківській" хаті, а в ній навчається 96 дітей. Заможні батьки возять своїх дітей до Бучача. Ми знайшли оптимальний варіант - поряд є двоповерхова контора колгоспу, яка в свій час була викуплена інститутом менеджменту, її можна придбати за доступні кошти.
Колиндянська лікарня Чортківського району дуже багато років потребує оновлення. Було проведено необхідну роботу і я сподіваюся, що в найближчі місяці матимемо спільне фінансування з обласного і районного бюджетів, тож і ремонт лікарні буде проведено.
Бачите, ми знаходимо шляхи вирішення. Бо коли на місцевому рівні є своя влада, можна знайти порозуміння. "Своя", я маю на увазі не тільки Блок Юлії Тимошенко, а й Народний Союз "Наша Україна".
Все ж таки ми об'єдналися і йдемо об'єднаною політичною силою. У нас єдиний суперник - коаліція, яка узурпувала владу в Україні і веде нас до антидемократичного суспільства, до втрати дуже істотних інституцій суверенності і незалежності держави. Загроза конституційному ладу в Україні є абсолютно реальною. Тобто прийшла коаліція, яка відображає інтереси зовсім не України, а сусідньої держави і реалізує їх в усіх напрямах. Президент Ющенко і ми, депутати - опозиційники зупинили їх. Коли було видано Указ Президента 2 квітня 2007 року, зразу ж паралельно засідала Верховна Рада, яка оголосила його неконституційним і заборонила уряду виконувати його. Хоч це не є повноваженнями Верховної Ради. Фактично узурпація влади виходила за рамки Конституції, відверто і неприкрито.

– Миколо Івановичу, сьогодні політика в Україні, болить майже всіх громадян, а вас, коли ви знаєте все, так би мовити, з перших рук, хвилює, мабуть, найбільше. Однак, сьогодні ви приїжджаєте в округ вже не як депутат, що тепер керує вами?

- Ось сьогодні у мене на прийомі була жінка, а я не можу написати депутатське звернення. Я втратив можливість допомагати людям реалізовувати ті функції, заради яких вони мене обирали. У мене немає тепер можливості прийти до будь-якого керівника і сказати, щоб мені надали зал для зустрічі з людьми, чи, приміром, прийти до якогось керівника без черги і сказати, що мені потрібно вирішити певні питання для людей. На жаль, ми втратили дуже багато, склавши депутатські повноваження, але, впевнений, що доля України вартує і більшого.

– Пане Миколо, а звідки у вас таке розуміння, співчуття до простої людини?

– Справа в тому, що я родом з простої сільської родини. Мої батьки живуть у селі Золотники Теребовлянського району на Тернопільщині. Я дуже часто навідуюся до них. Ви, знаєте, коли я сюди приїжджаю, що цікаво, - в Києві у мене є постійно проблеми із здоров'ям, не комфортно себе там почуваю. А коли приїжджаю додому, дихаю цим повітрям, п'ю ту воду, яку пив з дитинства, перебуваю у цих наших умовах - мені так добре, наче усі болячки проходять (усміхається з теплотою).
Мої батьки прості селяни, мій батько Іван Йосипович Сивульський був механіком, очолював майстерню в колгоспі, був, як кажуть, завгаром, завідував автотранспортним господарством, а потім - простим колгоспником. А мати все життя була звичайною колгоспницею. Працювала у колгоспі "Дніпро" доки не стала пенсіонером.
Нас в сім'ї було двоє дітей: я і сестра Ольга. Потім я поступив до Тернопільського фінансового інституту, закінчив його. Відтак і моя сестра закінчила його. Вона тривалий час працювала у банку в Києві. Тепер у неї є дві чарівних доньки Оксанка (моя похресниця) і Ірочка. Вони вже одружені. Працюють.
У мене троє дітей: дві старші доньки і молодший син. Так що у нас все в порядку. Вже маю троє онуків. Недавно мені молодша донька подарувала чудову внучку, Катрусю. Дуже гарна дівчинка.
Недавно я возив їх з Києва до своїх батьків, щоб вони трошки відпочили, то моя Катруся всю дорогу робила мені концерт. Вона сиділа на середньому сидінні, їй подобалося як машина їде, і весь час робила "гоп-гоп-гоп". Моїй Катрусі вже 10 місяців. З цікавістю чекаю, коли вона буде говорити.

