A A A
Розмір шрифта: Служба ОБС (одна баба сказала)

Вибачайте же так довго не писалам до газети. Трохи м хорувала, бо, знаєте, не дурний сказав, що старість – не радість. Але хоч вже ніц не маю того здоровлє – вижу же молоді ше більше хоруют. А ще як хорувала, то мі не було в голові, бо добра родина файно про мене дбає – то м лиш читалам газети, дивиласє телевізор. Але, дітоньки добрі, аби наш телевізор дивитисє – то треба мати здоровлє – фест. Не кажу вже й про газети, бо якосьточка так сім сплакала від них, що аж мі в грудях пекло. Ще моя онука не знала що зі мнов робити: чи дохтора кликати, чи Ганьчину невістку же медсестров роби, бо вона для мене як дохтор. “І як ваше здоровлє”, – бабусю спитає і тиск мі змірєє”. Файна-файна Ганьчина невістка і дуже прихильна й гречна. Та й має чоловіка доброго. Ой, а де мої онуки мают собі пару знайти, не знаю. Скінчили єнститути, вивчилилисє, а сидєт в хаті. Я молодов ніц не сиділа, та й таки свого Стаха женила на собі, за шо мені всьо життє дєкував, нігде згірного слова не сказав. Чисом я до него кричу, а він – обернитьсє до стіни і спит. Та шо мала зо стінов сваритисє? Та й так минало. Нарано сє забуло. А тепер, чую як живут молоді, то мені такий жаль. Не доста, що життє таке дороге, то ше й навіть відпочити разом нема де. Колись люди ходили до кіна, на танці, до парку на спацер. А тепер шо сє робит? Не мают де піти, ніхто про них не дбає.
Чула м, що кінотеатру в місті не будут відновлювати. Кажут, же нема за що. Хочут продати. А я си гадаю, шо той, хто купе буде свої поридки встановлєти і зробит як схоче собі. Може я стара і не так думаю,не так то всьо розумію. Але прожила м на світі багато літ і сє трохи розумію на річах.
А ще м вичитала в газеті, що хочут зробити всім добре – дати ще й парк культури і відпочинку в оренду якомусь панови. Що то за пан – всьо мовчит. Колись за Польщі одне було людське – друге панське, і ніхто до нічого не ліз. Був поридок. А як щось хтіли зробити, то робили зглошеніє на зборах чи в церкві. Тепер хтіла м би м сє подивити, чи годен той пан про люди дбати і законів сє тримати, бо тепер виджу же ті закони все пишут і приймают, і на тім є кінчає робота. Не знаю чи то правда, а так сусідські жінки якосьточка казали же парк чи його половину в тоту оренду взєти хоче якийсь депутат, що поспускав коло Білого ставки. Але чи то так – не знаю. Хоч би скзали людьом, чи що? Тілько сі переконала, раз наші жінки щось говорут, то в скорім часі всьо сє прояснит. Бо всьо треба знати, а може той пан спочатку наобіцяє гори-мости, а потім збудує яку ресторацію. Як вже наш нарід пустився берега, то ще його попхают. Де то колись хтось в будний день сидів і горівку пив? Люди би засміяли. А тепер всьо можна. Головне шо спою цеє дітиска, шо з них потому буде?
Ще м вичитала же хочут молоді люди, аби замок же коло Вигнанської гори наш передали на міську раду. То що поридок там робили – то добре. І моїх дітей, як сі вчили, также заставляли порядки в парку, в замку робити, та й не тілько. Добре шо сі нарешті взєли до поридків. Давно пора. Бо розвели в місті таке капарство, що аж лице зі встиду дре. Але собі думаю, на тім замку вже давно висит тарифа же він є пам’ятков. Значить, то важне. Ту не можна робити реставрацію без згоди компетентних людей. А так як в нашім місті вміют газдувати, де кругом сміттє, бототтє і будова, то вже видно, що сі дотримувати поридку не будут.
Колись як мій небіжчик ще як живий був, то підем в свєта на спацер до міста – всьо зелене, дерева вздовж тротуарів, сквери, аж любо. А тепер аж сі бою до міста йти: досить, шо з роками не маю здоровлє, ще й як подивлюся на то всьо, так мі то й жаль шо не годен сказати. Поназабудовували хто шо хтів, а воно сі вкупі не дивит, так ніби одні стіні і ніц міста нема. Тепер ще як такі газди доберутсє до замку, та й зачнут туде пхати свого носа, ще не дай, Боже, тоже вибудуют якусь кнайпу, бо як сі на всьо подивиш, то віри вже не маєш, шо про історію чи про людей загнут нарешті думати. Не про то ж би замок дали місту треба, дітоньки, думати, а про то, щоб надали йому статусу заповідника. Тоди ніхто не буде робив в нім шо схоче і гроші надійдуть, щоб його тримати. Я стара, але ше не цілком тупа,бо життє – більше важе як університети. Не робіт дурного, бо потім зле буде від того.


Баба Параня з Колійової