A A A
Розмір шрифта: “Розкидана країна по цiлому свiту, питає Україна: як там мої дiти?..” – спiвається у пiснi Лесi Горової.
Нинi й справдi межi українства широкi. Однак життя переконливо доводить, що досягають висот i визнання тi, хто не розгубив своєї української автентичностi, що поважаючи чуже, не тiльки не соромиться свого, а гiдно гордиться рiдним корiнням, своєю культурою, традицiями. До таких належить наш краянин Володимир Луцiв.

Коротким штрихом

Володимир Луцiв родом з Надвiрної, тепер це Iвано-Франкiвська область. Доля його не жалувала. Народився 25 червня 1929-у роцi. У 1944-у роцi в часi Другої Свiтової вiйни 15-лiтнiм юнаком був вивезений до Нiмеччини. Того ж року вступив до української гiiмназiї. У 1946-у роцi грав у капелi бандуристiв пiд керiвництвом вiдомого кобзаря Григорiя Назаренка, який зродив у юнака любов до бандури.
Спiвак i бандурист, громадський i культурний дiяч, iмпресарiо i менеджер багатьох мистецьких гастролей колективiв зарубiжжя, в тому числi українських колективiв дiаспори, журналiст, музичний критик та дослiдник образотворчого мистецтва – така коротка характеристика широкого поля дiяльностi Володимира Луцiва.
Сталося так, що доля звела Володимира Луцiва iз нашим земляком, вихiдцем iз Звиняча, Василем Градовим. На початку 90-х рокiв пан Василь був заступником представника президента в Чорткiвському районi ( сьогоднi ця посада – голова райдержадмiнiстрацiї) з гуманiтарних питань. Життя розпорядилося так, що пан Василь був змушений зазнати заробiтчанського життя. З Володимиром Луцiвим вiн зустрiвся у Лондонi. Пан Василь був головаю управи катедрального хору “Промiнь Надiї” у Лондонськiй катедрi “Пресвятої Скитальчої Родини” УГКЦ.