– Тобто життя відбувається так, як повинно бути?

– Звичайно, я зріс в нормальній простій віруючій родині. Раніше було складно віруючим. На той час, коли мене хрестили, більшість церков було закрито, лише в сусідньому Соколові – ні. То мене рано-вранці несли до церкви. Пригадується дуже кумедний випадок. Мене як несли хрестити, то моя покійна бабця, Царство їй Небесне, взяла мене під пахву і несла, та ледь по дорозі не загубила мене: ноги вже мої були "на вулиці" (сміється). Так тоді було. Люди мали критися, хрестили дітей так, щоб ніхто не бачив.

– Вас багато людей в Чорткові знають. Коли кажуть: "Сивульський". Відповідають: "А, це той, що з фінансового інституту!"

– Так, я у 1973 році закінчив Тернопільський фінансовий інститут і залишився працювати там й надалі. За роки викладання у цьому вузі виріс із простого викладача до завідувача кафедрою. "Прозавідував" нею декілька місяців і поїхав до Києва працювати там.

– Не шкодуєте, що залишили "насиджене" місце?

– Місце насиджене було в тому сенсі, що це була вдячна робота. Мені дуже приємно було працювати з нашими молодими людьми, які дійсно прагнули знань. Адже наша місцевість є особливою. У нас працьовиті люди і дуже грамотні діти, які прийшли до вузу не лише за дипломом, а більшість – за отриманням знань.
Я намагався бути трохи строгим наставником, щоб гідно виховувати наше молоде покоління. Ми повинні сказати дякувати Богові, за те, що радянська влада прийшла до нас тільки у 1939 році і не встигла винищити генофонд нації, як це було в інших регіонах України.

– Коли ви дійшли до цього усвідомлення?

– У 70-х роках я як студент, писав наукову роботу з колективізації. Мав доступ до архіву. Ви собі уявити не можете, яке для мене було відкриття, коли беру до рук газету того часу, і бачу у ній фотографії поважних людей, у яких повністю перекреслені обличчя. Це були відомі люди, які підтримували у свій час прихід радянської влади, вірили в неї. І я задумався: в чому справа? хто це такі? що змушувало стирати пам'ять про цих людей? Це був страхітливий режим. Я тоді вперше дізнався, що таке політичні репресії, коли для того, щоб виконати план, нашими людьми наповнювали гулаги. А сам масштаб репресій мені став відомий тоді, коли я навчався у Москві в аспірантурі. Тоді в Ленінській бібліотеці можна було віднайти матеріали про ці страхіття, які були наслідком геноциду власного народу. До аспірантури я вступив у 1975, а закінчив у 1978 році. Це було ще далеко до перебудови, але вже тоді у московської інтелігенції це жило. Адже в Москві було багато репресованої інтелігенції, коли - не кожен другий, то - кожен третій – обов'язково. І багато з них потім повернулося й несло правду про справжнє лице радянської влади.
Ми починали розбудову нашої держави з того, що спочатку роздали ваучери і сказали: "Кожен в Україні стане володарем частки майна, і ми побудуємо народний капіталізм, багатство для всіх". А потім - махлювали: забрали приватизаційний ваучер і ні з чим залишили людей, а самі позабирали все. Але наша земля - українська, вона вже натурально поділена в паях між конкретними людьми. І тепер наше завдання так побудувати політику, щоб зберегти цю власність для людей і щоб вони стали справжніми господарями. Аби не давали землю задарма тим, хто має ресурси для її обробітку, і фактично не розраховується або дає з цього мізер власникам паїв. Нам потрібно відродити українське село, розбудову середнього класу, який є основою. Цей шанс ми не маємо права упустити.

