 01.11.2006 - Мирослав Притула: “Мені довелось проходити і вогонь, і воду, і мідні труби”Ця людина є відома не лише чортківському загалу, його знають в районі, в області, в країні. Одні його поважають, інші критикують, а ще інші – заздрять його успіхам, вмінням, але немає таких, кому б він був байдужий. Найбільше він гордиться своїми дітьми, маленьким онуком, дружиною. Сім'я для нього – це тиха гавань, де можна знайти відпочинок, набратись позитивних емоцій, забути про проблеми. Він хороший умілий керівник, в голосі якого відчуваються нотки авторитаризму, але часто на вустах з'являється щира посмішка. Зрештою, він просто цікавий співрозмовник і добрий господар. Це Мирослав Петрович Притула – голова правління ВАТ “Чортківське АТП-16142”. Саме він і є сьогодні гостем нашої рубрики “Віч-на-віч”, саме про нього ми розповідатимемо нашим читачам з нагоди Дня автомобіліста і дорожника.– Мирославе Петровичу, розкажіть, будь ласка, про себе, свою сім'ю? – Я народився в Івано-Франківській області у Рожнятинському районі в селі Сваричів. У 1969 році закінчив Сваричівську середню школу із “золотою” медаллю. В перший рік не вступив до Івано-Франківського інституту нафти і газу, а на наступний рік став студентом Львівського політехнічного інституту, який успішно закінчив в 1975 році. Після закінчення вузу був направлений у Збараж. Працював там начальником виробництва, головним інженером. У 1978 році рекомендований на посаду директора автопідприємства Чортківського району. Звісно, почав працювати на займаній посаді досить молодим, на той час мені було 28 років, але були енергія, знання, бажання втілювати у життя набуті під час навчання вміння, здобувати нові навики. І ось так близько двадцяти восьми років я працюю на одному місці, є керівником автопідприємства. Одружений. Дружина – лікар. Виховали дві доньки. Старша працює в спільному німецько-українському підприємстві “Натурпродукт”, володіє німецькою мовою. Молодша донька закінчила Львівський державний університет, працює в Києві, володіє чотирма мовами: англійською, німецькою, сербською і польською. Старша донька одружена, маємо маленького онука. Іллі скоро виповниться чотири рочки. – Чи не важко очолювати впродовж такого великого проміжку часу таке солідне підприємство? – Зараз підприємство вже невелике. А в ті роки, коли я молодим починав працювати, нараховувалось близько семи сотні осіб, понад сто автобусів і сто вісімдесят вантажних автомобілів. Була на перших порах дуже важко, довелось пізнавати різносторонні нюанси у стосунках з людьми, їхню психологію, а в інституті, звичайно, такого не вчать. Довелось проходити і вогонь, і воду, і мідні труби. Колектив мене вчив, і я колектив – залежно від ситуації. Але тоді працювалось легше, бо все розприділювалось не на місці: і матеріальні ресурси, і паливо, і так далі. Практично керівник не мав ініціативи проявити себе, втілити свої задуми в життя. А зараз, у зв'язку з приватизацією, колектив став власністю акціонерів. Є близько ста п'ятдесяти акціонерів, які володіють 690000 акцій підприємства. Тут уже відповідальність на керівнику і на управлінні, у яке входить шість осіб. І за кожне рішення потрібно відповідати самому, ніхто коштів ніяких не дає, крім субвенцій, які нам держава зобов'язана повернути за пільгові перевезення населення. Легше в тому, що сам приймаєш рішення і сам несеш відповідальність. А колись потрібно було виконувати чиїсь вказівки, тепер більший простір для ініціативи, для втілення своїх думок, ідей у виробництво. – У Вашому, як і кожному колективі, є багато різних людей з різними характерами, поглядами, думками. Напевно нелегко вгодити кожному? – Так, дуже важко. Водії пасажирського транспорту дуже складний контингент працівників, але це люди – професіонали, які працюють в надзвичайно стресових умовах. По-перше, дорожне полотно сьогодні неякісне. Вони виходять вранці близько п'ятої години на роботу, в той час, коли ще майже всі служби сплять. Взимку, буває, дороги непідсипані, слизько. І відповідальність на водіях за кожного пасажира, бо у всіх діти, сім'ї. Але доводиться використовувати в роботі і пряники, і кнута. Інколи у вигляді догани