A A A
Розмір шрифта: Скільки було мовлено-перемовлено про те, що нікуди нашим дітям подітися, колишнє розмаїття гуртків в Чорткові зміліло до полоси під назвою - “дальше нікуди”. Є, звичайно, відомі танцювальні колективи, аєробіки та фітнесу, однак нікуди подіти заряд хлопчачої енергії, коли хочеться бігати, розвивати спритність і зростати сильним, тренованим, одним словом справжнім мужчиною. А кому з маленьких хлопчаків не мріється про дорослість, кому ж не мріється у часі гри, скажімо на фортепіано, про футбольні баталії. Часто- густо по перегляді трансляцій футбольних матчів по телебаченню хлопчаки заповзято дискутують із своїми ровесниками про побачене... І як хочеться самим відчути себе на футбольному полі у часі гри, довести чого ти вартий і зіграти так, як лише ти знаєш.

І ось зовсім недавно приватні підприємці Андрій Ковтун, Валерій Соколенко, Юрій Савка взялися піднімати футбольну славу у нашому місті, утримувати футбольний клуб дорослих – це ще не кінцева мета. І самі маючи неповнолітніх дітей, підприємці зрозуміли як це важливо виховувати майбутнє покоління футболістів, а коли не всім бути зірками, то, принаймі, посприяти тому, аби діти мали де провести свій вільний час і одночасно були під наглядом тренера й розвивали свій молодий зростаючий організм. Так уже скоро місяць тренуються у тренерів Івана Брикайла та Андрія Шпака хлопчаки 1994-го та 1995 років народження. Групи ще набираються, хоч приходить займатися немало. Для тренувань дітей на стадіоні “Харчовик” сучасно обладнана роздягалка, є душова, планується сауна, підведено опалення, є більше двадцяти добротних футбольних м'ячів та інший необхідний спортивний інвентар. Усе – для того, щоб дітям було комфортно. До того ж, платити за заняття – необов'язково. Це можуть собі дозволити ті, хто мають добрі статки і можуть пожертвувати дещицю на утримання спортивної зміни.
Мені доводилося не раз побувати на тренуваннях і бачити з яким захопленням споглядають юні футболісти на своїх тренерів і як ретельно, злагоджено, слухняно виконують усі команди. До того ж, після тренувань, діляться на дві команди, одна команда зодягає оранжеві маніжки, для розрізнення, і починається футбольна гра. А усі інші – на більшому футбольному полі відпрацьовують вправи з м'ячем. Є тут і свій живий оберіг – місцевий дворняга Шарик, який не пропускає жодного тренування, бігає збоку разом з хлопчаками, а ось коли йде гра у футбол, то тут закон – Шарик чемно звільняє поле. Знається він добре на футболі, прописка у нього ж місцева, то й мусить бути гідним сторожем, а сторож також має свої “службові” обов'язки. Щоб поринути у саму “кухню” і життя-буття дитячих футбольних груп, ми вирішили поговорити із самими дітьми. Вони, звісно, як чистий аркуш, не вміють душею кривити як дорослі, то розкажуть все як є. Тим більше, що “вустами немовляти говорить істина”...

Олег Чайка: “Я навчаюся у загальноосвітній школі №6, проживаю в Чорткові по вулиці Шопена. Заняття у цій футбольній групі мені дуже-дуже подобаються. Тут дуже хороші і добрі тренера, гарно проводять тренування. Відчуваєш, що з кожним днем ти стаєш сильнішим. Одним словом, тут дуже цікаво. Я навіть не відчуваю як збігає час і батьки мої за мене не переживають, знають, що я на тренуванні. Сюди на тренування приходять зі мною мій двоюрідний брат Віталик Петрашек і мій товариш Славик Опиханий. Я дуже хотів би стати добрим футболістом. Дуже подобається, як грає за наш футбольний клуб Віталій Целінський. Він часто на цьому стадіоні тренується, я спостерігаю за ним. Хотілдось би мені бути на нього схожим. А з українських футболістів подобається мені як грає Андрій Ребров. І ще дуже люблю спостерігати за грою італійця Тотті.”

