A A A
Розмір шрифта: Частина шоста

Крижанівський (брат мого батька) жив посередині вулиці, яка вже була на рiвному полi, i був досить заможним газдою на всю вулицю, мав багато поля в доброму мiсцi, пару добрих коней, велике обійстя iз садибою, велику світлу хату, рівненьке подвiр’я, рівненьке, мов скло, довгу стодолу, криницю. Все, що повинен мати добрий газда, все було тут присутнє, аж хотiлося глянути. Хоч то тільки милувало око його одного, бо тi, що жили бідно, заздрили його щастю, проте були змушені працювати в нього, щоб заробляти собі на хліб. I сам Крижанівський не любив сидіти склавши руки, а трудився від зорі до зорі разом з усіма. Усе в нього було до ладу: i дах пiдлагоджений, i все кругом було до ладу. Хоч i жив вiн добре, але й працював дуже тяжко. Одне у нього було зле – не було кому добро вiддавати, для кого то все дбати. Жив старий Крижанівський удвох зi своєю старою жінкою, дітей у них не було: як дав Бог одне, то інше забрав.

Люди поміж собою часто перешiптувалися: кому має залишити таке добро старий Крижанівський, бо вік у нього вже далеко немолодий. Та ще й жiнка од нього була набагато старшою. Крижанівська нiколи нiкуди з дому не ходила, тільки поралася у себе на обійсті, зрештою, це i так було людям зрозумiло, адже роботи коло хати було таки багатенько. Коли в полi цих газдiв трудилися в основному найманi робітники, то сам Крижанівський тим часом полюбляв поратися коло своїх вуликів. А було їх у нього десь “на око” – сто. Звісно, родинам з чималою кiлькiстю голодних ротiв можна було не тільки заздрити такому достатковi. Але хоч i таке мало присутнiсть, та загалом люди з повагою ставилися до старого газди, бо платив вiн за роботу всім вчасно i добре. Тому працівники у нього трималися довго, мало мiнялися, а тi, кому випала лотерея у нього працювати, дорожили своєю роботою i все виконували старанно i справно, бо вже до когось іншого при такому порядку було вже тяжко привикнути. Тут найманi працівники чулися своєрiдними господарями. У будні дні працювали, а у вихiднi також сходилися до обійстя Крижанівського, сiдали на стiльцi на вiдкритому ганку i дiлилися новинами, переповiдали рiзнi історії, в такий спосіб – вiдпочивали.
Коли сонце заверне за полудень, наче сховається за солом’яний дах стодоли, в саду мирно бриніли бджоли, біля ганку доносився з хати запах топленого воску. Чоловiки, покуривши, попрямували до хвіртки, посiдали на лавку, Гуцул витягнув з кишені стару зiм’яту газету, що була зложена у маленький квадратик. Вiн повагом розгорнув газету, розпрямував її на колiнi своїх заяложених штанів, з-пiд яких виглядали білі шнурки калiсон. В цей час з хати виходить Крижанівський з тарілкою пахучого меду. Гуцул відкладає вбік щойно повагом витягнену газету, i в роботу йде запашний ароматний бурштиновий мед: усi степенно ложками пробують свiжий мед.
Наласувавшись смакотою досхочу i прихваливши лiкувальну поживу, усi полинули у свої розмови. А Гуцул хусточкою витер руку i обтер вуста, пiдкрутив вус, витягнув з кишені капшук зi свинячого мiхура, в якому було на дні жменька тютюну. Витяг муштук, старанно рукою пiдiбрав залишки тютюну, загорнув його у папір та старанно заложив у муштук. А все решту поклав до кишені. Усi інші чоловiки прикурили свої папiроси, лише один чоловiк закурив файку. Так i пішла в рух газета. Гуцул став читати, задоволений тим, що селяни не всi вміли читати. Тому i слухали його поважно, смиренно. А що ж саме було написано в тiй газетi, i може там не було того всього написано, про що переповiдав Гуцул, люди все одно сприймали уважно. Грамотний чоловiк читає - i все тут. А Гуцул тим часом здебільшого висновки робив сам. Вiн переповiдав: “Наша сусідня держава Росiя, що є недалеко від нас, дає своїм людям задурно землю обробляти, заробляти хліб на своєму полi чи на роботi, якої є всюди багато. Яка тобі робота подобається – ту вибираєш. Ось, бачите, за таке ми тут бiднi i думати не можемо. А там таке життя, що нiхто не журиться як купити собі кусок тієї грядки. У нас нема де тих грошей собі заробити, щоб дітей вбрати, взути i прогодувати.” Селяни слухали то все, аж роти порозкривали, тільки та бесіда щось не дуже припала до душi Крижанівському. Вiн i тепер жив не в нуждi, i тому пiднявся зi свого стiльця та попрямував до хати, нiби там щось сталося. А Гуцул, не звертаючи на те все жодної уваги, говорив далі: “Нам корову тяжко всю зиму прогодувати, бо не вистачає пашi, а в селянськiй хатині вона дуже потрібна для дітей, бо без неї не було би ложки молока...- а там все інакше...”
Селян це все зачіпало за живе, i у них бунтував неспокiй...

(Далі буде).


Роман Крижанівський