A A A
Розмір шрифта: Служба ОБС ("Одна баба сказала")

Я признаюсє же той тиждень булам в повнім ажіотажі, бо пильнувала за Євробаченням. Нігди в життю так сім не спереживалам, як тепер. Трохи тоті “Лорді” минулого року наробили перевороту, то сего року вже було на що сє дивити. Правда не сподобалося мені тото, що в нас виставлєли Верку Сердючку, бо хоч і дістала вона друге місце, але сего року на тотім Євробаченні держави показалися файно. Я хоч стара, але було що подивитися, щом не зчуласє, як тоті концерти відбулися. Навіть ніц сє не змучила. Сподобалися мені пісні, що співали з Сербії, Словенії, Естонії, Латвії, Болгарії, Угорщини, Фінляндії, Греції. Може когось вжем пропустила. Але то вже ніц не має до річі. Хтілам голосувати за всіх, але не можна. Треба за одного. То так як за свого голосувати не вільно, то ми родинов голосували за чужих.
Я впала в азарт, та й кажу вонукам: “Дивітсє за мою (вибрала “Молитву”, що співала дівчина з Сербії), голосуйте найперше за неї. Так як в родині собі вибрали хто Болгарію, хто Угорщину, то за Сербію була я одна, і мої вонуки мали телефони напоготові, бо діти не голосували, но я з вонуками. Спочатку вони проголосували за мою. А потім – за своє. Їм зразу ж прийшло, що їх голоси пройшли, а мені аж на другий день, в неділю, півдругої в обід, прийшло написане в телефоні, що голосованє сє скінчило і дєкуют мені, що голосувалам. Головне ж гроші здерли. Одним словом, дурєт нас на кожнім кроці. Добре же мої діти троха мудріші і не голосували, бо не вірят в то голосованнє. Теперка сміютсє з мене: “Шо, мамо, вже доборолися за своє?..” Ой, та шо тут боротися? Таке сє робит на кожнім кроці, аж страшно мені стає. Колись на все село був лише єден злодій, і він жив в кінці села, люди знали же він злодій і обминали його. Ніхто ніц з ним не хтів мати до справи. А тепер? Тепер коби був єден справедливий і поридний на всю вулицю, то будут його обминати, бо кажут, що він дурний, не вміє жити. Всьо сє змінило. Де так колись було ж би хтось когось надурив? То був страшний гріх. А в нас люди боялися гріха. Тепер сє ніц не боят: хочуть одну свічку поставити Богові, а другу – нечистому, щоб всіх задобрити. Де вони сє такого навчили?.. А, не буду згадувати, знаємо де і за які часи. Тільки світ нині жиє троха інакше.
Дивітсє, маю вам приклад. Пішла моя невістка з сином після церкви до магазину, бо сє змінили їм плани, мали прийти гості. То продавщицє спочатку викричиласє на них, що ходять до магазину без торбини, бо за маленьку торбинку тра платити пару копійок, потім здерла мало не сорок гривень, ще й заставила їх сє добре понервувати коло прилавка, бо не мала настрою. Так знервовані вони прийшли додому і з принципу стали то всьо важити і рахувати. І шо ви думаєте? Продавщицє не дурно кричила, вона пускала людьом туману в очи, бо таки на пару гривень їх обрахувала.
Ой, діти, всьо тепер є в магазинах, як то було за Австрії і за Польщі, тілики вже нема того відношеннє до люда. Дурут нас на кожнім кроці!


Бабця Параня з Колійової