A A A
Розмір шрифта: Напередодні Нового року обласною організацією Національної спілки письменників України прийнято до когорти майстрів красного письменства краю лікаря Чортківської дитячої поліклініки, уродженця Скалата на Підволочищині, Йосипа Свіжака.

Пригадую кінець 1999-го. Мені пощастило тоді редагувати його першу поетичну збірку. Уже тоді ті вірші були особливого настрою - то відточені, неначе меч, а то - ніжно-пейзажні. Особливі своєю філософічністю - з ностальгією за відчутим, пережитим, побаченим. Вже тоді відчувалось філософське осмислення автором місця людини у нинішньому нелегкому світі. Й іменувалась збірка глибоко філософічно - «На зламі тисячоліть».
Поетів нині «розвелось» багато. Чимало з-поміж них навіть слабко (коли б не сказати - зовсім) не відрізняють звичайного римування від «родзинки» поезії - її образності. Тому-то ще тоді, 1999-го, справді поетична збірка Йосипа Свіжака так виразно різнилася від усіх тих «самвидавів».
І ось, по перебігу п`яти літ, - чергова «порція» глибоко філософічної лірики від Йосипа Свіжака. Це - вірші. вінок сонетів та поема «Харалужний меч», де щиро й непідкупно змальовано життєвий та творчий шлях одного з найпомітніших майстрів поетичного слова України Євгена Плужника, замученого на Соловках. Збірка називалася «Ніжний манускрипт» - однойменно із вінком сонетів з присвятою дружині автора. Задекларувавши своє призначенння підзаголовком збірки «Уклонюся аркушу тонкому», поет висловив життєве кредо:

Слова шукаю скрізь - де зронять слід -
У травах, в небесах та на асфальті
І викладаю їх, немов шматочки смальти,
В іконостас прожитих щасть та бід.

Збірка «Ніжний манускрипт» вийшла 2004 року. А ось недавно - наступна: «Пізні кетяги». Тут - ще більша глибочінь і, мабуть, недарма автор передмови, літературознавець Петро Сорока одразу ж з перших рядків іменує його автором досвідченим та зрілим. Навіть додає: «Сьогодні, коли неофіти літератури видають незліченну кількість своїх писань, це велика рідкість, майже виняток...».
І самобутність автора, й природжена оригінальність - усе це помічено в передмові. «Сонце і твердь», «Блискотливі грані» (інтимна лірика) і надто помітний черговий вінок сонетів з магістральним акровіршем «Затісно в бронзі рам»:

Одна на світі! Лиш одна на світі!
Раз на віки, усі тисячоліття,
І, може, навіть на усі часи
Примариться навдивовижу панна -
Цариця дум і мрія нездоланна -
Ілюзія у безумі краси.

І все ж поезія Йосипа Свіжака не була б настільки помітною, якби не його переклади вічних, як сам світ, творів Франческо Петрарки, Жозе-Марії де Ередіа та інших знаних митців, об`єднані у розділ «Відлуння чужих думок». Варто зазначити, що перекладами, причому, за словами знаних нині майстрів словесності, виконаних надзвичайно досконало, автор захоплюється ще від першої своєї збірки - там були вміщені твори українською мовою Бориса Пастернака, Анни Ахматової, Генріха Гейне та ін.
Загалом, як вже мовлено вище, поезія нашого краянина Йосипа Свіжака вражає глибиною інтелектуального сприйняття, зрештою, така концепція творчості автора. І все ж ми посперечалися про те, чому остання в часі річ іменується так песимістично - «Пізні кетяги». Адже п`ятдесят літ - то не так вже й багато. Виявилось, що це зумовлено не тільки філософською сентенцією, а й надзвичайною вимогливістю автора до того, що пише. І - коли пише.

На запізнілу з`яву - виноград
Метнуло сонце полуденні стріли, -
І кетягом налитим та дозрілим
Прихід зими стрічає листопад.
Ці пізні брості виплеканих слів -
Вразливих, тихих, з виявом зажури,
Кладу в думках на височенні мури,
Що зведені із пережитих днів.

Нехай не сприйме читач цю невеличку публікацію на кшталт літературної рецензії, ні -повірте: це - щира радість за те, що на чортківській землі стало одним поетом більше. Поетом справжнім, визнаним в літературних колах області, а там, сподіватимемося, й України, тобто, столичним бомондом.


Анна Блаженко