 13.12.2006 - Коли батько – не батько, а ворог10 грудня – День прав людиниЇї зовуть Анастасія. А так, як ще неповнолітня, то просто – Настя. Прізвище дівчинкиу даному сенсі не має особливого значення, воно зазначене в документах і анкетах даних служби у справах неповнолітніх Чортківської райдержадміністрації. Їй тільки 16 літ. Та найбільше в житті дівчинка боїться повертатися додому. Там чекає на неї постійний жах, який є найріднішою людиною, її батько. Мати – померла навесні... Віднедавна Чортківський районний суд позбавив його батьківських прав. І тепер дівчинка – кругла сирота у цьому жорстокому світі... Хто захистить права дитини? З 15 листопада по 15 грудня у нашій області триває місячник пропаганди основних положень Конвенції ООН про права дитини. Але суть самої допомоги не обмежується такими тісними рамками місячника. Життя ж бо триває... А з ним, як це не гірко і наші проблеми. До редакції до нас прийшла Настя не одна – разом із головним спеціалістом служби у справах неповнолітніх Чортківської РДА Марією Гулевич. Слава Богу, над нею взяли опіку і тепер, принаймні, є кому заступитися.  Коли мама жила – заступаласяРозповідає Настя: – У помешканні, яке сьогодні займає мій батько, були прописані чотири особи: моя мама, бабуся, мій дядько, що проживає тепер в Росії, і я. Помешкання приватизоване. Мама і бабуся – померли, залишилися я і мій дядько. Незадовго до смерті, восени, мама прпписала і мого батька, але він не є в долі, просто приписаний. В квітні мама померла. Мій батько ще більш став на мені зганяти злість. Він ніде не працює. – Ти пам'ятаєш, коли вперше батько став застосовувати до тебе насилля, бити тебе? – Так, це було тоді, коли я була в п'ятому класі. З десяти років. – Як реагували на це жорстоке поводження оточуючі? – Мої однокласники написали звернення з даного приводу, щоб прийняли міри. Це звернення є у служби в справах неповнолітніх. Коли жила мама, - вона заступалася за мною. Пізніше жили й у нас квартиранти – також заступалися. Але тепер їх немає... Тому додому йти мені нема як... – І де ж ти живеш? – У знайомих, друзів. Їхні батьки з розумінням ставляться до моїх проблем. – Чи зверталася ти до правоохоронних органів? – Так, звичайно. Але то неприємна справа, бо там мене не розуміють. Бувало так, що батько сп'яну “бушував”, сусіди або я викликали міліцію, а потім батько силою заставляв мене писати заяву, мовляв, я пізно вночі хотіла йти гуляти і тому він так розійшовся. Він же сильніший від мене. Головний спеціаліст у справах неповнолітніх Марія Гулей: – Ми тут маємо і нерозуміння з боку дільничного інспектора, котрий “не розуміє”, що дівчинка Неповнолітня. Не буду вдаватися в деталі, сьогодні вже стільки про це пишеться і говориться у засобах масової інформації усіх рівнів, що все це зайве. Такий кригущий випадок домашнього насилля у нас в районі зафіксовано єдиний. Можливо діти замикаються в своєму горі одні, бо немає довіри до старших. Але яке покоління ми виховаємо? Ми хочемо йти до Європи? Але хіба з таким “багажем” ми ввійдемо? У країнах старої демократії батько-насильник вже б був засуджений. А ми до цих пір живемо такою мораллю, до речі хибною, що винною в усьому у нас стає жертва. Дівчинку, яка є неповнолітня, і до того ж сирота, часто звинувачують за те, що вона, аби нормально жити, за те, що Бог дав їй життя,повинна шукати прихистку. Я розмовляла і з майстром групи в училищі, де вчиться дівчинка. Тут знову ставляться їй умови: “Якщо вона буде, мовляв, відвідувати і не пропускати навчання, то ми їй поможемо, ми її зрозуміємо”. Тобто постійно присутнє: “Якщо – тоді”. І все. Більшого розуміння немає. Не думають, де цієї ночі ночувала дитина, чи виспалася вона після того, коли батько всю ніч дебоширив, чи, принаймні, поговорили б з нею, розрадили, порадили... Адже тільки за цей рік цей батько більше десяти разів притягався до адміністративної відповідальності за насильство в сім'ї. Коли я мала з ним розмову, я вжахнулася, та зрештою й усі працівники нашої служби, склалася думка, що він готовий на все, навіть на найстрашніше. Я дуже вдячна Богу, що звів мене з цими людьми – Настусю , як до тебе ставляться у службі в справах неповнолітніх Чортківської РДА? – Дуже добре. Тут усі з розумінням і підтримкою ставляться до мене. І начальник служби Василь Іванович Ожга та усі інші працівники, Степан Михайлович Андрусишин також. Я дуже вдячна Богу, що звів мене з цими людьми. Ось восени отримала отримала допомогу від райдержадміністрації. Марія Гулевич: – Є надія, що разом з її навчальним закладом ми будем співпрацювати. Дівчинка навчається у Чортківському вищому професійному училищі. Я завважила, що у неї добра пам'ять, вона швидко засвоює матеріал. Тепер Настя має пільги, так як є круглою сиротою. Ми б хотіли її бачити у вищому навчальному закладі. А поки що після закінчення училища обіцяємо її працевлаштувати. Влітку відправили її у санаторій, щоб уникала зустрічі з батьком. – Настю, а як ти дізналася про те, що можна звернутися до служби у справах неповнолітніх? – Мною опікувалася і допомагала мені вчителька Пилипчук Юлія Петрівна. Я в неї часом ночувала, вона давала мені поради, опікувалася мною. Це вона звернулася до служби у справах неповнолітніх. Тепер ця добра жінка померла. Пізніше й сусіди мої написали звернення до служби і тут зразу ж зреагували. У Бруно Ферреро є таке оповідання “Не продаємо...” Тут йдеться про те, що батьківство у магазині, як звичайну забавку, не купиш. Батько дівчинки, який випива і є безробітним, звичайно нічого не робить для того, щоб зберегти своє найбільше в житті щастя – доньку. Тримати її біля себе – він розуміє треба кулаками, жорстокими побоями, а то часом, за свідченням дівчинки, - ножем. Хоч як далі йдеться в цьому оповіданні: “Народити дитину – це укласти з нею такий великий контракт, що більшого людський розум не може вигадати. Всі діти приходять до нас з карткою запрошення і кажуть: “Ти мене заклинав, і я прийшов. Що ти даси мені?” А що дає такий батько, котрий керується не любов'ю до своєї доньки, а жорстокою ненавистю? Сьогодні дівчинка не одна. Її підтримують і розуміють у службі у справах неповнолітніх. Добре відзивається вона і про помічника прокурора Віталія Триюду, суддю Чортківського райсуду Ларису Запорожець. Хотілося, щоб коло таких людей побільшало. Ми згладили багато й гострих кутів у стосунках з тими, хто мав би бути вищезазначеним, в доброму сенсі, а доводиться промовчати. То ж нехай на цьому скажуть “дякую” і пам'ятають одне магічне слово: “неповнолітня” й ведуть себе зріло й по-дорослому. А тим неповнолітнім, кому потрібна підтримка, можуть звертатися за телефоном довіри служби – 2-19-49. Олександра Іванців, член громадської правозахисної організації “Гельсінська ініціатива - ХХІ” Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=306 |