A A A
Розмір шрифта: А ви довіряєте журналістам?
Кілька днів тому світ відзначив міжнародний День солідарності журнлістів. Як правило, колеги по перу намагаються бути солідарними одні з одними, підтримувати, допомагати, по-доброму критикувати. А як щодо потенційних читачів? Чи довіряють люди журналістам? Чи черпають всю потрібну інформацію з газет, які читають? Про це ми запитали чортківських мешканців, людей, яким небайдужа українська преса, і наша чортківська зокрема.

Петро Сокальський,
пенсіонер:
- Так, тепер я більше довіряю журналістам і чортківським в тому числі, тому що я тут живу і змушений вірити рідним газетам. Хоя, на жаль, рідко читаю, бо не той зір, що був в молодості. На мою думку, журналісти намагаються відверто писати, говорити, аналізувати, та толку в цьому, якщо ситуація в державі не змінюється. Також не можу нічого прогнузувати на майбутнє – нині важко щось передбачити. Але темників, які були за старої влади вже не буде і журналістами маніпулювати теж не получиться, бо не той вже час і ми на шляху до світової культури. Все більше відчувається свобода думки, слова, лише економічний стан залишається на низькому рівні.


Зоряна Малютик,
банкір:
- Скоріше довіряю, аніж не довіряю. В нас є декілька газет, які дійсно висвітлюють правду про уряд, депутатів, владу в цілому. І міські, районні газети я читаю залюбки. Проте думаю, що існують такі теми, на які накладено табу і журналісти їх не зачіпають. Надіюся, що вся інформація, яку ми отримуємо з газет є більш-менш правдивою. За нинішних обставин важко сказати про стовідсоткову демократі., свободу слова, але ми вже починаємо розвиватися в цьому руслі. Щодо чортківських журналістів – то їм напевно доводиться легше в порівнянні з столичними, які під очима у різних структур. Там можливі і темники, які скоріше всього і зараз інколи використовуються. Є такі газети, в котрих наголошується на повідомленнях розважальної інформації – суто плітках, і по праву заслоговують назви “комерційних” газет. Видаються з метою наживи. Але чомусь у них широке коло читачів.


Лілія Кондра,
вчитель:
- Скажу так. Не можна всіх під одну мірку міряти і журналістів також. Є чесні журналісти, які достойно виконують свій обов'язок і пишуть, говорять тільки правду, а є такі, що виконують чиєсь замовлення, звичайно, безкоштовно, підносять свій рейтинг, репутацію за рахунок неправдивої, скандальної статті. Гадаю, що свобода слова існує, але треба розумно її використовувати, не писати і говорити хто що хоче і на кого хоче. Це залежить від вихованості людини, її самокультури. В нашій країні ще недостатньо розвинута журналістська чесність, правдивість, нерідко зустрічається справжнє обмивання брудом, спотворення ситуації. І нікого за це не карають: обманюй скільки бажаєш.


Людмила,
медсестра:
– Я довіряю представникам журналістики, покладаюся на їхню об'єктивну оцінку, розуміння того, що вони пишуть, намагаються донести до людей. Звичайно, читаю районну і міську пресу, та, на жаль, не завжди черпаю всю потрібну інформацію із згаданих джерел. Так як я медичний працівник, то хотіла б знаходити новин з медицини, статей на цю тему. А щодо всеукраїнських газет, телеканалів, то я впевнена, що не все надається глядачам і читачам правдива інформація. Думаю, деколи над нею працюють “коректори”, які вирішують що давати на всенародний розгляд, а що бажано залишити поза увагою. Може з приходом нової влади цього трохи поменшало, але не пропало.


Ігор Гузь,
військовослужбовець:
– Довіряю насамперед незалежним журналістам. Думаю, що свободи слова і думки як таких в Україні ще немає. Буває, що журналісти дійсно надають правдиву і потрібну інформацію, але часто люди не прислуховуються до цього і не довіряють сказаному чи написаному. Чортківських газет майже не читаю, не знаходжу в них потрібного для себе матеріалу. Надаю перевагу правовій літературі. Хотілося б бачити районну, міські газети більш об'єктивними, не однобокими, такими, що здатні зацікавити навіть найприскіпливішого читача.
Різноманітність, правдивість, незалежність – основні ознаки хорошого видання.


Максим Грицьків,
лаборант:
– Журналістам я, в загальному, довіряю. Але справа в тому, що бувають різні люди цієї професії. До прикладу, я не завжди довіряю журналістам преси нашої столичної, тому що там деколи можна прочитати таке, що ніколи й не було. А інколи розкручуються такі теми, на яких журналісти роблять собі ім'я. А до чортківських журналістів я претензій майже не маю. Наша нова газета “і плюс” намагається об'єктивно висвітлювати місцеві новини, часом досить відверто критикує посадовців, не боїться тиску. (Авт: “Цей юнак не знав, що спілкується з кореспондентом газети “і плюс”). Кілька років назад я також мріяв освоїти професію журналіста і працювати або в газеті, або на телебаченні.


Ірина Зенчак-Гулька