A A A
Розмір шрифта: Кажуть, що архітектура – це застигла музика в камені. Дивотвори майстрів архітектурного мистецтва милують око не одне століття. Є і сучасні шедеври, які своєю знаменитістю не поступаються своїм попередникам. А є й такі, яких не цілком пам’яткою й назвеш... Це не тільки у нас. Такі псевдо шедеври є і у країн Старої Європи, США. Але, мабуть, ми таки зуміли у цьому завоювати першість. Нехай сумну, але все ж... (чомусь одразу видалося, що першість ми здебільшого завойовуємо у сумному... – Авт.) А такі милі оку забудови споріднені в основі і відмінні за окремими елементами, що створюють такий собі архітектурний ансамбль припадають до душі. Зважте, - “ансамбль”. Це також стосунок до музики. Бо як казав Олександр Пушкін: “Вище кохання – тільки музика, хоча й кохання – це також мелодія”. А коли архітектура має дотичність з музикою – то це також немало. Наше сьогоднішнє інтерв’ю – не стандартне. Вашій увазі думки, бачення людини, яка відає питаннями архітектури в районі – Богдана Михайловича Дудяка, начальника відділу архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства Чортківської РДА.

– Пане Богдане, якими темпами сьогодні ведеться забудова нашого Чорткова?

– Достатньо інтенсивно. Ось візьмімо, принаймні, до уваги статистичні дані: у 2004 році – більше 8 тис., 2005 року – більше 9 тисяч, 2006 – заплановано було 10 тисяч приміщень, а дали – 12700. В порівнянні з попереднім роком зріст пішов на 110 відсотків. Це є другий показник в області після Тернопільського району. Ось такі обсяги.

– Як Ви оцінюєте те, що Чортків так інтенсивно забудовується? Що тут більше вирізняється: плюси чи мінуси? Багато і якість – це суміжні поняття?

– Багато і якість? Тепер якість, безперечно, вища. Навчилися будувати. На цей час люди вже розуміють як вести будівництво, перейняли досвід із-за кордону. І це – добре. Можливо ще не на такому рівні як архітектор бачить. Лесь Курбас говорив, що театр має показувати людям те, що має бути завтра. Я схиляюся до цієї думки, і також маю переконання, що архітектор має показувати людям сьогодні те, що буде завтра. І так все має йти поступово. В принципі, я задоволений також тим, що ведеться будівництво. Єдиний недолік нашого сьогодення в нашому місті зокрема при таких темпах росту будівництва – це те, що житло росте, а промисловість падає.

– Чи не створить це нам пізніше проблему?

– Створить. Про це я вже говорив на нараді, і поки що в цьому плані зрушень немає ніяких. Єдине, що ми тепер впроваджуємо, можна сказати, стрімголов, готуємо документи на реконструкцію. Це обласна залізнична колія щось створює і буде додаткових сорок робочих місць для наших громадян. То просто щастя, початок для Чорткова чогось нового. А решта – все. Ну, добре, набудували житла – будемо мати де жити, але основна рушійна сила – це робота. А у нас спостерігається спад виробництва.
Ось це пробуджує в мене відчуття збентеженості. А те що будують соціально-культурні заклади, житлові будинки, храми – це радує.
Не подобається мені те, що, приміром, їдеш дорогою з Ягільниці, а там бачиш: заправна стоїть у житловому мікрорайоні, добре що не в центрі...

– Пам’ятаю Вас й головним архітектором міста, але, спостерігаючи за вашим трудовим шляхом, мабуть в данину “незговірливості”, кар’єра ваша чергується то з визнанням, то з опалою. Звідки у Вас дух бунтарства?

– (Сміється). Напевно ще з шкільних років. У нас був вчитель, який на уроках не вчив учнів креслярської справи, а грубіянив і обзивав то неуками, то баранами. Тяглося це досить довго. Просто був негідником. Це збунтувало в мені спротив, і я одного разу встав серед класу і сказав: “Миколо Івановичу, що ви собі позволяєте, вчитель, педагог, замість того, щоб нас вчити, обзиваєте учнів!” Клас – завмер. Він не сподівався такого, побагровів. Потім у тій нервовій обстановці витягнув із шафи двигун внутрішнього згорання і наказав мені це викреслити у трьох проекціях. Що я, обмірявши спочатку, вдома зробив. Потім він на німо поклав “п’ять”, на тому обзивання скінчилися.
Я люблю галузь мистецтва і архітектури, так воно й пішло по житті.
Мені пощастило отримати високу освіту. Це я знаю і переконаний в цьому, бо пощастило навчитися у Львівському архітектурному технікумі, потім був курс інституту прикладного мистецтва, відтак – три курси Московського заочного університету і шість літ навчання у Київській академії мистецтв. В загальному – то приблизно десять літ фахового навчання.