наказуємо працівників за невиконання планових завдань, розпоряджень. – Який у Вас стиль управління: авторитарний чи демократичний? – Більш схильний до авторитарного. Водій – це складна категорія працівників. У них 400-500 гривень в кишені готівки і треба, щоб він здав її в касу. Різними методами потрібно підходити до кожного водія. – Не раз доводилося чути від водіїв міських та приміських автобусів такі слова: “Притула вимагає план”. Що це означає? – Ну, якщо б не вимагав план, не було б підприємства, одного із найсильніших в області і, напевно, такого, що входить до десяти найкращих в країні. Ми за три з половиною роки обновили на 50 відсотків парку пасажирського, сьогодні робочі місця всіх служб працюють на персональних комп'ютерах, розроблена програма 1С, пов'язана з путтєвим листом, де кожен має на робочому місці повну інформацію по своєму підрозділу. Інформація стікається в мене у комп'ютер, де я маю можливість подивитися виконання плану водієм щодня, розхід палива, забір запасних частин по складу. Коли маєш достатньо інформації, легше стає управляти і натискати там, де є збої у виробництві. – А якщо водій не виконає план, що тоді йому робити? – Пасажиропотік різний буває – в п'ятницю він кращий, в неділю – гірший. Якщо водій не проводить сьогодні плану, він повинен перекрити його на протязі місяця, кварталу. Ми збираємо засідання правління, і він зобов'язується перекрити план. План доведений на основі обслідування і взято середній – приблизно по тижню. – За якими критеріями Ви підбираєте працівників? – За останні роки дуже мало прийшло до нас нових людей. Ми сьогодні відчуваємо недостатню кількість водіїв. У даний час ми б раді прийняти близько восьми чоловік і посадити на нові автобуси. А інженерно-технічні працівники залишилися більш старшого віку, ми б із задоволенням прийняли двох людей з вищою освітою, яка пов'язана з автомобільним транспортом. Неодноразово даємо заявки на біржу праці, однак таких людей немає. Приємно працювати з нашими кадрами такими як О.Й. Цимбала – головний економіст, заступник керівника підприємства, П.А. Біщак – заступник з перевезень, Л.І. Заяць – головний бухгалтер, яка користується авторитетом в податковій, завдяки її роботі звітність наша є прозорою і ми не маємо ніяких проблем з проплатою до бюджету всіх рівнів. Кадри деякі залишилися ще з тих часів, коли я прийшов сюди на роботу – це висококваліфіковані спеціалісти. Серед ремонтних працівників : І. Махно, С. Сухий, І.Дюжак також І. Захарчук та інші. Ціню в людях порядність і сильно не люблю, коли обманюють. З такими я стараюся не працювати і навіть відправляти з колективу. – Якщо у Вас до цих пір вакантні посади і з центру зайнятості теж ще не направлені кадри, напевно заробітна плата у АТП вимагає бажати більшого? – Все дається в порівнянні, звичайно. Якщо брати середню заробітну плату у Чортківському автопідприємстві, вона станом на сьогоднішній день складає близько 600 гривень. Звісно, це недостатньо для ремонтного працівника, для водія. Ми знаємо як її підвищити, однак не вистачає коштів. Нам ще держава не повернула 300000 гривень субвенцій за пільгове перевезення населення. – Мирославе Петровичу, часто можна почути, що люди жаліються на неввічливих, некультурних водіїв. Що можете сказати з цього приводу? – Мені прикро говорити, але такі водії є і деколи мені доводиться вибачатися перед людьми через їхнє погане ставлення, безкультурність. Мені аж дивно, як так можна ставитися до старших людей, як це роблять деякі з наших водіїв, тим паче, що в них батьки теж похилого віку. Неодноразово з такого типу перевізниками проводились виховні бесіди, але пообіцявши виправитись – продовжують в такому ж дусі. Якби була можливість змінити їх на інших, повірте, я б так і зробив. Я дуже сурово наказую таких водіїв – і по дзвінках пасажирів, і по письмових жалобах, навіть змушую піти до потерпілого і вибачитися, якщо він вказує адресу. – У Чорткові ще є ряд некомфортабельних автобусів чи не можна їх усіх замінити на нові? – За останніх 3,6 роки ми обновили 50 відсотків рухомого складу, із 40 автобусів – 20 автобусів є новими. Ми працюємо в цьому напрямку – взяли 15 автобусів “ПАЗ” нових, купили 3 автобуси “ЛАЗ-695” нових і остання модифікація “МАЗ-152” міжгороднього типу, який відповідає усім вимогам Євро-2. Ми ще маємо близько 350000 гривень кредиту, але до кінця року думаємо з ним справитися і на наступний рік закупити мінімум 4-5 автобусів, щоб покращити культуру обслуговування. – Статистика свідчить, що такого типу АТП останніми роками банкрутують, а Ваше не лише існує, а є одним з найкращих в країні. В чому секрет успіху? – Це заслуга працівників – професіоналів, з якими я працюю, і вимогливості, трошки авторитаризму з мого боку. Також у нас створені хороші умови праці для робітників. Ще успіх наш в тому, що ми зберегли цілісність, не повіддавали пасажирський транспорт приватним підприємцям. – Ви, так є досить відомим серед людей, напевно часто підлягаєте критиці. Як ставитесь до того, що Вас критикують? – Якщо ця критика здорова і відчуваю, що дійсно справедлива, об'єктивна, відповідає конструктивізму того, хто критикує, я стараюся робити відповідні висновки і не чинити так, щоб давати привід. – Ви самокритична людина? – Так, я самокритичний. – Яким Ви б хотіли бачити АТП в майбутньому? – Перш за все, з хорошими комфортабельними автобусами, які можна було б купити під невеликий процент кредиту, поповнену базу діагностичним обладнанням. Вважаю, що підприємство має усі можливості бути одним із кращих в Україні. – Знаю, що Вас тривожить велика кількість нелегальних перевізників... – Так, це наш біль, тому що в районі близько 80 фізичних перевізників працюють без відповідних документів: ліцензій, без білетної продукції. Одним словом, перед нашими автобусами забирають платних пасажирів, а нам залишаються пільговики. Ми далекі від того, щоб бути монополістами, але сьогодні є нелегали, які прикривають доходи і не зафіксовані в податковій. Хотіло б ся, щоб органи місцевої влади, органи державної автоінспекції, податкової навели порядок з такими. До речі, за поданням обласної державної адміністрації, цього року мої матеріали були представлені для нагородження “Заслуженим працівником автомобільного транспорту”, і я отримав цю нагороду, що є дуже приємно для мене. Звичайно, це заслуга всього підприємства і моя. – Яке місце у Вашому житті займають гроші? – Гроші – це можливість покращити справи в підприємстві, а для себе особисто – це мати можливість нормально жити, вчити дітей, в перспективі купити автомобіль, побудувати житло. – В чому полягає людське щастя? – Для мене – це отримання задоволення від того, що мої ідеї втілилися в життя, це душевна врівноваженість, радість від того, що виросли діти, вивчилися і одержали хороші професії, мати хорошого внука, з яким не хочеться розлучатися. Звичайно, хороший тил – це сім'я, дружина. Сім'я – це тиха гавань. Після роботи, у вихідні можна зняти стрес, набратись енергії на наступний день. – Ви цікавитесь політикою? – Так, але останнім часом вона почала набридати. Ці політичні баталії, невизначеність впливають і на процес виробництва. – Я помітила, що у Вашому кабінеті немає портрета Президента. Чому? – Є Т.Г. Шевченко – наш керманич, глиба, яка повсюди з нами. Я не працюю в державній установі, ми є колектив власників, але ми підтримуємо політику Президента. Якщо мені зробили таке зауваження – виправимо ситуацію. – А Ви – партійний? – Колись я був тільки членом комуністичної партії і більше у ніяку партію не вступав. Пропонували і в “БЮТ”, і в “Нашу Україну” - я відмовився, тому що колектив вимагає присутності керівника, і немає часу відвідувати засідання. Я – безпартійний, але гордий тим, що є українець. – Маєте якісь мрії, бажання, сподівання? – Мрія була одна – коли я прийшов у Чортків – зробити підприємство найсильнішим в області. Цього мені вдалося досягнути. Навіть більше – нас знають в Ураїні! А для себе – здоров'я, внуків від дітей, хвилин радості, задоволення від життя. – А що побажаєте своїм колегам з нагоди їхнього професійного свята? – Перш за все здоров'я, хороших якісних доріг, платних пасажирів і здійснення всіх задумів в ім'я процвітання нашої держави! Ні цвяха Вам, ні жезла, дорогі мої. Ірина Зенчак-Гулька Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=262 |