A A A
Розмір шрифта: Колись мені довелось почути такі хороші слова: "Рідний, рідна, рідне - корінь роду і народу. Рідна мама і рідний тато, рідна мова і рідна школа, рідне місто...” Ці святі слова наповнені величезним змістом, це те, куди тягнуться усі нитки нашого буття. І де б нас не закинула доля, ми завжди з теплотою згадуємо наш рідний Чортків - часом з жалем до його проблем, часом зачаровано згадуючи його силует - обвіяний вітровіями

Викоханий сонцем та дощем, насиджений своїми жителями. Навіть не вдумуючись - відповідаємо, що любимо Чортків у лабіринтах буднів, занесені в дальні світи безсилі перед тягою до отчого дому. А у нього - у Чорткова, як і у кожного з нас, бувають свої радості й печалі, злети і падіння, але усе це напряму залежить від наших з вами учинків, від наших дій. Це і намагався довести начальник відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації, головний архітектор району Дудяк Б.М., який видається, несе йому даровану Богом іскру таланту з гідністю та відповідальністю за архітектурну спадщину нашого краю, не згинаючись і не обминаючи труднощі.

Сади, парки і зелені зони міста Чорткова
"Якась така тяга людей до зеленого - це певно природньо, - розпочав розмову Б.М. Дудяк. І це природньо, коли пов'язано з відпочинком, але цей природній потяг окрім відпочинку ще зумовлює людей тягнутися з будовами, а це є небажаний фактор. Хотілося б, щоб усе мало своє призначення. І власне це послужило поштовхом до наведення так званої інвентаризації наших зелених зон. Я не кажу, що всі зелені зони в місті є нормальні, є, звісно, і випадкові, - продовжує пан Богдан. Просто стояв будинок, розвалився, заросло усе і так ніби воно зелене. Але є оази, які потребують уваги. І тому була створена така ініціатива група десь за моїм поштовхом та пропозицією санстанції. До цієї групи увійшов О. Боровий - голова екологічної комісії міської ради, викладач З. Грабовецька. Ми взяли до уваги перших п'ять сквериків - почали від залізничного мосту поблизу каплички (цей скверик я власноручно колись, до речі, посадив, коли був головним архітектором міста. У післяробочий час з Ольгою Саган і Лідією Окуріловою втрьох засаджували цю місцину). Приємно що на останній сесії, без усіляких перечень питання сквериків вирішилося. За що я особисто вдячний, але це тільки початок роботи - ми маємо "перебрати" все місто. Це є добровільна, більше на громадських засадах робота. Що заключається в ній? Найперше - треба визначити місцевість, піти на місце обстежити і визначитися чи годиться під сквер чи ні. Друге - знайти картографічні матеріали. В цьому плані нам допомагає земельний відділ і ще різна копітка робота", - розповідає Богдан Дудяк. Завдяки даній ініціативній групі і депутатам міськради уже п'ятьом місцинам Чорткова надано статус скверика - поблизу залізничного мосту, біля пам'ятного знаку "Лемківщини", навпроти "Укртелекому" та в районі Кадуб біля гуртожитків. Так пан Богдан надав дуже цікаву інформацію: за Польщі біля пошти був класичний бульвар. З світлини цей бульвар виглядає дійсно дуже привабливо і навіть не віриться, що він був у Чорткові. Також сквериком названо територію, де розташований пам'ятник розстріляним у Чортківській тюрмі. Ще планується надати статус скверика й іншим зеленим оазисам, від яких віє незотлілою історією, змістом сьогодення, в який ми маємо вникнути щоб наші діти змогли колись впізнати прадідівське коріння, культуру віків.
"Про це не можна мовчати" - зітхає Богдан Дудяк. Люди не вміють шанувати зелених насаджень. Одні витрачають час, кошти, а інші ламають посаджені деревця. Прикро, що ведемо напругу самі над собою, бо хіба по-іншому скажеш, коли нищимо свій власний куточок, свою малу батьківщину. Правда гірка: буває навіть крадуть посаджені у місті дерева. Це і є наша культура.