– Вас за розприділенням направляли у великі міста України, а Ви чомусь зупинили свій вибір на Чорткові. Чому?

– Тягнуло додому. Я ж звідси родом. Може тепер невчасно з віком говорити, але при теперішньому розумі може б зробив інший вибір.
Я не думаю, що життя занедбане. Мені випало таки зробити свій слід в районі – тільки спільних наших з дружиною п’ять церков стоїть. Можливо колись з часом згадають, що був такий чоловік, творив і щось залишив нащадкам...

– Знаю, що перша греко-католицька церква на область, яка звелася в селі Кривенькому – то також творіння Ваше і вашої дружини, Ви ж з нею колеги...

– На ті часи, то була перша в Україні. Скільки б я не цікавився – нема більше. Це був лютий місяць 1989 року. Ну, вам не треба говорити, що тут ще всі служби і райком працювали... Самі розумієте, нас за це по голові не погладили, але церква в Кривенькому стоїть.
У кожної людини є взлет, є тимчасове топтання по тобі, але це в минулому...

– Часто доводилось таке пережити?

– Трохи було. Одним із останніх таких топтань тоді, як я працював архітектором міста. З приходом на посаду міського голови Михайла Вербицького немало прикростей було. Хоча, нема зле, аби не вийшло на добре: ми з дружиною створили своє власне бюро і працювали там. Були необхідні людям, і останні нам дали це зрозуміти.

– А як зараз? Прийшла нова влада. Як у Вас складаються з нею стосунки?

– А зараз? Добре, перейдемо до “зараз”.
Було оголошено конкурс на посаду начальника відділу архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства, підходили люди, різні люди.
Говорили: “Богдане Михайловичу, вам треба йти”. Знаєте, час такий був. Інтелігенція піднялася. Були сподівання на Майдан. Я був одним із перших, хто туди подався. Мав великі сподівання на краще в державі. Ось і погодився. Хотів змін. Планував багато.

– Чи збулись сподівання? Якщо ні, то що стоїть на заваді?

– По-перше, роль архітектора є багатогранною. Треба й трохи бути психологом, розглядати заяви і скарги. Але й то не завжди вдається. Треба вивчати різні документи та загалом багато-багато лежить на плечах інших серйозних справ. До прикладу. Пропрацював на посаді я тиждень-другий приходить, скарга від Президента. Писала її наша жіночка-пенсіонерка з сусіднього будинку, де була раніше художня майстерня. П’ять років зверталася вона в різні інстанції. Проблема була в тому, що нові забудовники вирили фундамент. Тобто у старого будинку був підритий фундамент, оголений повністю. Я ще дивуюся, як той будинок не впав: лили дощі, стояли морози... Далася взнаки австрійська забудова – вистояла. Проблема в тому, як з’ясувалося, мої попередники це бачили, а реакції фактично не було. Коли я взявся за цю справу, не було якоїсь особливої складності. Поставив питання руба – і вирішилося.
А тепер давайте про подальше на пряму: Генеральний план забудови міста – кістка в горлі поколінь народів Чортківщини.

– Нам кажуть, що Генплану у нас ще буде нескоро...

– Нескоро. Я теж вам кажу, що нескоро.

– Але як бути: даємо дозвіл на забудову. Є одна черга на забудову у районі Об’їздної, а друга – без черги: хто де хоче?..

– Боже, Боже, що робиться... Генплан міста, я колись його починав. Він вже маже був профінансований. Потім затихло. Так згодом щось чуть-чуть зрушилося – дали на експертизу. Знову завернули, і знову він стоїть. Але нам не треба забувати, що Генплан – це конституція забудови міста. З його прийняттям був би порядок і цілеспрямована забудова. Коли цього немає – панує хаос і безладдя.

– На останній сесії нашої міської ради виносилося питання забудови під житло танцювального майданчика при районному будинку культури...

