A A A
Розмір шрифта: Стара добра ненька Стара Ягільницька школа 1.07.07 запросила своїх синів та дочок, випускників 1947-2007 років.

Перед нами кагорта колишніх учнів, котрим пощастило у перше сісти за парти Староягільницької школи і стати її випускниками, починаючи з далекого 1947р. і аж до сьогоднішніх наших вихованців, випускників 2007 року. Швидко і так непомітно пролинули шкільні роки, залишивши у минулому дитинство, юність, а дійсність несе милі спогади про першу вчительку, першу оцінку, такі довгі уроки та короткі перерви, про перші несміливі погляди закоханих очей. Староягільницька школа подарувала українській землі добірне коріння, яке на довго залишиться у історії краю, серед них такі відомі особистості як: Петро Миколайович Голінатий - Заслужений працівник культури України, педагог, почесний житель Старої Ягільниці; Стефан Петрович Грицьків - Заслужений лікар України, лікар – травматолог; Роман Адольфович Войцишин – директор господарства; Йосип Іванович Ченкалюк- сільський голова, за професією інженер; Максим Петрович Король - в’язень сталінських таборів; Коцюлим Мирослав Петрович - Народний артист України, актор Тернопільського театру ім. Т.Г. Шевченка, нині покійний.
Але навіть у найвидатніших людей були перші вчителі, які дали їм перші ази науки. Роман Кузьмович Критюк - колишній директор, завуч школи, вчитель фізкультури, за спиною якого 44 роки педагогічного стажу, уже 12 років на пенсії, доповідає про історію школи, цифри заставляють замислитися, яка родюча земля на таланти; 55 випускників - вчителі, 10 - лікарів, 17- інженерів, а ще скільки бухгалтерів - економістів, агрономів, юристів…
Варто згадати Наталію Йосипівною Довжик, директора будинку культури. Ну, так сам Бог велів, красивій, розумній жінці бути бджілкою-трудівницею цього свята.
«Ще здавна у нас багато патріотів»- говорить пан Роман, і це не дивно, адже із далеких 1900 років у селі діє «Просвіта», коли у Чорткові перші просвітяни появилися лише 1943 році. Хочеться згадати тих вчителів, учнів, однокласників, які вже відійшли у далеку вічність хвилиною мовчання. На святі ділились спогадами випускники, пригадуючи далекі роки вірності шкільної дружби, велике бажання ходити до школи, цікавим було те, як переповідали, що коли дитина готувалась до навчання, вона мала пройти церковну науку, сповідь, святе причастя і аж тоді могла переступити поріг школи. Переповнений зал сільського будинку культури, люди залишили сімейні клопоти, домашні проблеми, щоб прийти на урочисту подію. Розвеселити, зарядити енергією селян приїхав гурт «Писанка» з Буковини, “Богом мащеної землі медом подружжя”. Іван і Оксана - Заслужені артисти України, яких знає весь світ. Вони заспівали декілька українських пісень, їх підтримав уесь зал, взявшись за руки і відкривши свої серця для любові. А пісні: «Два образи», «Сорочка мамина», «Чорна я си чорна»... ще довго будуть лунати з уст односельчан. Як сказав пан Йосип, сільський голова: «Село потрібно любити ділом».
А гурт “Писанка” вражає не тільки своїм співом, а й неповторним звуком цимбал.

- Пані Оксано, ви з чоловіком прожили багато років, чи досі кохаєте один одного?

- Одного разу запитала я Іванка, кого він любить більше, мене чи цимбали, і що ви думаєте він відповів: “І тебе - також.” Ми не маємо часу на сварки і досі любимо один-одного.

- Скільки років цимбалам?

- Їм 100 літ. Замінити їх не можливо, не кожен майстер може вкласти душу.
Пані Оксана переповідає і про те, що цей музичний інструмент не виготовляють із живого дерева, а тільки з того в яке вдарила блискавка.


Іванна Нога