A A A
Розмір шрифта: Вже стало у нас доброю традицією брати різностороннє інтерв'ю з нагоди професійних свят у їх винуватців. Цього разу гостем рубрики “Віч-на-віч” став начальник Чортківського РВ УМВСУ в Тернопільській області, підполковник міліції Олександр Ярославович Яворівський. В середу 20 січня – у день виходу нашої газети, усі хто оберігає наш спокій і стоїть на стражі правопорядку святкуватимуть День міліції. І хоча нерідко доводиться чути ненайкращі слова про правоохоронні органи – у разі якоїсь біди ми з надією телефонуємо чи звертаємось саме до них. А вони теж люди – такі як ми усі: за своїми проблемами, тривогами, характерами і звичками. Комусь досить легко служити на благо народу, а комусь доводиться докладати великі зусилля для того, щоб добре виконувати свої професійні обов'язки.

До перших і належить начальник нашого райвідділу Олександр Яворівський. Незважаючи на те, що виглядає він досить молодо і працює на теренах Чортківщини лише дев'ять місяців – він керівник із “старої обойми”. Хоча б тому, що міліцейський шлях “стартував” у молодому віці. За плечима цієї людини багато років стажу у правоохоронних органах. А, як кажуть: “Досвід і практика – велике діло”.
Олександр Ярославович вважає, що знайшов своє місце в житті й аніскільки не жалкує, що свого часу вистачило рішучості змінити долю: поміняти диплом педагогічного навчального закладу і мрію бути військовим на міліцейські погони. Пам'ятає майже в деталях всі справи, які пройшли через його руки.
Після першої нашої зустрічі мені видалося, що пан Олександр людина педантична, точна, захоплюється порядком у всьому, а ще – у нього хороше почуття гумору, що напевно і допомагає йому керувати райвідділом з усіма його проблемами, злетами і падіннями.
Як я довідалася у книзі “Таємниця імені” люди з іменем Олександр впевнені у собі, сильні, наполегливі особистості, у деякій мірі високої думки про себе. В них вроджений імпульс до лідерства, вони впевнено виконують свою роботу і не дуже звертають увагу на те, що про них думають оточуючі. Не можу судини, що все це сказано про Олександра Яворівського, але доля істини у цьому є.
До вашої уваги інтерв'ю з начальником Чортківського РВ УМВСУ, підполковником міліції Олександром Ярославовичом Яворівським.

– Олександре Ярославовичу, Ви на займаній посаді невеликий проміжок часу і тому про Вас ще небагато знають чортківчани, але їм цікаво все, починаючи від того де Ви народилися і де проходило Ваше дитинство?

– Я українець, народився на Тернопільщині. Службу в органах почав у 1986 році. Перша освіта – педагогічна. Потім я закінчив Академію внутрішніх справ. Працював в Україні, а також доводилось працювати і в Росії.

– Чи мріяли Ви колись про високий кар'єрний ріст, і що передувало Вашій теперішній посаді?

– Ніколи не мріяв про кар'єру і сьогоднішню посаду не вважаю високим щаблем і великим досягненням. Вчителем я працював лише три місяці, викладав історію та географію. Потім працював у райкомі комсомолу. Був третім секретарем. Після того служив у війську – проходив строкову службу в Радянській армії.

– Скажіть, батьки виховували Вас в строгості і, можливо, саме їм Ви завдячуєте своїм сьогоднішнім становищем, посадою?

– Батьки виховували мене з любов'ю, і я не можу сказати, що була якась надзвичайна дисципліна, строгість. А щодо моєї служби в правоохоронних органах, то вони взагалі до цього ставилися негативно.

– Згадайте яким чином Ви потрапили в міліцейський колектив?

– Мені запропонували роботу в міліції, я погодився. Починав командиром взводу батальйону міліції. Потім перейшов в карний розшук. Хоча колись була мрія стати військовим.

– Олександре Ярославовичу, Ви ніколи не пожаліли про свій вибір в сторону міліції, про те, що не здійснилася мрія бути військовим?

– Ні, не пожалів ніколи. Хоча робота ця не може подобатися, її не можна любити. Ну як можна любити злочини: коли чиняться вбивства, обкрадаються квартири? Просто виконується робота, тому що вона потрібна. Ми існуємо для того, щоб допомагати людям, карати злочинців. І приємно, коли це вдається.

– В житті кожної людини настає момент, коли вона розуміє, що треба щось змінювати, рухатись в іншому напрямку. У Вас це було?

– Так, у мене був такий період у житті. Свого часу я звільнився з правоохоронних органів – пішов на пенсію. У мене вислуга проходила рік за два і рік за півтора, тому ще в молодому віці став пенсіонером. Не зміг просто відпочивати – пішов викладати у вищий навчальний заклад. А потім знову повернувся на службу. В той час багато спеціалістів позвільнялося через те, що давали великі пенсії, а мені запропонували вернутися в правоохоронні органи. Я не кажу, що я великий спеціаліст, але у мене фахова освіта, великий досвід роботи у даній сфері. Хоча і на пенсії я не сидів склавши руки: викладав, а ще був начальником служби безпеки в приватному підприємстві. До цього часу працював в Тернополі.

– А проживаєте Ви де?

– Проживаю з сім'єю в Тернополі. Виховали з дружиною доньку. Вона одружена, чекаємо на народження онука. Дружина – міліціонер, майор міліції. Донька не хотіла наслідувати батьків, а ще її чоловік був проти міліцейської кар'єри. Вона здобуває освіту менеджера.

