A A A
Розмір шрифта: Олександр Степаненко, голова ЕГО "Зелений світ", про екоситуацію на Тернопіллі

- Пане Олександре, минулого тижня по обласному радіо та телебаченню пройшов репортаж про екологічні негаразди, пов’язані з діяльністю тернопільського сміттєзвалища. Згадувалося про Вашу участь, як голови “Зеленого Світу” та депутата обласної ради у робочих заходах, пов’язаних з тими проблемами. Наш “Зелений Світ” переніс свою активність на обласний рівень?

З вересня 2006 року чортківський “Зелений Світ” виконує проект “Моніторинг дотримання екологічних прав в Україні”, який підтримується Фондом Сприяння Демократії Посольства США в Україні. У рамках цієї діяльності нами, так як ми поєднуємо заходи місцевого, районного та всеукраїнських рівнів, створено робочу групу партнерських громадських організацій національного та регіонального рівня. До неї входять, приміром, Національний екоцентр України, МАМА-86, УЕА “Зелений Світ”, “Екологія.Право.Людина” та “Бюро екологічних розслідувань” зі Львова, Харківська правозахисна група та “Печеніги” з Харкова, вже знайомий чортківчанам “Екоклуб” з Рівного та інші. Власне це наш перший досвід роботи на національному рівні в якості координатора, та ще й у компанії таких “метрів” з числа організацій громадянського суспільства.

– Вам не здається, що пересічний українець поки що недостатньо розуміє, що то таке – “екологічні права”? – Справді, як для мешканців країни, що пережила Чорнобиль, усвідомлення важливості дотримання екологічних прав у нас недостатнє. Те ж саме стосується усвідомлення відповідальності – як особистої, так і державної – за шкоду, нанесену довкіллю, як середовищу нашої життєдіяльності. Тому в нашому проекті передбачено заходи інформаційного та просвітницького характеру.

– І все ж, як би Ви сформулювали, що включає у себе це поняття – “екологічні права” ? З політичними та соціальними більш-менш ясно, принаймні у теорії...

– Моїх формулювань не потрібно. Усе сформульовано у Конституції та Законах України: “Про охорону навколишнього природного середовища” та інших. Крім того, Україна ратифіковала більше 40 міжнародних природоохоронних конвенцій, серед яких особливе значення має Оргуська Конвенція “Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”. Саме по собі поняття екологіні права включає : право на безпечне довкілля, відшкодування шкоди для здоров’я та життя, завданої порушенням цього права, а також право громадської участі та вільного доступу до інформації про стан довкілля.

– Чому Ви гадаєте, що є сенс вирішувати екологічні проблеми саме у правовій площині ? Можливо, краще вести мову про вкладення коштів у нові екологічно-дружні технології: у очисні споруди, ресурсозберігаючі проекти, альтернативну енергетику, вчити людей економити воду, енергію, правильно сортувати відходи?

– Безумовно, необхідно вести мову і про це. Але чи не здається вам, що наша державна влада лише зрідка “веде мову” про ці, безумовно необхідні речі, а насправді спрямовує бюджетні кошти на будівництво нових технологічних монстрів: усіх отих безглуздих каналів, чергових АЕС та ДГАЕС, спроектованих ще у 60 – 70-і роки? Справа у тому, що шанобливе ставлення до Природи, ощадливе - до її ресурсів поки що не стало нормою нашого мислення і життя. Екологічна політика все ще не є пріоритетом: ані для суспільства, ані для влади. Тим більше тепер, коли до державного керма повернулися представників великого промислового капіталу, зацікавлені у тому, аби робити прибутки сьогодні, а відшкодовувати шкоду, завдану природі – завтра або ніколи. Партій, які на ділі відстоюють ці приорітети наразі також нема, є лише ті, хто займається демагогією.
І лише тоді, коли люди навчаться хоч трохи боронити право на безпечне довкілля для себе і своїх дітей, сформується ота суспільна вимога до влади – вибудовувати відповідальні, справді європейську екологічну політику. Якщо ж не навчимося – нових Чорнобилів не минути.

– Тобто Тернопільщина вважається кризовим у екологічному плані регіоном?

