A A A
Розмір шрифта: 2 жовтня минає 100 років від дня народження Івана Багряного. З цієї нагоди друкуємо уривки вислідів з його статті “Чого вчить повстання в Теміртау?”

Мало кому відомо про повстання молоді в Теміртау Карагандинської області, яке відбулося 3 жовтня 1959 року. А суть подій була такою.
У Теміртау планувалося побудувати найбільший металургійний комбінат. На заклик ЦК ВЛКСМ і ЦК КПРС туди було звезено 26000 юних – цвіт комсомолу. План цієї мобілізації комсомольської сили здійснювався головним чином за рахунок молоді України та Білорусії. Юнаки і дівчата повинні були виявити вершину свого молодечого інтузіазму у виключно тяжких умовах дикого, необжитого, кліматично суворого ценрального Казахстану, та ще й у виключно тяжких умовах побутового обслуговування мали збудувати одну з найбільших “будов комунізму”.
Так в Теміртау зібралися тисячі комсомольської молоді. Але вожді тієї молоді зробили великий прорахунок. Приховані й погано вивчені проводирями глибокі процеси серед радянської молоді, а саме комсомольської, дістали на грунті тяжких матеріальних і побутових умов та при факті великого скупчення молоді належне розгальмування й стали причиною того повстання, що вибухнуло раптово з 3 по 7 жовтня 1959 року в Теміртау.
“Цвіт” комсомольської молоді збунтувався. Бунт переріс в збройне повстання й збройну криваву боротьбу...проти... Чи тільки проти адміністрації і будівництва? Втім, зрозуміло, що справжні причини були більш глибші й поважніші.
Так в суботу, 3 жовтня, в робітничому селищі “ Восток”(околиця міста Теміртау – плацдарму будівництва” велетня чорної металургії”) раптом почався заколот пари сотень комсомольських “найліпших” робітників будівництва.
Молодь оточила управління міліції, розігнала міліціонерів, а начальника міліції повісила на дверях його установи... А потім та ж молодь директора будівництва схопила і викинула з четвертого поверху...
То були сотні комсомольців. Потім до них приєдналися тисячі. Заколот розрісся в грізне повстання. З Караганди прибули так звані “дружинники” з червоними пов'язками на рукавах – працівники підприємств, профспілок, партійних організаццій, таємної міліції тощо. Та комсомольська молодь Теміртау замість підкоритися партійним провідникам, зробила щось зворотнє. Вона зривала червоні пов'язки з дружинників та порозганяла їх, декого прибила до смерті. Потім прибуло військо з Караганди, кілька вантажних машин із солдатами, озброєними гвинтівками та кулеметами. Їх зустріли кілька сотень комсомольців ще перед селищем. Останні поперекидали автомобілі і розброїли солдат, заволодівши зброєю.
З цього моменту бунт набирає характеру повстання на угорський зразок (в той час було повстання в Угорщині).
Після роззброєння війська з Караганди, властями було негайно викликані війська з Алма-Ати. Війська прибули повітряним шляхом з Акмолінської та інших військових баз. Вислід цієї нерівної боротьби був приречений заздалегідь ізольованістю Теміртау від Караганди і всього радянського простору. Велика перевага озброєних солдат й жорстокість зіграли свою роль в придушенні повстання. Було кинуто клич: “Патронов не жалеть!”
У сутичці комсомольців-повстанців з військами багато крові. З трьох тисяч комсомольців, які брали участь в повстанні, половина стала жертвами, були вбиті, поранені і “пропали безвісти” Вбито близько сотні юнаків.
Повстання було придушене. Після цього було негайно поліпшено побутові умови, організували зразкові магазини-гастрономи, підвищили заробітну плату, покращили культурне обслуговування, перевели молодь з куренів і полатаних палаток до масивних житлових будинків.
Але що було справжньою причиною такого заколоту? Чи прагнення отого ще староримського, плебейського “хліба і видовищ”? А може щось більше?
Очевидці говорили: “Про справжні причини початку повстання нічого невідомо”. Мабуть, про справжні причини повстання знають тільки ті члени трибуналу, що судили злочинців на смертну кару.
Іван Багряний у статті “Чого вчить повстання в Теміртау?”, на основі якої підгатовлена ця стаття, писав: “ Авторові цих рядків пригадуються страшні події в одній з фаланг БАМЛАГу в 1935 році на Далекому Сході. Там, в Суражівці, біля Бочкарьово Амурської області одного дня розбіглася так звана “фаланга” в'язнів в кількості понад 7 000( сім тисяч) осіб. При явному безглузді цього чину і його безвиглядності, тисячі людей, одначе, кинулися врозтіч, шукаючи...ні, напевно не хліба! Шукаючи волі в сліпому пориві. Вони кинулися до Амуру в надії переплисти його до Маньчжурії, кинутися в тайгу в надії невідомо на що, кинулися в усі боки. Це був порив привабливості... Яка може бути аналогія цього з тим, що сталося в Теміртау?
Як не дивно, а аналогія є. Це напевно ж був теж сліпий, може, інстинктивний, одчайдушний, але порив до волі. До волі в унівесальному значенні цього слова”.
Повстання в Теміртау посприяло переміні всього партійного і урядового керівництва Казахстану, але ціною такої великої втрати і крові. Тільки ось це не вирішувало проблеми. Потрібно було, щоб була змінена вся система в СРСР.
Шкода, що Іван Багряний не дожив до цього, коли Україна стала незалежною державою. А він так хотів повернутися в Україну. “ Що може бути милішого за Вітчизну, за ту землю, де народився і ходив по ній дитячими ногами, де лежать кості предків, де могила матері...
Для нас слово “Вітчизна” також повинне бути святим змістом і може ще більшим, як для будь-кого іншого. Але не сталінська”родіна”. Мені моя Вітчизна сниться щоночі. Вітчизна моя, Україна, одна з “рівноправних” республік в федерації, звільненій СРСР.
Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а , навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах, концтаборах ще до війни.
Вона сниться мені щоночі, і все ж я не хочу нині вертатись до неї. Чому? Бо там більшовизм”, - писав Іван Багряний.


Підготував член Чортківського районного товариства”Просвіта”
Юхим Макотерський