A A A
Розмір шрифта: Сьогодні гостем рубрики “Віч-на-віч” є Борис Борисович Жуковський – начальник Центру електрозв'язку № 7 ВАТ “Укртелеком”. Пан Борис надзвичайно зайнятий чоловік, до якого часто телефонували під час нашої розмови різні особи; він людина з неабияким талантом управління, адже в ролі керівника уже тридцять один рік; цікавий співрозмовник, з великим почуттям гумору. А ще – він закоханий в природу: займається бджолярством, рибалить, їздить на полювання, вирощує у своєму кабінеті надзвичайної краси вазони. Крім того, кожен вазон має свою історію “проживання” в кабінеті Бориса Борисовича і є подарунком близьких людей з нагоди різних свят. Напевно і цього року, у переддень професійного свята, яке відзначатимуть 16 листопада, поповняться ряди друзів-рослин.

Про Б. Жуковського можна часто прочитати на сторінках чортківських газет: у нього запитують про телекомунікаційні послуги, тарифи. Наше інтерв'ю з паном Борисом буде не лише про справи Центру електрозв'язку, а й про особисте життя, його роздуми про людські цінності.

- Борисе Борисовичу, розкажіть, будь ласка, про свої молоді роки?

- Народився я на Хмельниччині у селі Васьківці Ізяславського району. Закінчив середню школу, тоді ще була семилітка, а потім продовжив навчання в десятирічці у селі Клембівка. Це батьківщина колишнього, нині вже покійного, міністра транспорту пана Кирпи. Ми з ним разом навчалися в школі, він на один рік молодший від мене. Були з ним дуже добрі знайомі, в шкільні роки виступали разом, в концертних програмахбрали участь в спортивних змаганнях.
Після закінчення школи я вступив у Львівський політехнічний інститут – там не пройшов за конкурсом і потім за результатами цих самих вступних іспитів був зарахований в технікум зв'язку. Це був 1962 рік. Після випускних екзаменів мене направили на практику у Чортків, де й залишився по цей день. Звичайно, диплому з технікуму було недостатньо, довелося вчитися дальше, і я заочно навчався в теперішній вже академії, а тоді інституті зв'язку імені Попова. Фактично через 20 років закінчив інститут після закінчення десятирічки. Це було у 1982 році. На даній посаді або, вірніше, у системі зв'язку – від першого дня після дипломної практики. У трудовій книжці записано від1 січня 1966 року. Я не пам'ятаю чи то 1 січня був робочий день, але у наказі саме так і записано.

- А ким Ви починали свій трудовий шлях?

- Починав електромеханіком з регулювання апаратури зв'язку автоматичної телефонної станції, на якій у 1964 році я був на практиці, а 1 вересня 1965 року вона була здана в експлуатацію на тисячу номерів – перша автоматична телефонна станція у Чортківському районі.

- Через скільки років Ви посіли керівне крісло?

- Буквально через 10 років.

- Молодим почали управляти – не було великих труднощів?

- В той час був молодим (сміється). Роки пройшли. 19 грудня 1975 року на Миколая я був призначений начальником районного вузла зв'язку – це немов такий собі своєрідний подарунок. А до того, звичайно, були щаблі: електромонтер, електромеханік, інженер, начальник дільниці, начальник цеху, а потім аж начальник районного вузла зв'язку. З 1975 року по сьогоднішній день я керівником – це 31 рік трудового управлінського досвіду.
Звісно, починати молодим було нелегко. Треба було робити свого роду революцію або як називали “технічний прогрес” у галузі зв'язку в районі. Потрібно було починати будувати приміщення, бо у цьому, де зараз все знаходиться і “добудова” як ми інколи кажемо – були не відразу. Всього треба було домагатися, і в 1982 році ми здали в експлуатацію цей будинок. У 1985 році почали будувати нову телефонну мережу, і так у 1986 році на День космонавтики ми приурочили пуск нової станції у Чорткові, яка працює до сьогоднішнього дня.

- І свою другу половину Ви зустріли на Чортківщині?

- Так, одружився я у Чортківському районі. Моя дружина з села Біла.

- Розкажіть про свою сім'ю. Про Вас люди знають як про керівника, а ще б хотіли дізнатися про Вас – як сім'янина.