– Існує досить поширена думка про те, що у нашому краї немає значних екологічних негараздів. Вона лише почасти справедлива – складні проблеми довкілля є чи не у кожному населеному пункті. Звісно, наші “маленькі Чорнобилі” не настільки резонансні та масштабні, як скажімо, проблематика забруднення повітря у містах промислового Сходу та Придніпров’я, або багатомільйонна авантюра з прокладанням глибоководного каналу у Дунайському біосферному заповіднику, просто через дельту. Про наші місцеві проблеми менше згадують, а часто загалом майже нічого знають самі мешканці тих населених пунтків, у яких є пряма загроза здоров’ю та життю.
Саме тому, користуючись можливостями координатора проекту, 30 листопада ми запросили колег з інших регіонів на Тернопільщину, аби продемонструвати кілька типових для краю кризових ситуацій, спільно сприяти їхньому врегулюванню та захисту екологічних прав наших співгромадян. Ми сконцентрувалися на актуальних практично для будь-якого населеного пункту краю проблемах: поводження з побутовими відходами, наявності величезних неочищених комунальних та промислових скидів у водні об’єкти, та великої кількості непридатних та заборонених отрутохімікатів, що накопичені сьогодні у області. Звичайно, можна було б також наголосити й на інших проблемах – скажімо, на протиправних багатогектарних рубках у лісах Бережанського, Борщівського та інших районів, або ж на труднощах у створенні нових природно-заповідних об’єктів, або на неприйнятному стані прибережних смуг водойм, але протягом одного робочого дня все оглянути неможливо.

– Отже, Ви обрали за першу мішень сміттєзвалище Тернополя?

– 30 листопада ми відвідали кілька екологічно небезпечних об'єктів комунального господарства Тернополя та області: сміттєзвалище Тернополя у селі Малашівці Зборівського району.

– Чим привернуло Вашу увагу саме Малашовецьке сміттєзвалище?

– По-перше, воно найбільше у області. По-друге, у міста Тернополя є реальні можливості врешті–решт впорядкувати свою практику поводження з побутовими відходами відповідно до сучасних стандартів. Нарешті, звалище від самого початку експлуатується з жахливими порушеннями природоохоронного, санітарного та земельного законодавства. Фактично ми маємо ситуацію, коли комунальні служби Тернополя свого часу здійснили самозахоплення земельної ділянки села Малашівці і протягом двадцяти з лишнім років здійснюють екоцид місцевої громади, нагромаджуючи на ній щороку тисячі тонн несортованих відходів.
Термін експлуатації звалища закінчився у 1997 році. Ще тоді Держуправління екоресурсів у Тернопільській області заборонило експлуатацію звалища через загрозу забруднення підземних водоносних шарів. Рішення про заборону поновлюється щороку. Але що з того ? Що з того, що Малашовецька сільська рада також неодноразово зверталася до районних та обласних органів влади з вимогами припинити це свавілля? Мешканці села Малашівці кілька разів вдавалися до протестних акцій у зв’язку із порушенням свого права на безпечне довкілля. 22 вересня 2006 року Зборівська районна рада звернулася до Тернопільської міської - з вимогою нарешті врегулювати проблему переробки побутового сміття у Тернополі та укласти договір оренди на земельну ділянку.
Але звалише, що розростається подібно до злоякісної пухлини, становить загрозу не лише для мешканців навколишніх сіл. Багатогектарна його ділянка знаходиться в 2-у поясі зони санітарної охорони Верхньо-Івачівського водозабору, головного та безальтернативного джерела водопостачання Тернополя. Результати аналізів підземних вод із криниць мешканців сіл Малашівці та Івачів на протязі 1997-2006 років свідчать про те, що поволі відбувається забруднення водоносних горизонтів звалищним фільтратом. Словом, те, що коїться тут, важко передати словами. Це варто побачити. Я гадав би, що такі химери цівілізаційного розвитку, як наші колосальні смітники, повинні бачити державні посадовці, депутати, підприємці, школярі... Повірте, це потужний виховний захід – бодай би раз побачити, у що перетворюють нашу оспівану землю, “неньку”... Погляньте - ці фото , зроблені нашим другом, киянином Ігорем Сіренком, красномовніші за слова.

– Але часто доводиться чути, що Тернопіль збирається побудувати сучасне сміттєпереробне підприємство.

– Плани будівництва такого підприємства, які народжуються чи не щороку, поки що не втілилися у конкретні проекти, рішення та інші добрі справи. Конкретних угод про інвестиції, визначення земельних ділянок, конкретних проектів поки що нема. Прецедентів громадського обговорення таких проектів також досі не було.

– Чим допоміг справі Ваш еколого-інформаційний тур?

Учасники туру - а ними були посадовці органів влади, журналісти та представники природоохоронних громадських організацій - зустрілися з Малашівським сільським головою М. Юриком та депутатами сільської ради. Було взято проби води у криницях мешканців Малашівці для проведення незалежного дослідження у ліцензованій столичній лабораторії. Їх планується виконати за кошти та сприяння нашої партнерської організації “МАМА-86”.

