A A A
Розмір шрифта: Примхливий місяць лютий з пронизливим вітром і весняною відлигою часто змушує пересічних людей ховатися у затишних кафе чи веселих барах за філіжанкою кави чи келихом пива. Нам – чортківчанам, у цьому навіть можна позаздрити: на кожному кроці кольорові рекламні вивіски запрошують у той чи інший заклад відпочити. Вибір ніби й невеликий: від дешевих забігайлівок до розкішних ресторанів, кому що дозволяє його кишеня.

Люди ідуть: хто поїсти, хто порозмовляти за чашкою чаю або просто гарно провести час у хорошій компанії. Чортківська молодь уперто наближається до Європи, хоча б тим, що в обідню перерву можуть піти в кафе “перекусити” і попрацювати, як в телесеріалі “Беверлі-Хілз”. Дійсно, існує кілька таких закладів (на пальцях однієї руки можна порахувати і то пальців, напевно, буде забагато) де можна спокійно під хорошу музику посидіти в своє задоволення без приставань п’яних відвідувачів і грубощів обслуговуючого персоналу. Не дивуйтеся з останніх слів, цілком перевірений факт. Хоча розумні працівники аналогічних закладів розуміють, що від їх настрою, поведінки, манери спілкування прямо залежить кількість їхніх відвідувачів і, відповідно, заробітна плата. Та розуміють не усі. Певного дня, коли погода не була ласкавою до людей і дуже захотілося гарячої кави, ми з друзями зайшли у недавно відрите кафе міста Чорткова. Не буду називати його назву, але ще раз відвідати його у мене немає ніякого бажання. Пояснюю чому.
Замовивши теплий напій, ми присіли за не дуже охайний столик і розмовляли про свої справи. Дехто був вперше у згаданому кафе і зразу висловлював своє незадоволення вибором саме цього закладу, але іти у інший уже не хотілося. Верхній одяг ми не скинули, бо градусів вище нуля було напевно стільки як надворі, до того ж двері з обох сторін були відчинені, що, звісно, робило протяг. Хтось з відвідувачів вийшов із зали не зачинивши за собою двері і мій сусід по столику ввічливо попрохав його закрити їх. Останній не почув, зате якась пані (як пізніше виявилося працівниця цього закладу) вскочила з місця і почала голосно кричати до нас.
На наші голови “сипались компліменти” один за другим, звинувачення в лінощах зачинити двері, хоча до неї ніхто не звертався і в неї нічого не просили. Жінка емоційно бігала по залу і викрикувала в нашу адресу непристойні речі. Щось довести їй було неможливо, хоча ми й намагалися пояснити, що до неї ми не маємо ніяких претензій. Та де там?!
Один з нас попрохав принести книгу скарг і пропозицій, де пояснив ситуацію і просив власника закладу провести бесіду зі своїм персоналом щодо їхньої поведінки з відвідувачами. Розумію, що це може було занадто, але по-іншому заспокоїти жінку-працівницю не було можливості. Через деякий час до нас підійшов “господар” кафе, саме таким словом він відрекомендував. І замість того, щоб попросити вибачення за свою робітницю, він почав звинувачувати нас за те, що ми зробили запис у книзі скарг і пропозицій. За його словами дана книга існує для подяк, а тої писанини (нашої) йому не треба, бо в нього працюють професіонали. Може й так, але професіонали ще повинні вміти спілкуватися з людьми. Як кажуть: “Де б не був – учись, говорити мовою людей, з якими є”. Далі до нас повиходили із зали інші відвідувачі, які уперто “підтримували” колегу-власника, обіцяючи “розібратись” з нами. Атмосфера накалялася, і було зрозуміло, що свою правоту не доведемо ніяк. Подякувавши за каву і розплатившись, із зіпсованим настроєм ми розійшлись по домівках, але ніяк не виходить з голови ситуація, що мала місце в одному з кафе.
Не афішуючи назви закладу (хоча б, можливо, і вартувало) ми звернулися за роз’ясненням і тлумаченням виразу “книга скарг і пропозицій” до начальника відділу з питань прав споживачів Чортківської районної ради Степана Романовича Федоровича.
Можливо комусь стануть у пригоді його слова, хоча було б краще якби ніхто не потрапляв на грубощі з боку обслуговуючого персоналу. “Книга скарг та пропозицій повинна знаходитись в кутку споживача, вірніше, в інформації для покупця. Там має бути свідоцтво про державну реєстрацію, книга має бути прошита, пронумерована. Якщо виникає потреба робити запис у книзі, обов’язково потрібно писати своє прізвище, адресу, телефон і керівники того закладу зобов’язані письмово повідомити вас про виховні міри, вжиті стосовно своїх працівників. Людина має право писати у книгу все, що їй не до вподоби чи, навпаки, висловлювати подяку. Даний документ перевіряє управління з захисту прав споживачів, і коли ми приходимо з комісією, куди входять різні служби, завжди дивимося в книгу скарг чи на них відредаговано. Навіть можемо зателефонувати на залишений номер телефону чи дійсно йому було доведено до відома про проведену роботу з працівниками закладу. Якщо жодної реакції на скаргу немає з боку керівництва магазину чи ресторану, я звертаюся до територіальних органів. До уваги громадян, якщо у скарзі не написано адреса – скарга недійсна. За проханням споживача повинні дати Закон “Про правила торговельного обслуговування”, де можна знайти права відвідувача. Якщо на скаргу немає належної реакції – це вже порушення і несе за собою повідомлення в область.
Відповідь на скаргу мають дати в тижневий термін про те яких заходів вжито стосовно тієї чи іншої проблеми. Прикро, але треба знати, що при написанні скарги, самому потрібно написати, щоб вам надали письмову відповідь і вибачення, тому що не завжди власники знають про це,” – завершив Степан Романович.
Ця стаття писалася для того, щоб пролити світло на те, як в аналогічному випадку, що стався з нами, поводитися відвідувачам таких закладів. В таку ситуація може потрапити кожен. Хоча хтось колись сказав, що клієнт завжди правий. А власник кафе, у якому нам добре погризли нерви наголошував на поганому настрої своєї підлеглої, яка просто “при нагоді” використала його при спілкуванні з нами.
Вірю, життя вкрай нелегке, особливо для тих, хто кожного дня має справу з прикрими відвідувачами, але якщо кожен почне зганяти свою злість на оточуючих людях, то в що перетвориться наш світ? На те ми і люди, щоб контролювати свої емоції, “нерви”, а переносити на когось потрібно щастя і радість. Приємна усмішка офіціанта в кафе, водія в автобусі, продавця за прилавком, здатна творити дива... А грубість завжди породжує відразу. Народна приказка свідчить “Який привіт – такий й отвіт”.


Ірина Зенчак-Гулька