- У мене двоє дітей і четверо онуків. Наймолодший онук вчиться у гімназії “Рідна школа” імені Маркіяна Шашкевича, а найстарший – закінчує академію у Києві. Пішов по слідах свого батька, мого зятя. Вибрав лісове господарство. Донька працює в системі зв'язку у відділі кадрів, а син – керівник регіонального відділу “Київстар” у Чорткові. До цього працював начальником цеху в Гусятині, а запропонували йому нову роботу – пропозиція цікава і він погодився. Дружина моя вже пенсіонерка, але ми працювали разом і навчалися у технікумі теж разом.

- У Вашій сім'ї усі зв'язківці. Напевно часто говорите про роботу?

- Дуже важко говорити вдома про систему зв'язку, бо в кожного свої думки, погляди. Але в цьому напрямку у нас ніколи не було розходження, всі рішення були правильні.

- Дім, сім'я для Вас – це те місце, де можна поділитися радістю і смутком, попросити поради та чи просто відпочити від трудових буднів?

- Так. Але відпочинок для мене – це моє хобі – пасіка. Інколи в неділю буває риболовля. А в зимовий період я знаходжу відпочинок у мисливстві. Повірте, мисливство для мене не заключається в тому, щоб застрелити дичину, а помилуватися природними надбаннями, Богом даними аозисами. На відпочинку забуваються проблеми, настрій змінюється в кращий бік.

- А внуки наслідують Вас у Ваших улюблених заняттях?

- Старший внук перейняв мою любов до бджільництва. Що характерно – йому усе добре вдається.
(Авт.: - Про що б ми не говорили, Борис Борисович завжди намагається повернутися до телекомунікаційних справ).
Зараз ЦЕЗ №7 об'єднує три райони: Чортківський, Борщівський і Заліщицький. Хай не ображаються чортківчани, але ми надаємо багато допомоги і сусіднім районам.

- Скажіть, як розтлумачується назва “Укртелеком”?

- У Міністерство транспорту і зв'язку входить наш Департамент зв'язку. Часто можна почути, що це приватна компанія, але все ж таки зв'язок має бути корегований державою і працювати для потреб держави. Зв'язком забезпечуються різні служби, державні структури. “Укртелеком” - це поки що державна структура, оскільки приватизація його можлива в майбутньому. Всього лише 5% акцій викуплено.
А “Укртелеком” - була створена організація на початку розбудови нашої незалежної України.

- Борисе Борисовичу, який у Вас стиль управління: більш демократичний чи більш авторитарний?

- Демократичний! Ну, чисто демократичний – неможливо, звичайно, бо потрібно приймати рішення як керівнику і ставити вимоги: строго і чітко. А в загальному, ми змушені працювати в стилі демократичному, тому що обслуговуємо населення, а з людьми – клієнтами треба працювати культурно та з повагою, виважено, колегіально.

- Як складаються у Вас стосунки з підлеглими?

- Про це можуть сказати самі підлеглі. Сказати, що мене люблять – це буде високомірно. Є така закономірність: коли все вдається, немає складнощів – керівника люблять. Але не обов'язково любити, треба поважати і виконувати поставлені завдання. Тоді буде повага один до одного. Я думаю, коли з повагою ставишся до підлеглих, то їхнє ставлення буде аналогічним.

- За якими критеріями підбираєте кадри?

- Це дуже серйозна справа – підбирати кадри. Тут важливо не помилитися. Колись у нашій галузі заробітна плата була низька – це і за Радянських часів, і пізніше, але підбір був по компетентності і освіті інженерно-технічних працівників, важливими були і є ділові якості. Це робота відповідальна, треба мати комунікабельні здібності, тому що повсякчас потрібно спілкуватися з людьми. Також ця робота є небезпечною для життя нашого працівника, який часто стикається з поганими погодними умовами, стихійними лихами і з небезпекою високої напруги.

- Дуже часто можна почути незадовільні відгуки жителів Чорткова про дільничних телефонних майстрів. У цьому є доля істини?

- Так. Цією проблемою ми займаємося завжди – кожного понеділка розглядаємо скарги, подані нам диспетчерською службою. Ми не звільняємо людину відразу, якщо вона не справляється. Спершу – вчимо. Буває, що наука їде не дні і місяці, а роки. Все залежить від людини, її характеру, темпераменту. З клієнтурою треба попрацювати так, щоб не залишалось ніяких сумнівів – ми працюємо для людей.

- Каменем спотикання для чортківців стали тарифи на телефонні послуги. Усюди чути хвилювання людей, що за 1 хвилину міських розмов доведеться платити 99 копійок. Це правда?