З витокiв до висот

Народився Володимир Луцiв у сiм’ї купця Гавриїла та Юлiї Луцiвих i був наймолодшою дитиною. Мати його гарно спiвала i добре грала на гiтарi. Отой її голос, ота її кров, а ще рiднi Карпати та полонини сплели воєдино душу майбутнього майстра. Вiдтодi, з дитинства, через всi життєвi колiзiї, а може й через терни, супроводжує його по свiтi голос як найвищий дарунок Неба.
1944-й рiк. Нiмецька окупацiя. Хлопця забирають вiд родини, вiд рiдної сторони, у чужу, невiдому чужину – до Нiмеччини. Але жага до творчостi i знань не вщехали. Того ж року хлопець вступає до української гiмназiї. Через два роки вступає до капели бандуристiв пiд керiвництвом Григорiя Назаренка, який прищепив йому любов до бандури та навчив грати на нiй. Невдовзi хлопець потрапляє до Англiї. Три роки працює на текстильнiй фабрицi i бере приватнi уроки спiву.
Пiсля трьох рокiв працi за контрактом мав можливiсть вибрати iншу роботу, але їде до Лондона i вступає до консерваторiї “Трiйцi”, де навчається безкоштовно. Вечорами працює кельнером в ресторанi, заробляючи собi на прожиття. Пiсля двох рокiв навчання Володимир Луцiв переїжджає до Риму, де, успiшно здавши вступнi iспити, стає студентом славної консерваторiї св. Кекилiї. Впродовж п’яти рокiв навчання дає близько 16-ти концертiв: виступає у Римi, Неаполi, Катанiї, по радiо i телебаченнi, а також у Римськiй Академiї св. Кекилiї. Два роки пропрацював у вiддiлi українського радiо. Володiє англiйською, нiмецькою, iталiйською, росiйською, польською i частково французькою мовами.
Далi знову повертається до Лондона, де знову виступає з концертами по радiо та телебаченню. У 1958-у роцi Володимир Луцiв виступає на Мiжнароднiй виставцi у Бельгiї. Там же здобуває Першу премiю на Мiжнародному конкурсi співаків. Спiває на великих сценах Великобританiї, а також перед королiвською родиною. З гастролями їздить по свiту: США, Канада, Австралiя, Нiмеччина, Iталiя, Голландiя, Бельгiя, Iзраїль, Австрiя, Францiя, Швейцарiя, Швецiя... Всюди здобуває нагороди: грамоти штату Масачуссетс вiд губернатора Вольпе, “Золотий Ключ” м. Клiвленда...
Нагороджується рiзними грамотами. Нагороди сипляться одна за одною. Визнання маестро зростає. Зокрема пан Володимир нагороджується Почесною Грамотою Вiддiлення культури Свiтового Конгресу Вiльних Українцiв. В цей час вiн проявляє себе i як активний органiзатор близько двадцяти мiжнародних мистецьких турне українських ансамблiв: хору “Гомiн” та танцювального ансамблю “Орлик” iз Великобританiї до Канади та США, гастролi чоловiчого хору “Прометей” iз Фiладельфiї, ансамблю “Чайка” iз Канади, “Вiзантiйського хору” з Голландiї та iн., за що був нагороджений.
У1986 роцi Володимир Луцiв координував i вiдповiдав за музичну пiдготовку вiдзначень у Римi 400-рiччя єднання Київської митрополiї з Апостольським престолом. А в 1986-1987 роках очолював мистецьку комiсiю пiдготовчого комiтету зi святкування 1000-лiття хрещення Русi-України, в 1987 роцi став координатором урочистого святкування у Римi хрещення Русi-України.
За дорученням проводу УГКЦ органiзував у Львовi концерти з нагоди 100-лiття з дня народження Патрiарха Йосифа Слiпого, у серпнi 1992 року, був заступником голови комiтету i координатором акцiї з переселення праху Патрiарха з Риму до Львова. А роком ранiше – разом з отцем Iваном Дацьком Володимир Луцiв їде в Україну для пiдготовки повернення Блаженнiшого Морослава Iвана Кардинала Любачiвського до Львова.
Як журналiст i публiцист В. Луцiв тiсно спiвпрацював iз часописом “Українська думка” (Лондон), а також з iншими українськими перiодичними виданнями зарубiжжя. Виступає iз статтями з iсторiї iконописання, вiдгуками на художнi експозицiї, дослiдженнями про походження i розвиток кобзи-бандури, публiкує численнi нотатки про українське гастрольне життя окремих виконавцiв i колективiв, урочистостi, конференцiї, фестивалi, зустрiчi. До 10-рiччя незалежностi України В. Луцiв передав рiдному мiсту – Надвiрнiй – у Музей iсторiї Надвiрянщини велику колеккцiю творiв мистецтв. Незаперечний успiх Володимиру Луцiву приносять його виступи з бандурою, котра в його руках нiби говорить, радiє, оспiвуючи козацьку славу або сумує, оповiдаючи про жiночу долю, тiшиться, коли спiває про радiсне i, навпаки, сумує при виконаннi iсторичних дум. Високої проби солiст i музикант, Володимир Луцiв виявився ще й неабияким майстром церемонiалiв. Вiн фактично вiдродив урочистi академiї в оперному театрi. Десятилiттями триває праця прославленого маестро на нивi культури, бо вважає, що чим вища культура, тим народ сильнiший духом та iнтелектом.

На Україну повернусь...

Заслуги Володимира Луцiва перед Україною високо оцiненi. Вiн – лауреат премiї iменi Володимира Винниченка. Звiсно ж, вiн постiйно жив i творив з думкою про Україну. Полiтики високих рангiв мають за честь бути знайомими iз Володимиром Луцiвим. Вiн став символом єднання українцiв на тлi культури i духовностi.
У 2001 роцi Володимир Луцiв на рiднiй Надвiрянщинi створив культурно-мистецький благодiйний фонд задля розвитку мистецьких традицiй рiдного краю. То ж уже декiлька лiт поспiль кращi аматори народного митецтва i таланти краю отримують премiї Володимира Луцiва. А цеь - високе визнання.
Навеснi група чорткiвський ентузiастiв вiдвiдали музей у Надвiрнiй, який Володимир Луцiв збагатив найкращими експонатоми творчостi українцiв iз зарубiжжя та скарбами iз власної колекцiї. 10 чевня 2007 року Чорткiв чекає на зустрiч з вiдомим маестро Володимиром Луцiвим. Сподiваємося на її якнайшвидше здiйснення, адже це для нашого мiста i наших краян – велика честь.


Олександра Iванцiв