A A A
Розмір шрифта: “Усе, що створене людиною, - тимчасове, а що, створено Богом, - вічне”, - це суть біблейської мудрості. Наше життя – це великий невидимий лабіринт, в якому кожна людина, наче з пов’язкою на очах, шукає свій шлях, своє призначення. Одні його знаходять, керуючись Божою підтримкою, інші ж – блукають у вічності. І все залежить від Божої волі. Матеріальний світ – насправді лише марево людської праці, а духовне багатство – це вічний нетлінний ідеал. Матеріал – це форма, яка з часом руйнується, піддаючись дії природних явищ, а дух – це зміст, що існує і поповнюється. Так відбувається із численними історико-культурними пам’ятками України, які збереглися до наших днів і яких в народі називають “святі місця”.

Згадаймо собор св. Софії, Підгорецький замок, Михайлівську церкву – це лише невеликий перелік тих історико-архітектурних перлин, які не піддалися ні татарським набігам, ні світовим війнам, ні іноземним загарбникам.
Одним із таких “святих місць є Острозька академія, відроджена Ігорем Пасічником у 1994 році. Як зізнався сам ректор, без Божого благословення цей навчальний заклад не привертав би такої уваги людей і не вийшов би на рівень найпрестижніших закладів України. Свідченням священності цієї місцини є історичні факти. Так, у 1749р. на території сучасної академії був храм святого Федора, збудованого монахами-капуцинами. 1778 року церква була освячена як костел святої Трійці, в одному із семи вівтарів якого розташовувався чернечий хор. Тепер на цьому місці знаходиться кафедра релігієзнавства Національного університету “Острозька академія”. У 1832 році монастир був закритий і пустував 30 років. Однак у 1865 за сприяння графині Антоніни Блудової тут збудували училище для дівчат із шляхетних сімей, а костел – перебудований під православну церкву і 1867 освячений як православна церква святих Кирила і Мефодія. За часів німецької окупації в костелі знаходився госпіталь для радянських військ.
У кінці війни тут діяла школа медсестер і вчителів. Після 1945 року в приміщенні церкви була спортивна зала місцевих шкіл. І нарешті 1994 року разом із Острозькою академією відродився і багатостраждальний храм, ставши духовним центром Острозької академії, конгрегаційною залою для долучення студентів до мистецького життя. Знавці кажуть, це приміщення є найкращим у Європі за акустикою. Стіни храму чули виступи класиків українського мистецтва.
30 жовтня 2005 року Патріарх Київський і всієї України-Руси Філарет освятив будівлю, яка зараз носить назву “Студентсько-викладацький храм преподобного Федора Острозького”. Кожної п’ятниці як студенти, викладачі, так острожани мають можливість, відвідавши храм, отримати благословення священних стін та відчути потужну енергетику, накопичувану тут століттями.
Церква при академії – далеко не єдиний відбиток української історії. Варто пройтися підземеллям монастиря ордену монахів-капуцинів, що розташовувався тут ще у вісімнадцятому столітті, відвідати академічний музей і неодмінно побачити загадкову криницю, глибиною в тридцять п’ять метрів. У народі існує повір’я: кожен, хто кине монету у цей колодязь – матиме щастя. Ось чому завзяті екскурсанти жбурляють у бездонну глибінь копійки, свято вірячи в те, що неодмінно матимуть нагоду повернутися до Острозької академії.
Матеріальна реальність – це безперечний доказ історичних фактів, але в стінах академії все інакше: вражають не лише архітектурні об’єкти, але й той невидимий дух старовини, який пронесений просвітниками через століття і яким наповнена кожна цеглинка Острозької академії. Це, зрештою, і допомагає сьогоднішнім студентам у здобутті знань. Переосмисливши витки історії, ще раз пересвідчуєшся у правдивості твердження: “Глибокі знання – це висока духовність”, тим більше, якщо вона перевірена досвідом століть.


Ірина Наумець