Чортківський млин уже під "прицілом"?
"Чортківський млин - це єдина пам'ятка промислового будівництва у Чорткові. Є ще водозабір, але він не внесений в пам'ятки будівництва. Млин є, він працює до сьогодні. Шкода, що річка Млинівка, яка там була - знищена, але все, що є історичне - це є наше майбутнє і якщо ми того не будемо пам'ятати, то ми нічого не будемо варті" - наголошує пан Богдан.
І якраз та тенденція до знищення нашого млина проскочила, може на початковій стадії, але проскочила. Їду автомобілем по вулиці Млинарській, - веде далі пан Дудяк, - інтуїтивно туди поїхав, напевно сам Бог послав, а тут - розбирають млин. Я звернувся до директора з проханням негайно припинити таку роботу. Дзвоню в область, даю знати - це ж бо пам'ятка архітектури. Також я залучив інспекцію державного архітектурного будівельного контролю, кілька разів ми туди виїжджали і сюди директора викликав. Правда, роботи припинили, але шкода нанесена. Це приміщення з 1896 року, а його так з легкої руки почали знищувати. Потім я довідався, що там намірені будувати дев'ятиповерхові будинки. Що, більше немає для цього місця, аж на місці архітектурної пам'ятки? Я як це почув, - тривожиться мій співрозмовник, - то жахнувся як архітектор. І через це я направив лист у обласне управління архітектури. Я надзвичайно хочу щоб у Чорткові після нас лишилися пам'ятки. Можна елементарно вийти з ситуації: зробити ресторан і у один момент я пропонував це директору крупоцеху. Я думаю, що відбою не буде від відвідувачів. Чоловік, який обмежений в думках в естетичному розумінні, бере лома і ламає. Якщо комусь це байдуже, то не мені. Ну зробіть ресторан і люди залюбки сидітимуть у реставрованих мурах - навести шви, відшліфувати камінь і усе. У Польщі, в Німеччині, в Чехії лише й шукають такі старовинні будівлі для модерних закладів. А у нас звикли знищувати. На місці зруйнованої території млина валяються жорна, нікому нема діла, що вони ще австрійського походження. Також я направив звернення у міську раду, де просив звернути увагу на об'єкт по вулиці Млинарській у м. Чорткові під назвою "Крупоцех", який є пам'яткою архітектури 2-гої половини 19 століття. В певний час без дозволу відповідального за це відділу проводилися будівельні роботи по розбиванню кам'яних стін пам'ятки архітектури. Просив терміново припинити будь-які дії по руйнації пам'ятки до з'ясування всіх обставин і вжити заходів органами місцевого самоврядування та інших органів, в тому числі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Поки що відповіді на це звернення не послідувало", - завершив пан Дудяк.
Можливо, і дійсно, не варто руйнувати надбане століттями. Руйнувати - як язиком злизати, а от що потім? Якщо заглянути трішечки в майбутнє, можна уявити таку собі приємну картину: ринок по вулиці Гончара для тих - хто спеціально прийшов на шопінг-марафон, а неподалік - по вулиці Монастирській на території колишнього крупоцеху можна після тривалих базарних походеньок посидіти у реставрованому приміщенні-кафе з філіжанкою запашної кави за плетеним столиком у майже головній частині міста: в тілі - приємна втома, у душі - повне задоволення. Ось так - посьорбуєш ароматний напій, роздивляєшся стару архітектурну споруду з силуетами минувшини, вдихаєш свіжопринесене вітром повітря з річки ( яка на той час уже чиста і охайна) і подумки перечислюєш всі свої покупки. Уявляється? Але поки-що це лише уява. Непогано, щоб стати реальністю, непогано...


Ірина Зенчак-Гулька