– Де ще вдалося побувати учасникам вашого еколого-інформаційного туру?

– Наступним об’єктом був довгобуд очисних споруд обласного комунального протитуберкульозного диспансеру у селі Велика Березовиця. Сьогодні зворотні води тублікарні, де перебувають хворі з відкритими формами туберкульозу, практично без доочистки та знезараження скидаються у потік на території села. Оскільки іншої водойми у Великій Березовиці немає, у літню пору діти купаються просто у потоці... Тим часом вже декілька років не виділяються бюджетні кошти на те, аби добудувати очисні споруди, каналізаційний колектор, та відвести небезпечні відходи до насосної станції та очисних споруд Тернополя.
Далі за маршрутом туру було віддалене лемківське село Маловоди, що на межі Теребовлянського та Козівського районів. Втім, про нього часто згадують цього року у органах влади, СЕС та Держуправлінні екології. Ним встановлено сумний рекорд щодо обсягів знайдених сільськогосподарських отрутохімікатів. Тут їх виявлено у травні 2006 року аж 42 тонни. ДДТ та гранозан, які віднесено до групи заборонених пестицидів, після ліквідації тутешнього колгоспу ім. Котовського було "поховано" у відкритій силосній ямі практично без тари. Проби питної води, взяті влітку та восени 2006 року, зафіксували забруднення отрутохімікатами практично усіх криниць села. Альтернативних джерел водопостачання у Маловодах наразі немає. Станом на сьогодні отрутохімікати вивантажено із ями, тимчасово затарено та поміщено у приміщення колишньої "кочегарки". Учасники туру зустрілися у Маловодах із сільским головою М. І. Мацнер, побували на місці, де було знайдено токсичні відходи, а також – у сільській школі та на фельдшерському пункті. Знову ж взято проби води з криниць для аналізу.

– Скільки загалом у області та нашому районі непридатних, неопізнаних, прострочених та заборонених агрохімікатів? І що пропонується з ними робити?

– Офіційно у області - близько 160 тонн. Скільки їх насправді - невідомо. Щороку виявляються 2 - 3 нових вогнища забруднення. У нас в районі більше 4 тонн. Це села Шульганівка, Пробіжна та Тарнавка.
Якщо виявляються нові поховання заборонених до вжитку пестицидів, їх варто щонайперше помістити у герметичну тару та унеможливити доступ до них людей. Далі – вивезти на переробне підприємство. Технологія утилізації пестицидів, яка працює єдиному в Україні на шосткинському підприємстві "Елга", доволі дорога. Сума, потрібна для утилізації усієї кількості пестицидів, що накопичені на Тернопіллі, перевищує 2 мільйони гривень. У обласному бюджеті таких коштів, звісно ж, немає.

– Чим завершився тур?

Нарадою за участю голови обласнї ради М. А. Миколенка та керівників профільних управлінь . Порушувалися питання про можливості будівництва у Малашівцях переробного підприємства, про залучення коштів державного Фонду охорони навколишнього природного середовища для покращення екологічної ситуації у області. Йшлося також про перспективи участі громадських об'єднань та ЗМІ у розв'язанні екологічних проблем та захисті екологічних прав громадян.

– Але багатьом людям у Чорткові хотілося б, аби чортківський “Зелений Світ” зосереджувався на чортківських екологічних проблемах.

Ми не втікаємо і від них. Але хотіли б більшого сприяння у своїх діях: і від влади, і від громади. А то виходить – громадська організація розробила місцевий екологічний план “Вода для життя”, а ніхто особливо не прагне його виконувати. Або продемонстували, як своїми руками, без залучення копійки бюджетних коштів можна виконати нескладні заходи, аби зменшити зимові втрати теплової енергії у гімназії – та чи хтось з посадовців зацікавився цим досвідом?..
А що ж до чортківських екологічних проблем, то у природі усе взаємопов’язано. Згадайте, звідки тече до нас Серет ? Правильно, з Івачівського ставу, над яким вже 30 років висить “бомба” Малашовецького звалища. Зворотні води тублікарні, де перебувають хворі з відкритими формами туберкульозу, без доочистки та знезараження скидаються у березовицький потік, а той, у свою чергу, також впадає до Серету, в руслі якого побудований питний водозабір нашого міста з його 35 тисячами мешканців.
Так що екологічні проблеми Малашовець та Березовиці також присутні у нас – у тому числі на дні склянки з водою, яка стоїть на вашому столі...


Леся Легіт