– Я не був на сесії. Неприємний цей хаос. Мені імпонує те, що ви є депутат від Блоку Костенка Плюща. Я підтримую вас, десь симпатичні мані РО партії промисловців і підприємців Олега Танасіва, партійці з КУНу та окремі депутати з “Нашої України”. І бачу, що робиться з БЮТом у міській раді. Через то не хотів іти. Хоч може треба було. Спочатку думав навіть виступити. Але потім переосмислив: чи воно на часі? Спочатку має бути робота, а вже потім виступання.

– Як Ви особисто дивитеся на надання дозволів на забудову без Генплану забудови міста?

– Минулого понеділка, опісля тривалих “видзвонювань”, я таки зустрівся з міським головою, бо назріло цілий ряд питань, які треба було з’ясувати, щоб були нормальними і бесіда, і праця. Зайшла мова за забудову кварталу на об’їздній дорозі.

– Так, на сесії Уляна Аркадіївна Бобечко представляла Генплан забудови об’їздної. Чому саме вона, котра сьогодні числиться у центрі зайнятості, не знаю?

– Ось, ось. І я не знаю. Через те й не хотів іти на сесію, де мають місце такі незрозумілі речі. Власне, коли в понеділок я розмовляв з головою, то міський голова закликавши пані Уляну, вперше, зважте, ввечері о 19-й годині напередодні сесії міської ради ознайомлюють головного архітектора району з цим Генпланом! Не буду говорити як він виглядав цей Генплан. Загалом, ви ж знаєте, я є прихильником зблокованих будівель, бо то вияв міста, щільна забудова. Але коли міський голова мене запитав, яка моя думка на рахунок даного Генплану, я відповів: “Негативна. Я розумію вас, міського голову, що ви маєте якісь черги, кожен хоче будуватися. Але те що під індивідуальне будівництво забудовуються промислові і комунально-складські зони, я цього не розумію.
Адже в проекті Генерального плану забудови міста, власне вказані ці зони як такі. Це зараз немає попиту на таке будівництво, але Генплан укладали фахівці, які проводили розрахунки, і завтра ця потреба настане, що нам доведеться робити тоді?”
Але разом з тим, у нас не дивляться ні на що: ти говори – не говори, що то за новим Генпланом забудови міста комунально-складська зона – не чують. Мені кажуть: “А у нас в комісіях, уже все пройшло”. Запитую: “У яких комісіях?!” Ось через те я й не хотів іти: мастіть собі голову! А, доречі вже приходять люди, цікавляться, де є ділянки, щоб утримувати техніку. Куди ми таких людей направимо? Хіба туди, де найкращі умови для індивідуального житла?! Бо інакше нема куди! І через те районний архітектор проти свавілля забудови міста.
Ось я написав такого листа міськраді: “Відділ архітектури, містобудування і житлово-комунального господарства РДА пропонує накласти мораторій на виділення земельних ділянок до моменту затвердження Генерального плану забудови міста.” Я зрозумів, що ця епопея із Генпланом затягнулася надовго, то вже направив листа, щоб трохи зрушилися. Головна скрипка – у міської ради, вона є замовником.
Так як немає Генплану забудови міста і заправки виростають у житловому масиві, як це було за Вербіцького, і здійснюється хаотична забудова міста. Мене дивує, чому міська рада не дає листа на інститут містобудування? Тільки одне – заплатили гроші. І все? Чекають чогось?.. Мені здається, що Генплан не потрібен нікому, бо він заважає дирибанити землю в місті.
Але так не може бути. Коли у міській раді була зустріч-обговорення, по Генплану то я її організував, бо надіявся, що то піде скоро, але так немає. Я ж тоді сказав відкрито: “Або буде Генплан забудови міста, або я піду з посади”. І до вашої речі, я вже сьогодні хотів забрати цей оригінальний образ, що висить в кабінеті на стіні, і піти звідси взагалі, але перед тим хочеться щось сказати людям, чи принаймні, подякувати, бо мене тут в райдержадміністрації оточують добрі люди, фахівці своєї справи. Поки що це на рівні бесіди. Десь мене трохи стримали, але то не тішить така робота. Розумієте? Треба фундаментарно, дієво і професійно робити. Інакше немає сенсу. Я міг би ще більше сказати, але на то не вистачить аркушів, щоб те все списати. Те все ще коштує здоров’я і сил, а прагнення нормально працювати не бачу. Ось така сумна розмова у нас вийшла. Мабуть такий час настав?..


Олександра Іванців