– Ваша професія змушує людину переступати бар'єри, інколи бути строгими та невблаганним. Не важко?

– Байдужим до чиєїсь біди ніколи неможливо бути. Але якщо людина вчинила злочин, то її потрібно карати. Хоча її родичі вважають, що в них біда. Та біда в тих, кому заподіяли шкоду. А для перших – це вимушене покарання. Є закони, є спосіб життя, принципи в суспільстві, які порушувати ніколи не треба. Існують певні норми, за якими люди повинні жити і ніколи їх не порушувати.

– Чи підтримуєте вислів: “Душа погонів немає”?

– Напевно підтримую. Душа завжди залишається такою, якою є в людини. Ні погони, ні спосіб життя не можуть змінити її.

– Олександре Ярославовичу, напевно за час своєї роботи в нашому районі маєте чим пишатися?

– Так, звісно. Але усьому я насамперед завдячую колективу, який трудиться на благо району. Як відомо, в нас буди крадіжки автомобілів – ми розкрили цю справу, затримали групу злочинців, проводиться розслідування. В нас великий район, але майже припинилися грабунки, менше хуліганства. Та це не від нас залежить, а від людей. От візьмемо Помаранчеву революцію, скільки тоді було позитиву і, як не дивно, злочинів майже не було.

– До речі, моє наступне запитання пов'язане з Помаранчевою революцією. Олександре Ярославовичу, можна сказати з впевненістю, що гасло Майдану “Міліція з народом” нині нині відповідає реальності?

– Міліція завжди повинна бути з народом. А про Майдан вже треба трохи призабувати Ми ж не будемо все життя жити Майданом і бути революціонерами. Зробили революцію і пора займатися роботою.

– А яке Ваше ставлення до політичної ситуації в державі?

– Це моя власна думка. Я б не хотів виносити її на огляд читачів.

– Люди, на жаль, не дуже довіряють правоохоронним органам. І слова “Наша міліція нас береже” чи не у кожного викликають іронічну посмішку. Що скажете з цього приводу?

– Це не віднині люди не довіряють міліції. Дійсно, потрібно підібрати хороші кадри, справжніх професіоналів, дати їм відповідну заробітну плату і правоохоронні органи заслужать довіру громадян. А люди, в свою чергу, повинні підтримувати, допомагати міліції. Вважаю, що окрім змін у законодавстві, необхідно змінювати і ставлення людей до існуючих проблем. Всіх, без винятку, а не лише тих, хто в міру своїх посадових обов'язків певним чином причетний до їх вирішення. Адже міліція – лише частина суспільства, і самотужки, без співпраці з громадськістю, здолати біду їй, зрозуміло, не під силу. І навіть якщо люди з іронією ставляться до міліції, коли щось стається, звертаються за допомогою саме до нас. Це правильно. Наша служба для того й існує.

– Як оцінюєте роботу своїх підлеглих і кого б хотіли відзначити за успіхи у переддень професійного свята?

– Хотів би відзначити за професійність, старанність, хорошу роботу Андрія Степановича Свинарчука – начальника карного розшуку майора міліції. Я навіть просив депутатів обласної ради винести ходатайство для заохочення цього працівника. Є ще, певна річ, багато обдарованих міліціонерів, і їх успіх неможливо не назвати, але є й такі, кому потрібно більше уваги приділити роботі, вчитися у хороших спеціалістів.

– Олександре Ярославовичу, чим доводиться жертвувати заради роботи?

– В першу чергу – здоров'ям.

– А чим, крім роботи, Ви живете?

– Книжку можу почитати, телевізор подивитися, а влітку і на рибалку поїхати.

– Що ціните в людях і чи маєте хороших друзів?

– В людях ціню відвертість. Звичайно, маю друзів. Багато товаришів, колег, а друзів – двоє.

– Ви почуваєтесь щасливою людиною, господарем своєї долі?

– Мені здається, що в деякій мірі всі люди почуваються щасливими. І навіть ті, що живуть,як кажуть, “на самому дні”. У кожного своє щастя.

– Скажіть, а бувають миті, коли на душі, як мовиться “кішки шкребуть”?

– Бувають. Тоді шукаю спокою в улюблених справах.

– А є речі без яких Ви не можете обійтися кожного дня. Скажімо, кава, сигарети?

– Ні, таких залежностей у мене немає. Можу закурити в компанії, але на роботі – ні.

– Ви зараз, безумовно, знаходитеся в фокусі уваги. Як почуваєтеся в таких обставинах: як сприймаєте критику?

– Не почуваю себе людиною, яка знаходиться під великою увагою людей. А критика? В очі мене ще ніхто не критикував (сміється).

– Скажіть, а в прикмети вірите: чорний кіт, пусті відра, чи коли прокинувся вранці і встав не з тої ноги?

– Так щоб дуже – ні. Але коли дорогу переходить чорний кіт – можливо чекаю щось недобре. Ось недавно зустрілися ми з колегою і вирішили зайти в кафе, а нам перейшов стежку кіт саме чорного кольору. Ми пішли іншою дорогою...

– А в долю вірите?

– В долю, можливо й так. В дечому ми можемо її підкоректувати, але в основному в кожного вона своя – написана десь на небесах. Я християнин і у свята можу зайти до церков різних конфесій. Бог ж один!

– Напередодні Нового року та Різдва Христового, що побажаєте нашим читачам?

– Веселих свят!

– А своїм колегам до Дня міліції?

– Щоб держава не забула про них. А ще – радості, щастя, здоров'я і перспективи у роботі.


Ірина Зенчак-Гулька