– 30 червня ви були у Гукові на 100-річчя ювілею Романа Шухевича. Що значить для вас постать генерала Шухевича?

– Я вам скажу так: довгий час у нашій історії імена таких людей намагалися викреслити, очорнити в очах народу, навішати ярликів, але приходить їх час очищення. Тепер нашій молоді ми повинні показати приклад. Але не той приклад, який показує сьогоднішня влада: зривати шапки, сережки, гвалтуй, сідай в тюрму - то може станеш як не президентом, то - прем'єром. Це такий приклад нам потрібен?! Допоки ми не очистимось морально і допоки у нас чільниками не будуть ті, що ведуть націю, не будуть відповідати моральним критеріям - майбутнього у нас не буде.
І ось якраз образ Романа Шухевича - це є приклад чистоти. Він боровся, здавалось би, в безнадійних умовах, тому що Радянський Союз того періоду, коли Шухевич очолив боротьбу ОУН-УПА, був, у розквіті своїх потуг, своєї міці, він розповсюджував свій вплив на Західну Європу, на Азію, імперія розширилася, він ядерною дубинкою розмахував над усім світом. І раптом - на західній Україні патріоти, декілька сотень тисяч, практично купка, - кидають виклик цілій імперії. І бореться з цією імперією не місяць, не два, а - роки. Навіть після загибелі Шухевича, як мінімум, чотири роки тривала боротьба. Образ Шухевича - це чистий образ патріота, політика, який бореться за державу тому, що він є українець, і він хоче, щоб українська держава була незалежною, щоб дати своїй нації майбутнє.

– Чи можна ототожнити завдання патріота сьогодні з ідеалом Романа Шухевича?

– Шухевич - це приклад самовідданості. Людина має не шкодувати нічого, щоб її держава була понад усе. Служити собі можна тільки після того, коли ти служиш суспільству. Якщо людина йде в політику, щоб вирішувати власні проблеми - це вже не політик. Не можна обманювати людей, треба жити для них і України, як жив Роман Шухевич.


Олександра Іванців
Немає коментарів. Чому б Вам не залишити свій?
Ви не можете відправити коментар анонімно, будь ласка зареєструйтеся.
Дошка оголошень - Послуги - Ремонт цифрових фотоапаратів
Ремонт цифрових фотоапаратів, ноутбуків, комп'ютерної техніки
ДетальнішеАктуально до 18.07.2012 12:56

Інформація

- Прогноз погоди
- Гороскоп
- Анекдоти

Архів

2008 рік
2009 рік
2010 рік
Архів за 2007 рік

Останні коментарі

 1:bogdanovych [Опитування]:
прийшов забрати то що не забрав за роки правління ...

 2:bogdanovych [Опитування]:
тепер під шумок безладдя в каїні наживаются всі .накрутку роблять дай божє...

 3:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 4:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 5:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 6:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 7:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 8:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 9:Богдан [Статті]:
Ігор Тадейович був моїм викладачем по класу фортепіано, коли я навчався на музичному відділі у Чортк...

 10:SergTSY [Опитування]:
ЗА КОГО НЕ ГОЛОСУЙ ВСЕ ОДНО ОТРИМАЄШ ... ГОЛОСУВАТИ чи боротися?

[b]ЧОМУ Я Кри...

Логін

Логін:
Пароль:
Забули пароль?
Реєстрація

Опитування

Теперішня Чортківська міська рада це...

Команда професіоналів
Випадкові люди
крок у минуле
інше


Результати
Інші опитування

Усього голосів: 47
Коментарі: 1

Випадкове фото









Статистика

Понеділок42
Вівторок79
Середа73
Четвер76
П'ятниця62
Субота53
Неділя65
Online:4
Всього:877524
Рекорд:2127

Карта відвідувань

Locations of visitors to this page

Реклама

Каталог веб ресурсів Тернопільщини Яндекс цитирования

Previous
left arrow key
Next
right arrow key
Close Move