 20.06.2007 - Раритети роду МаланчуківПереді мною - декілька фотознімків. Абсолютно різних за структурою та композицією, зрештою, за віком. Ті, зжовклі від часу, не зовсім уміло зроблені, - родом з першої половини минулого, ХХ століття. Інші, кольорові, сучасні, - нинішнього періоду. Єднає їх одна спільна риса - вільнолюбивий дух. І - прив`язаність до роду Маланчуків. «НАМ БИ ТАКУ МОЛОДІЖ, ТА Й ПОБІЛЬШЕ...»Із 80-літнім, проте ще сповненим якоїсь особливої - патріотичної - енергії та снаги, Романом Лукичем Маланчуком зі Скородинців ми познайомилися цілком спонтанно. Він зайшов до редакції поділитися враженнями від звітного концерту колективів художньої самодіяльності Чортківського державного медичного коледжу, присвяченого 65-річчю УПА. Той концерт йому надзвичайно сподобався: у юнаках та юнках на сцені цей сивий чоловік упізнав себе й своїх однолітків. Така ж палка відданість національній ідеї в очах, українські строї і вишиванки... - І ми так само тим пишалися, - повідав мій співрозмовник. - Не було такої неділі, щоби молодь не збиралася: то фестини, то концерти, - провадив далі. - Тоді, до 1939-го, повсюдно діяли осередки молодіжного товариства «Сокіл», поділені на чоти на чолі з четарем. Вся молодіж була в ОУН і ми тим так величалися!.. У 14 років я носив до Білобожниці штафету. А потім, пригадую, як 30 червня 1941 року, якраз за німців, в Чорткові відбулося велелюдне віче з нагоди проголошення України. Стільки зібралося молодіжі і вся у вишиванках - дівчата, хлопці, як оце сьогодні побачив. І пригадалось... Нам би нині таку молодіж, та й побільше. РОДОВІД, ПОМЕРЕЖАНИЙ ВТРАТАМИ Таких родин, як Маланчуки зі Скородинців (саме ця гілка), вочевидь, немало по наших селах. І все ж тут простежується унікальність в страшних загалом цифрах: у Першій та Другій світових війнах загинуло десятеро вихідців з неї, двох засуджено до 25 років ув`язнення, шестеро вивезено в Сибір, восьмеро перебувало в ОУН-УПА. Родовід своєї родини Роман Лукич Маланчук склав ще у 1994 році. Точніше, записав, бо склала його доля. До того ж, родовід не лише своєї родини, а, по суті, історію цілого села. Свідчення тому - ось ці «списки громадян с.Скородинці», які: заарештовані органами НКВД 1939-1941 рр.; суджені органами НКВД-КГБ 1939-1950 рр. за ворожу діяльність проти колишнього СРСР; вивезені до різних місць заслання органами більшовицької влади 1944-1950 рр.; загинули за різних обставин 1943-1950 рр. (убиті то «стрибками», то польською боївкою). А ось окремо - список членів ОУН, вояків УПА, які загинули в боротьбі за волю України. У цьому списку 28 імен. В кінці примітка: 27 загинуло, один живе. І то, як свідчить примітка, проживає той «один» в Америці, тобто його врятувала чужина. Навпроти кожного прізвища - короткі відомості: як не закатований чи закатована енкаведистами, то загинув (загинула) в бою із ними. Місце захоронення п`ятнадцяти узагалі невідоме. «Ось така історія нашого народу», - як співається у відомій пісні. Звісно, що всі ці відомості п.Роман видав «на гора» вже за незалежної України. І публікує їх у газетах нашого краю. Свого часу подібні публікації побачили світ у «Вільному житті», «Досвітніх вогнях».  ЦІНА ВОЛІРоманові Лукичу Маланчуку вже повернуло на 81-й. Він - інвалід Другої світової війни ІІ групи. Коли засяяло сонце свободи над вільною Україною, одним з поміж перших вступив до Руху, поохочував до такого ж кроку інших. Бо йому болить доля України-неньки. Через це й зробив таку добру справу - зібрав по краплині історію свого роду й часточки нашого народу. Для нащадків. Хоча він - зовсім і не історик за фахом: ще за Польщі закінчив лише п`ять класів і перейшов до шостого. Пізніш, за німців, здобув освіту в торговельній школі у Чорткові. За Союзу навчався у вечірній школі. І чверть віку пропрацював у Чортківському РЕМі - бухгалтером. У 55 літ вийшов на пенсію. Уже 44-й рік живе в Чорткові, та серце щемить за рідними Скородинцями. Чотири роки тому овдовів. - Моя Марія Василівна (з роду Сушко) була говіркою, душею компанії, - з приємністю і водночас легкою зажурою пригадує мій співрозмовник. - Зробити уміла все, а вишивка була її найулюбленішим заняттям. Що вже понавишивала - і сорочки, й рушники, і жіночі блузки. До неї несли з проханням це зробити, бо уміла найкраще... Зростили Маланчуки троє дітей: двох синів Степана та Михайла і доньку Ольгу - всі живуть у Чорткові. Є семеро онуків. Дорогою ціною заплачено їх дідами за волю. Для всіх нас. Разом з Романом Лукичем гортаємо зжовклі від часу листки його записів - по суті, сімейні раритети. Тут - короткі оповіді про всі-всі селянські родини батькових братів та сестер. Таке собі патріотичне генеалогічне дерево. А було їх восьмеро - шестеро сестер і двоє братів. Про гілку Луки, тобто своє родинне відгалуження, Р.