Славик Брикайло, 8 років: “Мені ще немає скільки років як хлопцям, що тут тренуються, але я тут з татом, мій тато тренер Іван Брикайло. Постійно сюди приходжу і тренуюся разом з іншими. Мені дуже подобається футбол і я хочу грати так, як мій тато. Ще люблю як грає Микола з Чорткова, але не знаю його прізвище”.

Михайлик Бік: “Я навчаюся у сьомому класі в загальноосвітній школі №2. Сюди приходжу з першого тренування і ніколи не втомлююся від занять, завжди відчуваю себе підтягнутим і здоровим. Дуже хочу бути футболістом, а тут гарно тренують, є чим грати, маємо багато м'ячів, ніхто не чекає поки хтось пограє, а потім буду я. Час тренувань збігає дуже скоро. Набігавшись стільки на свіжому повітрі, звідси не хочеться йти. Ми тренуємося три рази на тиждень, а я б хотів, щоб це було щодня. Мені подобаються такі футболісти як Мілевський, Зідан і Шевченко. Окрім цього, я люблю спостерігати за грою наших дорослих хлопців.”

Міша Іваськів: “Навчаюся я в 5-му класі загальноосвітньої школи №7. Я так само, як і багато з моїх друзів , приходив раніше сюди на стадіон. І одного разу, побачив, що тут займаються хлопці, такі як і я. То сам підійшов до тренера і запитав чи міг би і я відвідувати тренування. Тренер відповів, що можна, і я тепер постійно приходжу тренуватися. Дуже мені подобається копати м'яча.
З відомих футболістів мені дуже подобається Інзакі з “Мілана” і наш Андрій Шевченко. А ще я хочу бути таким, як мій тренер Іван Брикайло і мої вчителі з фізкультури зі школи.”

Практично в усіх хлопчаків, що тренуються на стадіоні, пробуджується зірковий настрій, бо як тільки вони дізналися, що я з газети і вгледіли диктофон, то бажаючих фотографуватися і говорити було надто багато. Довелося пообіцяти, що в усіх решта візьму інтерв'ю в наступні рази. То ж є нагода й надалі простежувати за перебігом тренувань і футбольними досягненнями наших юних чемпіонів. Бо саме на чемпіонацтво сподіваються спонсори, тренера і ми з вами. З хлопчаками займаються два тренери. То ж слово за спортивними наставниками нашої перспективи і майбутнього:

Андрій Шпак, тренер: “Я бачу, що з кожним разом до нас приходить все більше і більше дітей. Тепер ми набрали групу хлопчаків з 1994 і 1995-го років народження. Правда , останніх є трошки менше. Хотілося б, щоб було більше. Плануємо, що в кожній групі має бути по 17 чоловік. А коли ж наберемо більше – то буде більше займатися. Тренуватимемо усіх охочих, а там вималюється, хто з цих дітей подаватиме добрі надії. Бо не з усіх будуть великі спортсмени, але загартовуватися і мати спортивну форму треба всім. Щороку ми набиратимемо дітей із наступних років – 1996, 1997 і т.н.”

Іван Брикайло, тренер: “Дітки дуже охоче йдуть на заняття. Ви ж самі бачили, що сьогодні тренуються тридцять чоловік... Усі вони досить вчасно приходять на тренування, дехто ще заздалегідь чекає нас на стадіоні. Вони цим живуть, і це добре. Адже і батьки знають, що їхні діти під наглядом, не блукають хтозна-де, завжди на свіжому повітрі, в русі, що дуже важлтво для підростаючого організму. Ось поки тепло, ми усі займаємося тут на стадіоні” Харчовик”, а з холодами – маємо домовленість із загальноосвітньою школою № 7. До речі, хоч тренуємо дітей із гімназії, другої , шостої шкіл, проте – найбільше із сьомої. Наші тренування відбуваються тричі на тиждень: у вівторок, четвер та суботу. Усі дні на 16-у год., а у суботу – на 10 год. Бажаючі можуть приходити. У нас дуже добрі умови і забезпечення необхідним спортивним інвентарем. Ось тільки недавно А. Ковтун закупив усього на 5 тисяч гривень, як зазначив В. Соколенко зроблено ремонт приміщення стадіону більш як на сто тисяч. За п'ять років запустіння багато втрачено, а тепер аж хочеться тренуватися.”


Леся Легіт