A A A
Розмір шрифта: Часто собi думаю: щасливi тi люди, якi прожили до старостi. До таких людей належу i я. Менi Господь допомiг прожити до 78 рокiв, маю дiти, онуки, правнуки. Але часом здається, що життя так швидко збiгло, наче сон.

Хоч рiзного було на моєму життi, рiзнi негоди стелилися на шляху: вiйни у 1939-1945 роках, потiм 20-рiчне поневiряння по свiту, особливо в далекому плаваннi по морях, океанах, де небезпека чатує на кожному кроцi, де треба мати велику мужнiсть i терпiння. Господь допомiг менi все перенести i мiй Ангел-охоронець берiг мене: рано, ввечiр i вночi був менi все при помочi, та так, що зберiг моє життя до старостi лiт.
З плином довгих рокiв все змiнилося, минула моя матроська хоробрiсть, а натомiсть прийшло осмислення сутi життя, жалiсливiсть до малих дiтей. Трапляється, як iду мiстом, бачу, що у дитячому вiзочку дитя заплакало, обов’язково пiдходжу до матерi, щоб допомогти їй його втихомирити. Просто не можу пройти мимо. Не можу чути плачу маленького дитяти, жаль розтiкається на повнi груди. Може то так з роками стає людина бiльш сентементальною. Бо розумiє, що дiти то i є наше багатство, задля якого треба жити. Тому, напевне, дуже тяжко менi далося пережити трагедiю, що сталася з чотирирiчним Михайликом Бакалюсом, який загинув у вiдкритому люцi пожежної водойми. Моя донька проживає iз сiм’єю Михайлика в одному будинку i все менi докладно переповiдала. Я знав практично все з її розповiдей, i тому мене, як людину, дуже здивував висновок тимчасової комiсiї Чорткiвської мiської ради, що вивчала причину загибелi Михайлика i винесла соломоновий вердикт: “Причиною нещасного випадку є недостатнiй нагляд за потерпiлим”. Я просто не розумiю, як так члени комiсiї могли глибоко поранити батькiв i рiдних дитини. Навже в них самих немає власних дiтей? На мою думку, висновок комiсiї такий, щоб зняти iз себе провину i перекласти її на батькiв i рiдних, яким i так рана втрати ще дуже-дуже болить.
Не все в життi вирiшує ретельний нагляд батькiв, трапляються випадки, коли нещасний випадок чи то доля, рок, є сильнiшими. Я в життi вже не раз у цьому пересвiдчився. Я був свiдком того, як колись батько з дитиною гуляли по парку, i раптом на очах батька з дерева обламується суха гілляка, падає на дитину й вбиває її. Думаю, це така доля, бо та гiлляка могла впасти i на декiлька сантиметрiв вперед або позаду жертви. А ось буквально днями по телевiзору нам повiдомили, як загинули, катаючись на гойдалцi, двi дiвчинки. I думаю, що причиною не був недостатнiй нагляд за потерпiлими. Я розумiю, що трапляються з дiтьми нещаснi випадки, коли виннi в цьому неуважнi батьки. Примiром, iде мама i розмовляє з подругою, а дитина затрималася десь позаду, вибiгла на дорогу i потрапила пiд колеса автомобiля. То це вже iнша справа, бо дитина має бути пiд наглядом. Але у даній трагедії, що сталася з Михайликом, думаю, вини батькiв немає.


Роман Крижанiвський, пенсiонер