A A A
Розмір шрифта: Уже понад сто років у листопаді - грудні світова спільнота відзначає своїх найдостойніших інтелектуалів врученням Нобелівської премії.
Ця найпрестижніша у сучасному світі нагорода є геніальним творіння шведського винахідника та підприємця Альфреда Нобеля, якого справедливо можна назвати найвідомішим із меценатів. Принаймі від часу заснування меценатства як такого.

Нобель постійно займався Меценатством і, а в останні роки життя він поступово викристалізував головну ідею – залишити свій статок на утворення фонду, прибутки від якого підуть на премії перспективним вченим та іншим діячам інтелектуальної сфери, що зробили чималий внесок у прогрес людства. Це був його останній і найвагоміший винахід.
Природно виникає запитання: чому Нобель заповів п'ять премій саме у зазначених галузях діяльності? Перші чотири – фізика, хімія, медицина та література відображали його власні інтереси. Сам він безпосередньо займався фізикою і хімією, цікавився медициною і заохочував медичні дослідження в лікарнях. Мріяв стати письменником і навіть писав драматичні твори. А от заснування ним премії миру може викликати здивування: як людина, що впродовж життя створювала могутні засоби руйнування, заповіла значну частину зароблених грошей саме на цю премію?
Але А.Нобель був переконаним пацифістом. Війна суперечила його філософському та моральному світогляду. Її він називав найжахливішим страхіттям, найбільшим із усіх злочинів. Ще задовго до створення Ліги Націй, а тим більше ООН, він висловлював ідеї, які згодом використали ці міжнародні інституції в своїх документах. Нобель був переконаний, що уряди всіх країн повинні укласти договір, за яким зобов'язувалися б колективно прийти на допомогу будь-якій державі, що зазнала нападу.
Нобелівська премія миру присуджується з 1900 року. Повністю призначення премії миру із заповіту Нобеля звучить так: “ ... особі, котра зробить найбільший внесок в справу зміцнення співдружності націй, в ліквідацію або зменшення напруги в протистоянні збройних сил, а також в організацію чи сприяння проведенню конгресів миролюбивих сил”.
На відміну від інших чотирьох, що присуджуються в Швеції, премія миру присуджується у Норвегії. На це є своє пояснення. У 19 ст., коли жив Нобель, Норвегія була в міждержавному союзі зі Швецією. Союзні узи були розірвані у 1905 р., але тісний зв'язок між нобелівськими інститутами зростав і міцнів.
На відміну від інших премій, премію миру можна присуджувати і громадським організаціям. Справа лише за суспільним визнанням громадської миротворчої праці претендента на нагороду. Для вимогливої оцінки праці запропонованих кандидатур Норвезький стортинг щорічно вибирає зі свого середовища авторитетних парламентарів різних політичних поглядів. Вже понад 30 років до складу Норвезького нобелівського комітету незмінно входить одна жінка.
Рекордним роком по кількості висунутих претендентів став 2005 рік. Тоді на премію миру претендувало майже 200 осіб!
Право висувати кандидатів на Нобелівську премію миру мають чинні та колишні члени норвезького Нобелівського комітету, члени національних парламентів й урядів різних країн, члени Міжнародного арбітражного суду в Гаазі, професори університетів в області політичних наук, юриспунденції , історії та філософії, лавреати Нобелівських премій миру.
Нобелівська премія миру одна із найпрестижнішим відзнак у світі, але, водночас, і найбільш суперечлива зі всіх, котрі заснував Нобель. Вона, як уже було відмічено вище, вручається не в Стокгольмі,а в Осло, але і в самій процедурі присудження є багато суперечностей і навіть ляпсусів. Посудіть самі:
- в 30 р.р. минулого століття одним із кандидатів на премію миру був Адольф Гітлер ( і мало не отримав!)
- а згодом номінантом був і Й. Сталін
- в 1973 р. премію отримав американський політик Генрі Кіссінджер, а саме тоді США особливо інтенсивно вели війну у В”єтнамі
- 2001 р., коли точилися війни в Афганістані та Ізраїлі, премію отримує Генеральний секретар ООН Коффі Аннан “За вклад у стабільність і порядок на Землі”.
- висунення в останні роки кандидатами на премію миру президента США Джорджа Буша і прем'єра Великої Британії Тоні Блера було розкритиковано і висміяно багатьма.
Першими лавреатами Нобелівської премії миру були Жан Анрі Дюнан “За внесок в мирну співпрацю народів” та Фредерік Пассі “За багаторічні миротворчі зусилля”