- Ні, люди неправильно розуміють. І в цьому є наша вина, що ми недостатньо доносимо до людей інформацію. Нові тарифи, що діють з 1 листопада – йдуть на захищеність клієнтів. Якщо люди помічають підвищення цін, то незауважують пільг. До прикладу, підвищення сталося в абонентській платі за місяць, зате маємо знижки на міжгородній, міжнародний зв'язок – 30%. Колись було 700 хвилин безкоштовних, а зараз їх збільшено на 20%. Якщо людина тоді безкоштовно могла поговорити майже три години на місяць, то тепер – майже чотири. В даний час прогрес мобільного зв'язку і велика кількість дзвінків є з стаціонарного телефону на стільниковий. То, здавалося б, треба цим скористатися і підняти на це тарифи. А наша структура пішла на зниження цих тарифів, щоб більше могли люди телефонувати на мобільний. А ще – хто говорить більше 840 хвилин у місяць, тому на 30% зниження тарифів. Автоматично. У квитанції є усе написане, але люди на це не звертають уваги.

- Ще існує проблема “трійки” і “двійки”. Кажуть, що важко дозвонитися в мікрорайон Кадуб. Чому?

- Було, тому що ми змінювали системи зв'язку. Спершу, це все йшло чисто по фізичних лініях, а тепер працюємо за допомогою цифрових систем. І тепер таких проблем не має бути.

- Жителів нашого міста цікавить, хто відповідальний за випуск телефонних збірників, бо останній абсолютно не тішить користувачів через велику кількість допущених помилок.

- Хороше запитання. Мені відомо, що незадоволених новим довідником багато. “Укртелеком” не має ліцензії з випуску довідників. Зараз видавництвом може займатися будь-яка “друкована” фірма, яка має ліцензію на випуск того чи іншого друкованого видання. Ми надаємо інформацію: прізвище, адреса і номер телефону. Усім іншим займаються фірми, які беруться за видавництво.

- Борисе Борисовичу, скажіть, - кожен бажаючий може провести собі телефон?

- На жаль, ні. Є мікрорайони у місті Чорткові, де ще неможливо провести телефони. Цього року ми надали телефонізацію Залізничному мікрорайону, вулиці Бердо. Поки що не розкладена 100 відсоткова телефонізація. Якщо на вулиці В. Великого є стоквартирний будинок, то це не значить, що у кожній квартирі є телефон. В перспективі нам потрібно розширювати станцію.

- Давайте повернемось до Вашого особистого життя. До речі, я поцікавилась, що означає ім'я Борис. Людині з таким іменем характерні: сила, впертість, жорстокість, але часто Бориси шукають розвагу в гострослів'ї, в жартах. Також Бориси славні в боротьбі. Чи підходить це до Вас?

- В деякій мірі – так. Людина повинна вміти серед труднощів розважатися, знайти якусь розрядку. У нашій роботі не можна бути злопам'ятним, інколи треба дотепно пожартувати, розрядити складну ситуацію.

- Ви не злопам'ятний?

- Ні. Треба пам'ятати добро, а не зло.

- Ще, Бориси – трудоголіки...

- Звичайно, не покидаючи рук і сил. Треба працювати.

- Що ціните в людях?

- Освіченість, сумлінність, повагу до людей.

- Що може викликати сльозу у сильного чоловіка?

- Щодо мене, то я м'якосердечний. А сльозу в людини може викликати будь-що, то залежить від особистості. Інколи дивишся фільм, і сльоза виступає, а часом достатньо для сліз посміятися...

- Краще щоб були сльози від радості. А в чому полягає людське щастя?

- Людське щастя – це коли здорові усі в сім'ї, злагода і повага у сім'ях дітей, повага навколишніх.

- Що скажете про нинішню нестабільність в державні, постійні політичні баталії?

- Політика – дуже складна справа і дуже прикро, коли в неї входять люди, які не розуміються у справах державних, їхні діяння не сприяють покращенню справ країни. Це і підтвердилося останнім часом. Помаранчева революція завоювала багато і лідери могли по вибраному шляху провадити український люд у краще життя, а недалекоглядність, невміння, незнання державних мужів призвели до нинішніх баталій, нестабільності.

- Що побажаєте своїм колегам у переддень свята працівників радіо, телебачення і зв'язку?

- Своїм колегам-зв'язківцям бажаю здоров'я, добра, злагоди. Не зупинятися на досягнутому і вміти оцінювати свої досягнення. Але, як кажуть у народі, – “Ніколи не задирати носа”. Працюйте на благо наших людей і для покращення культури обслуговування!


Ірина Зенчак-Гулька