Л.Маланчук розповів у записах найбільше. І те ж саме повторює в бесіді. Його батько Лука разом з дружиною Марією зростили четверо дітей. Жила сім`я біля читальні «Просвіта», тож не було жодного дня, аби діти не бували в читальні. Бачили, яким патріотичним настроєм жило село. Тому й виховувались в дусі любові до рідного краю, до свого народу. Восени 1939-го, як пише у спогадах-мемуарах автор, настала більшовицька окупація. Заборонено існування всіх товариств, що були на селі. Майже вся молодь вступає до ОУН. Одним з перших в родині Маланчуків вступає і старший брат Романа Степан 1924 р.н. Настав 1941 рік, війна гітлерівської Німеччини з більшовиками. В українців-селян складається враження, що німці дадуть волю Україні. Однак, як пише Р.Л.Маланчук, не так сталось, як гадалось: який ворог пішов, такий прийшов. Та все ж після приходу гітлерівських військ сільський провід ОУН ставить Луку Маланчука старостою села. У 1942 році вступає до ОУН і сам Роман. Та вже у 1943-му на фронті настає перелом: розпочинається відступ німецьких військ. Відчувається прихід більшовиків удруге. Український комітет м.Чорткова рекомендує старостам сіл району вести роз`яснювальну роботу поміж членів ОУН, на яких може впасти підозра з боку більшовиків за працю в підпіллі, тікати за лінію фронту на захід, щоб уникнути більшовицького терору. Однак такої поради підпілля не прийняло. ВІРНІСТЬ «ДЕКАЛОГУ» «Декалог» - то статут, присяга вояків УПА, де однією з найперших, найсвятіших заповідей є така: «Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї!..». У ніч на 21 січня 1944-го в сім`ю Луки Маланчука приходить перша втрата - при виконанні завдання організації гине старший брат Романа Степан. Йому було усього 20 літ. Селяни на той час починають копати криївки з надією переховатися на деякий час від одних та других окупантів. Була криївка й на подвір`ї Маланчуків, де переховувався батько Романа Лука (мав псевдо «Батько») із сином своїє сестри Явдохи Павлом Олійником (псевдо «Морозенко»). У травні 1944-го 17-літнього Романа мобілізовано до Червоної Армії. На прощання батько дав йому таку настанову: «Дивись, що робитимуть усі хлопці, і тримайся їх. Бо ми, хто тут залишиться, всі загинемо, ніхто не врятується від більшовицького терору. Роман потрапив на фронт у грудні 1944-го. Спочатку - бої під Варшавою, відтак - німецька територія. У лютому 1945-го був поранений, дістав інвалідність і в такому «званні» повернувся додому у серпні того ж року. Хата стояла пусткою: батько переховувався у криївках, мати з меншими дітьми - по людях. З поверненням Романа хата сповнилась гомоном: повернулась під рідну стріху мати з двома діточками. А батько... Батько, як і прорікав собі, згодом таки загинув. Сталося це вже взимку 1947 року. Група енкаведистів з`явилася з боку лісу від с.Біла. Обступили крайню хату, біля якої є хрест і криниця на подвір`ї, і почали обшукувати все надовкіл, однак нічого не знайшли. Тоді вони перекинулися на інший кінець села, з боку с,Бичківці, спинилися теж біля крайньої хати, де на подвір`ї є криниця і хрест. Почалася стрілянина. У хаті був Лука Маланчук - «Батько» та Павло Олійник - «Морозенко». Не володіючи обстановкою на подвір`ї, вони, щоб не потрапити до рук ворога живими, заподіяли собі смерть. ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ДОЛЮ, ЗА ЧЕСТЬ, ЗА СЛАВУ, ЗА НАРОД Трагічними виявилися долі більшості представників тих поколінь. У літописі доль родини Маланчуків - батькових сестер Софії, Теклі, Явдохи, Михайлини, Марії, Катерини, брата Антона - пан Роман відтворив, мов у краплині роси, долю нашої стражденної, знеможеної, проте нескореної України. І не лише у цьому літописі. У згаланому вище списку членів ОУН, вояків УПА, що загинули за волю Украни, часто-густо стоять позначки: розстріляний у Чортківській тюрмі, загинув в Умані. Ми-то тепер добре знаємо, як тісно взаємопов`язані ці два поняття. І недарма в архіві пана Романа - уже зжовкла вирізка з газети «Вільне життя» з публікацією «Уманська трагедія 1941-го». Там описані справді жахливі речі - про віднайдений на господарському дворі Уманської тюрми, в одному із хлівів, потайного льоху, звідки у 1941-му винесли 863 складених штабелями людських трупів в`язнів. Тлінні останки закатованих мучеників перевезено на місцевий цвинтар і поховано у 6 братських могилах. Це подав наш земляк, доктор історії з Хоросткова Михайло Палій. Ось така історія рідного народу... Анна Блаженко Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=520 |