Анрі Дюнан - швейцарський громадський діяч, публіцист, філантроп. Був свідком битви при Сольферино 24 липня 1859 р. під час австро-італо-фрацузької війни, допомагав рятувати поранених. Вражений побаченим написав книгу “Спогади про Сольферино”, в якій висунув проект організації міжнародного комітету допомоги пораненим. За його ініціативою була вироблена конвенція про створення Червоного Хреста ( нині Міжнародний Червоний Хрест), затверджена в Женеві в 1864 р. конференцією 16 європейських країн.

Фредерік Пассі - французький державний і політичний діяч, юрист, економіст і міжнародний посередник. Крім економіки, його талант проявився в такій сфері як конфліктологія і мирне врегулювання . Він був засновником “Постійної міжнародної ліги на захист миру”, “Французького товариства друзів миру”, рішуче засуджував колоніальну політику урядів, автор представлених Національній асамблеї законопроекту про роззброєння і резолюції про розгляд міжнародних конфліктів незалежним арбітражним судом. 1889 р. парламентарі Великої Британії, США, Франції і ряду інших країн створили Міжпарламентський союз, Пассі став одним із його трьох президентів. Велику частину свого життя Пассі присвятив руху пацифістів і міжнародному посередництву і став відомий як “апостол миру”.

Нині на планеті живуть і працюють 225 нобеліантів, лавреатів в галузі миротворчої діяльності – близько 30. Серед нагороджених премією миру - відомі політики, громадські діячі – Вудро Вільсон, Теодор Рузвельт, Джордж Маршалл, Мартін Лютер Кінг, Мати Тереза, Лех Валенса, Михайло Горбачов...
Серед громадських організацій – лавреатів Нобелівської премії миру – Міжнародне бюро миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста (двічі), міжнародна організація в справах біженців, дитяча фундація ООН, лікарі світу за запобігання ядерної війни, незалежна міжнародна медична гуманітарна організація “Лікарі без кордонів”.
У своїй Нобелівській лекції 10 грудня 1999 р. глава організації Джеймс Ординський окреслив основні сфери діяльності і операції “Лікарів без кордонів”, закликав світове співтовариство приділяти більше уваги людям, що залишилися “за бортом прогресу” як в конфліктних зонах, так і в індустріально розвинутих країнах. В черговий раз підкреслив ключові принципи Організації, що діє незалежно від існуючих політичних реалій: принцип “незалежного громадянського гуманізму” на противагу “воєнним гуманітарним” операціям (наприклад, НАТО в Косово і ін.) “Гуманітарна операція – це не військова операція... наша зброя – не винищувачі і танки...” Було оголошено, що отримані засоби буде використано на гуманітарну піар-компанію по інформуванню громадськості про негативні наслідки маловідомих і забутих захворювань.
В нашій країні діяльність “Лікарів без кордонів” спрямована на соціальну програму допомоги хворих на туберкульоз, профілактику ВІЛ серед наркоманів.
Наприкінці жовтня відбулося вручення Нобелівської премії миру за 2006 рік. Новим лавреатом став банкір із Бангладеш Мухаммед Юнус та його банк “Грамен банк” “за зусилля по створенню джерела суспільного та економічного розвитку”. В комітеті пояснили, що цей банк спеціалізується на наданні мікрокредитів для бідняків. “Міцний мир може встановитися тільки тоді, коли більша частина населення зможе подолати бідність”, - відмітили в комітеті. Юнус розробив концепцію мікрокредитування, суть якої полягає в тому, що під низький відсоток видаються невеликі кредити без застави для розвитку малого бізнесу, як правило, сімейного.


Василь Панасюк,
викладач суспільних дисциплін Чортківського державного медичного коледжу